Дослідницька служба Верховної Ради України
Дослідницька служба Верховної Ради України (до 2022 — Інститут законодавства Верховної Ради України[1]) — базова установа науково-правового забезпечення законодавчої діяльності Верховної Ради України. Створений 7 жовтня 1994.
Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 438 від 11 серпня 2022 року, відповідно до статті 7 Регламенту Верховної Ради України та з метою реалізації заходів щодо підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України, передбачених Рекомендаціями Місії Європейського Парламенту щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України, затвердженими Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2016 року № 1035-VIII, перейменовано юридичну особу "Інститут законодавства Верховної Ради України" на "Дослідницька служба Верховної Ради України" та змінено її функціональне призначення, згідно з основними завданнями, що визначені у Положенні про Дослідницьку службу Верховної Ради України[2].
Призначення[ред. | ред. код]
Основними завданнями Інституту є підготовка пропозицій щодо формування стратегії державної правової політики Верховної Ради України; розробка наукових концепцій розвитку національного законодавства; проведення порівняльних досліджень законодавства України й законодавств іноземних держав та проблеми приведення національного законодавства у відповідність з нормами міжнародного права. На Інститут також покладено завдання щодо підготовки проєктів перспективних та поточних державних програм законопроєктних робіт Верховної Ради України; організації моніторингу ефективності чинного законодавства України та прогнозування наслідків його застосування; підготовки проєктів законів з найважливіших питань розвитку суспільства і держави та їх наукове обґрунтування; проведення наукової експертизи проєктів законодавчих актів України тощо.
Для виконання цих завдань фахівці Інституту здійснюють фундаментальні та прикладні дослідження розвитку законодавства України, аналізують ефективність механізму застосування чинного законодавства, розробляють пропозиції щодо усунення неузгодженостей і суперечностей між окремими актами законодавства та заповнення у ньому правових прогалин. Інститут також вносить пропозиції щодо законодавчого забезпечення виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов'язань, у тому числі сприяє адаптації законодавства України до законодавства ЄС.
Важливе місце в роботі Інституту приділяється проблемам порівняльного правознавства, співпраці із закордонними науковими установами й організаціями, що сприяє збагаченню національних правових традицій та забезпечує можливість безпосередньої участі України у формуванні загальноєвропейського правового простору.
Відповідно співробітники Інституту вивчають досвід організації законотворчої та законодавчої діяльності інших країн та координують участь вітчизняних наукових організацій і центрів у дослідженнях з питань законотворчості, систематизації та кодифікації національного законодавства та ін.
Структура[ред. | ред. код]
Відділи:
- Комплексних проблем державотворення
- Проблем розвитку національного законодавства
- Теорії та практики законотворчої діяльності
- Моніторингу законодавства
- Європейського права та міжнародної інтеграції
- Науково-організаційний.
Вчена Рада (з правом присвоювати вчене звання професора).
Аспірантура.
Докторантура.
Українська школа законотворчості.
Фахове видання «Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України».
Адреса: 04053, Київ, пров. Несторівський, 4.
Керівник — Ваолевська Леся Анатоліївна. Заступник керівника — Мищак Іван Миколайович.[3]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Загальні відомості. research.rada.gov.ua. Процитовано 24 травня 2024.
- ↑ Розпорядження Голови Верховної Ради України від 11 серпня 2022 року № 438 "Про Дослідницьку службу Верховної Ради України"
- ↑ Керівництво ДС ВРУ. research.rada.gov.ua. Процитовано 24 травня 2024.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- В. Ф. Опришко. Інститут законодавства Верховної Ради України [Архівовано 10 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 487. — ISBN 966-00-0610-1.
- О. В. Зайчук. Законодавства Верховної Ради України Інститут [Архівовано 10 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
Література[ред. | ред. код]
- Інститут законодавства Верховної Ради України // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. / О. В. Петришин (відп. ред.) та ін.. — 2017. — Т. 3 : Загальна теорія права. — С. 184. — ISBN 978-966-937-233-8.
Посилання[ред. | ред. код]
- Інститут законодавства Верховної Ради України [Архівовано 27 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Офіційний сайт [Архівовано 3 серпня 2018 у Wayback Machine.]
- Про затвердження Положення про Інститут законодавства Верховної Ради України та його структури[недоступне посилання з червня 2019]
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.png)
