Сталінський ампір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
МЗС СРСР/РФ, Москва, зодчий Володимир Гольфрейх

Ста́лінській ампі́р (від фр. empire — «імперія» і за аналогією з ампіром) — провідний напрям в архітектурі, монументальному та декоративному мистецтві СРСР з кінця 1930-х до середини 1950-х. Прийшов на зміну раціоналізму та конструктивізму. Набув поширення в роки, коли країною керував Йосип Сталін, особливо — у післявоєнний час, коли він був поширений також і в країнах Східної Європи.

Відмінні риси стилю

[ред. | ред. код]

Історія виникнення

[ред. | ред. код]

У середині 1930-х роках у радянській архітектурі стався поступовий перехід від конструктивізму до «сталінського ампіру». Цей перехідний період можна назвати постконструктивізмом. Деякі будівлі цього часу зовні багато декоровані, зберігали у своєму плануванні й деталях конструктивістську основу. «Радянський монументальний класицизм» був у цілому сформований до кінця 1930-х.

У 1934 році створюється Академія архітектури СРСР і Спілка архітекторів СРСР, який об'єднує творчі сили для вирішення нових завдань, поставлених перед майстрами. Це створення палаців культури, спортивних комплексів, індустріальних центрів, санаторіїв і піонерських таборів. Архітектори в цей період працюють у великих творчих майстернях і науково-дослідних проєктних інститутах, об'єднуючих конструкторів, архітекторів і художників, якими керують лідери радянської архітектури. Багато проєктів створюють у результаті всесоюзних конкурсів.

У цілому «сталінський ампір» сформувався в період проведення конкурсів на проєкти Будинку Рад і павільйони СРСР на Всесвітніх виставках 1937 року в Парижі і 1939 року в Нью-Йорку. Конкурси проходили в декілька етапів, при відкритому обговоренні, і виявили яскравих талановитих художників. Переможець конкурсу — Б. М. Іофан, оптимістичне звучання творів якого стало яскравою сторінкою передвоєнної архітектури. Майстри, що отримали другі, треті премії, та їхні учні — Г. П. Гольц, І. В. Жолтовский, Л. В. Руднєв, М. А. Мінкус, згодом очолили цей архітектурний напрям.

Вже під час Другої світової війни архітектори почали працювати над проєктами відновлення зруйнованих міст, меморіалами та тріумфальними арками для зустрічі радянських героїв. У художньому образі цих творів був оптимізм перемоги, в яку вірили архітектори і на яку усі чекали.

У 1945 році країна приступила до відновлення зруйнованих міст. Архітектура стала одним з пріоритетних напрямів народного господарства. Архітектурний твір повинен був вселяти упевненість глядачам у швидкому відновленні усієї країни. Яскравими прикладами є головна будівля МДУ, комплекс павільйонів ВДНГ, будівля МЗС СРСР на Смоленській-Сінній площі.

Україна

[ред. | ред. код]

Росія

[ред. | ред. код]

Ар-деко

[ред. | ред. код]

Неокласицизм

[ред. | ред. код]

Ампір

[ред. | ред. код]

Еклектика й інше

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Соковнина В.Как питерцы Екатеринбург строили [по материалам лекции Л. Н. Смирнова // Berlogos: Интернет-журнал о дизайне и архитектуре. — 21.07.2015.] (рос.)

Джерела

[ред. | ред. код]