Вінс Георгій Петрович
| Вінс Георгій Петрович | |
|---|---|
| Народився |
4 серпня 1928[1] Благовєщенськ, Далекосхідний край, РСФРР, СРСР |
| Помер |
11 січня 1998[1] (69 років) Елкгарт, Елкгарт, Індіана, США |
| Поховання | Елкгарт |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | пастор, письменник, поет |
| Галузь | церковне служінняd[2], література[2] і поезія[2] |
| Alma mater | НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського |
| Знання мов | російська[2] і англійська[2] |
| Конфесія | баптизм |
| Батько | Pyotr Vinsd |
| Мати | Lidiya Vinsd |
Георгій Петрович Вінс (4 серпня 1928, Благовєщенськ, СРСР — 11 січня 1998, Елкхарт, США) — християнський служитель, духовний письменник, поет, в'язень сумління, один з організаторів «Ініціативної групи», генеральний секретар Ради церков євангельських християн-баптистів[ru], офіційний представник РЦ ЄХБ[ru] за кордоном.
Життя в СРСР[ред. | ред. код]
Георгій Вінс народився 4 серпня 1928 року в Благовєщенську. Його батько, Петро Якович[3], та дід, Яків Якович[4], були баптистськими проповідниками, походженням з голландських колоністів Поволжя[5]. У 1910 та 1911 роках Яків Якович як «сектантський» проповідник був двічі засуджений до тюрми, йому заборонили жити у європейській частині Росії, і він з сім'єю виїхав у США, звідки знов повернувся після революції. За активну церковну діяльність Яків Якович у 1928 був висланий з СРСР, і повернувся до Канади. Петро Якович, батько Георгія, відмовився від виїзду, змінив канадське громадянство на радянське, і був розстріляний у 1937 році. У шістнадцятирічному віці Георгій присвячує своє життя християнству і приймає хрещення в Омській церкві євангельських християн-баптистів. У 1946 році Георгій з матір'ю переїжджає до родичів у Київ. Там вони приєдналися до Подільської церкви ЄХБ, де стали співати в хорі, а в кінці року Георгій, який досягнув повноліття був запрошений пресвітером Н. М. Коржовим[6] до участі у проповіді.
У 1954 році Георгій Петрович закінчив Київський політехнічний інститут і отримав диплом інженера-електрика. У студентські роки (січень 1952) він одружився з Надією Іванівною Лазарук, яка також прийняла водне хрещення в 15-річному віці.
У 1960 році Георгій Вінс бере активну участь у створенні Ініціативної групи по скликанню надзвичайного Всесоюзного З'їзду церков ЄХБ, яка виступила проти низки документів, що були прийняті керівництвом ВРЄХБ під тиском державних органів («Нове положення ВРЄХБ» і «Інструктивний лист старшим пресвітерам») і суперечили віросповідальним принципам євангельських християн-баптистів[7].
16 травня 1966 до Москви з 120 міст СРСР приїхала для зустрічі з урядом делегація євангельських християн-баптистів в кількості 500 чоловік. Делегація просила про зустріч з керівниками держави та про призначення урядової комісії з питань переслідувань за віру в Радянському Союзі, але 17 травня всі християни були арештовані в центрі Москви, біля будинку ЦК КПРС. 19 травня 1966 Рада церков ЄХБ направив Г. П. Вінса і М. І. Хорьова в приймальню ЦК КПРС. Замість відповіді їх теж заарештували і помістили в Лефортівську в'язницю; 30 листопада Георгія Петровича засуджують до трьох років таборів. У 1970 році була заарештована також його мати й засуджена до трьох років ВТТ загального режиму.
У березні 1974 року Георгій Вінс знову заарештований. На його захист, як і в захист інших в'язнів совісті, виступає Ініціативна група із захисту прав людини в СРСР і академік А. Д. Сахаров, справа отримує міжнародний розголос. Незважаючи на це Вінса засуджують до десяти років ВТТ з відбуванням у Якутії[7].
