Нур ад Дін
Нур ад Дін Махмуд Зангі | |
---|---|
араб. نور الدين محمود زنكي | |
Емір Дамаска та Алеппо | |
Початок правління: | Халеб - 1146 Дамаск - 1156 |
Кінець правління: | 1174 |
| |
Попередник: | Імад ед Дін Зангі |
Наступник: | Ас-Саліх Ісмаїл |
| |
Дата народження: | 1116 |
Місце народження: | Мосул |
Країна: | Сирія |
Дата смерті: | 1174 |
Місце смерті: | Дамаск |
Поховання | Nur al-Din Madrasad |
Дружина: | Ісмат ед Дін Хатун |
Діти: | Ас-Саліх Ісмаїл |
Династія: | Зангіди |
Батько: | Імад ед Дін Зангі |
Нур ад Ді́н[1] (1116, Мосул — 15 травня 1174, Дамаск) — емір Халеба (Алеппо) та Дамаска з династії Зангідів. Був другим сином Імад ад Діна, від якого й успадкував престол. Нур ад Дін відомий в історії своїми війнами з хрестоносцями.
Він ознаменував своє правління запровадженням сунітського ісламу на землях Леванту та Єгипту.
Рід Зангі належав до сельджуків. Дід Нур ад Діна Ак-Сункар аль-Хаджиб був військовим в армії Мелік-шаха І[2]. Згодом Ак-Сункар аль-Хаджиб у 1087 році був призначений атабеком Халеба за військові заслуги перед шахом. Але після смерті Мелік-шаха І стався бій між Татушем I та Ак-Сункаром аль-Хаджибом, у якому останнього було взято в полон та вбито. Його наступником став Імад ад Дін, якому було 10 років на момент вбивства батька. За хоробрість та військові здобутки Імад ад Дін отримав від сельджуцького султана Мухаммеда I у 1127 році статус еміра Мосула. За своє правління він розширив свої землі, але був убитий слугою під час сну.
Нур ад Дін Махмуд Зангі народився на світанку в неділю у місяць шавваль, та є другим сином Імада ад Діна після Сайф ад Діна. Історичні джерела нічого не повідомляють про народження Нур ад Діна та його юність. Відомо лише, що він ріс під опікою батька й став командувачем під його ж керівництвом. Одружився Нур ад Дін в 1146 році з Ісмат ад Дін Хатун, яка була дочкою Муін ад Діна — правителя Дамаска. Згодом, він став батьком двох синів та однієї дочки. Але молодший син помер ще в маленькому віці, тож наступником став старший — Ас-Саліх Ісмаїл.
Після вбивства Зангі його держава розпалася на дві частини: мосульці оголосили своїм еміром старшого сина небіжчика Газі, а халебці присягнули молодшому — Нур ад Дінові. Проте брати не пішли війною один на одного. Кожен займався своїми справами. Для Нур ад Діна війна з християнами стала головною справою його життя[3]. Майже відразу після того, як він почав своє правління, Нур ад Дін напав на князівство Антіхотії, захопивши кілька замків на півночі Сирії. З метою посилення «мусульманського» фронту проти хрестоносців, Нір ад Дін у 1146 році підписав двосторонній договір із Муіном ад Діном; в рамках цієї угоди, він одружився з дочкою Муін ад Діна. Дует Муін ад Дін та Нур ад Дін зміг осадити місто Босра, а вже в 1148 році, коли хрестоносці Другого хрестового походу прибули до Сирії. Об'єднані війська змогли задати поразки хрестоносцям. У наступних потім боях із хрестоносцями Нур ад Дін здобув ряд значних перемог.
Нур ад Дін скористався провалом хрестоносців та у 1149 році почав наступ на території, де панував замок Харіма. У 1150 році він завоював залишки графство Едеського та взяв Афамію. Слід за тим виконав мрію померлого батька — приєднав Дамаск до своїх володінь. У 1154 році помер емір Дамаска Муін ад Дін і Нур ад Дін став правити цим містом. Таким чином, Нур ад Дін став єдиним лідером Сирії і після цього часу цілеспрямовано прагнув об'єднати під своєю владою мусульманський Близький Схід[4]. Нур ад Діну по праву належать великі заслуги в боротьбі з хрестоносцями. Оцінивши сили лицарів у чесному, правильному бою, він старався якомога менше вступати у великі битви. Так емір постійно тримав хрестоносців у напрузі, тим самим послаблюючи ворога з кожним днем. Проте на це пішло багато зусиль, оточити ворога своїми володіннями. У 1158 році хрестоносці завдали Нур ад Діну поразку біля Тиверіадського озера. Тоді він змушений був укласти мирний договір з ними і єрусалимським королем Балдуїном III.