Вигнання і життя за кордоном[ред. | ред. код]
У 1979 році Указом Верховної Ради СРСР Георгій Вінса позбавили громадянства і виселили за кордон. Висилка сталася в результаті обміну між СРСР і США. В обмін на двох радянських розвідників, які працювали в ООН без прикриття державного представництва, — Рудольфа Черняєва та Валдіка Енгера, яких було засуджено у США за шпигунство на 50 років кожен, — радянський уряд звільняв з-під варти та висилав з країни групу з п'яти політв'язнів: Георгія Вінса, Олександра Гінзбурга, Едуарда Кузнєцова[en], Марка Димшиця[8] і Валентина Мороза.
Вінса тепло прийняли в США, де президентом в той час був баптист за віросповіданням Джиммі Картер. У 1980-ті роки Вінс засновує представництво РЦ ЄХБ за кордоном. У 1989 році відбулася реабілітація Петра Вінса[3], батька Георгія Петровича, а в 1990 році був реабілітований сам Георгій Вінс і Указом Президента СРСР Горбачова йому повернули радянське громадянство[7].
Літературна творчість[ред. | ред. код]
Найбільшою популярністю користуються дві книги Григорія Вінса — «Стежкою вірності» і «Євангеліє в кайданах». Книга «Стежкою вірності» описує життя батька Георгія Петровича — Петра Яковича Вінса, який приїхав на місіонерське служіння в 1926 році в СРСР з Канади, до своєї родини. У перервах між перебуванням у місцях позбавлення волі Петро Якович продовжував служити. У 1937 році Петро Вінс був розстріляний. Дружина Петра Яковича — Лідія Михайлівна — перенесла серйозні втрати, але не втратила віри і виховала сина Георгія віруючою людиною. Книга містить також документи з кримінальної справи П. Я. Вінса і спогади Л. М. Вінс; вона витримала три видання.
Книга «Євангеліє в кайданах» являє собою розгорнуту автобіографію Георгія Петровича Вінса, де він розповідає про своє життя, про служіння баптистського пресвітера в умовах атеїстичного суспільства і про перебування у в'язницях і таборах. Г. П. Вінс був також християнським поетом (збірки «З поетичної зошити», «Жити не по брехні», «Нам потрібен Бог»). Духовні пісні на його вірші («Нам життя дано не для порожніх мрій», «Молодим капітанам віри», «Християнства радісні зорі», «Моя душа» та ін.) Сьогодні входять до репертуару багатьох баптистських та інших російськомовних євангельських церков. За словами менонітського історика Вальтера Заватскі, "Вінс … писав вірші, якими згодом судилося зачепити серця тисяч людей у всьому світі[9].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б в г д Czech National Authority Database
- ↑ а б Е. А. Мурыгина. Винс, Петр Яковлевич [Архівовано 4 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Энциклопедия евангельских христиан-баптистов
- ↑ А. Дементьев. Винс, Яков Яковлевич [Архівовано 7 квітня 2022 у Wayback Machine.] // Энциклопедия евангельских христиан-баптистов
- ↑ Алишина Г. Н. Вопрос об идентичности меннонитов России в годы Первой мировой войны [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.] // Вестник [Архівовано 24 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Томского государственного университета, № 351, октябрь 2011, стр. 85-87
- ↑ Винс Г. П. Тропою верности. — 2-е изд., перераб и доп. — СПб. изд-во Библия для всех, 1997. — 308 с. : портр. / стр. 177 [Архівовано 11 січня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в ВІНС Георгій Петрович. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 11 грудня 2015.
- ↑ Дымшиц, Марк Юльевич [Архівовано 11 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Материал из еже-вики — EJWiki.org — Академической Вики-энциклопедии по еврейским и израильским темам
- ↑ Дело и судьба баптиста Георгия Винса
Джерела[ред. | ред. код]
- Овсієнко В.В. Вінс Георгій Петрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Борис Перчаткин. Дело и судьба баптиста Георгия Винса [Архівовано 18 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- ВІНС Георгій Петрович [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.]
- Дело и судьба баптиста Георгия Винса
- Християнська книга: Твори Георгія Вінса [Архівовано 18 серпня 2014 у Wayback Machine.]
- Карасик С. Вінс Г. П. // Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина І. — Харків : Харківська правозахисна група; "Права людини", 2006. — Т. 1. — С. 99-102. — 1500 прим. — ISBN 966-8919-09-2.