У Єгипті в той період правив халіф аль-Адід з династії Фатімідів, проте реальна влада з кінця XI століття концентрувалася в руках візирів халіфа. Візир Шавер — був переможений своїм суперником Діргамом і втік до Дамаска, де просив допомоги в Нур ад Діна. Він послав до Єгипту військо на чолі з Асад ад Діном і Шавер знову став візіром[5]. 1163 року Нур ад Дін зазнав поразки від хрестоносців на чолі з єрусалимським королем Аморі І у битві. У наступному 1164 році Шавер змовився з королем Аморі I проти Нур ад Діна. Хрестоносці змогли вигнати війська Асад ад Діна з Єгипту до Сирії[6], взявши в облогу Більбейс. Але ні Нур ад Дін, ні Асад ад Дін не збиралися здаватися. У 1166 році Нур ад Дін послав Асад ад Діна в Єгипет і Аморі І пішов за ним, ставши табором поблизу Каїра. Шавар знову вступив у союз із хрестоносцями. Асад ад Дін розташувався на протилежному боці Нілу.[7]
-
Аморі І
Після нерішучої битви Аморі І відступив до Каїра, а Асад ад Дін вирушив на північ, щоб захопити Александрію. Хрестоносці, спираючись на пізанський флот, взяли в облогу війська Асад ад Діна в Александрії. За результатами мирних переговорів Александрія була передана Аморі І, проте він не міг залишатися в місті й повернувся в Єрусалим, отримавши данину. Тож спроба Асад ад Діна захопити Александрію 1167 року провалилася: об'єднані війська фатимідів та Аморі I не можна було здолати. Але в наступному році хрестоносці взялися грабувати свого багатого союзника і халіф аль-Адід попросив у листі в Нур ад Діна захистити мусульман Єгипту. У 1169 році Асад ад Дін взяв Єгипет, стратив Шавера і прийняв титул великого візира. Так держави хрестоносців виявилися в кільці володінь Нур ад Діна Махмуда ібн Зангі та не могли більше грати на суперечностях мусульман.
У 1169 році Ширкух помер, і цією країною став правити його небіж Салах ад Дін.
-
Салах ед Дін
У 1171 році він скинув останнього фатимідського султана й фактично зайняв його місце, тим самим поклав початок династії Айюбідів. Цей успіх кардинально змінив ситуацію на Близькому сході і став страшним ударом для хрестоносців. Опісля хрестоносці більше не змогли відновити своє міцне господарювання у Святій Землі.
Нур ад Діна турбувало посилення влади Салах ад Діна, який оголосив себе в 1171 році султаном і, за деякими чутками, був причетний до смерті халіфа аль-Адіда. Емір став готуватися до збройного зіткнення зі своїм васалом, але на початку 1174 року помер від перитонзилярного абсцесу[8] у віці 59 років у цитаделі Дамаска. Згодом він був перехований у Нур ад Дін Мадраса, де покоїться донині.
-
Гробниця Нур ед Діна
Молодший син Ас-Саліх Ісмаїл став законним спадкоємцем, і Салах ад Дін оголосив себе його васалом, хоча він дійсно планував об'єднати Сирію і Єгипет під його власним ім'ям. Він одружився з удовою Нур ад Діна, уразив інших претендентів на престол і взяв владу в Сирії в 1185 році, нарешті, виконавши заповітну мрію Нур ад Діна.
За думкою Ісаака Фільштинського, розрив між Нур ад Діном та Салах ад Діном стався саме в той момент, коли останній отримав права на правління в Єгипті[9]. Хоча це дві різні людини з абсолютно несхожими один на одного характерами, але в історії вони доповнили один одного. Адже саме Нур ад Дін перетворив мусульманський світ у силу, здатну перемогти хрестоносців, а його політичний спадкоємець Салах ад Дін став тим, хто зірвав плоди перемоги.
- ↑ Український правопис 2019, § 147. Похідні прикметники
- ↑ كمال الدِّين بن العديم (2005). بغية الطلب في تاريخ حلب صفحة
- ↑ К.Рижов(1999) «Всі монархи світу: мусульманський Схід»
- ↑ А.Доманін(2005) «Хрестові походи під знаменням хреста»
- ↑ А.Володимерський (2013) «Салах ед Дін переможець хрестоносців»
- ↑ Е.Лавісс та А.Рамбо (2005) «Епоха хрестових походів»
- ↑ Баха ед Дін (1230) «Салладін»
- ↑ C.E.Bosworth(1995) «The Encyclopaedia of Islam»
- ↑ І.Фільштинський(2005) «Араби та халіфат»
|