Справа «Україна та Нідерланди проти Росії»

Справа «Україна та Нідерланди проти Росії»
Справа «Україна та Нідерланди проти Росії»
	Зала засідань Європейського суду з прав людини
Суд	Велика палата Європейського суду з прав людини
Повна назва справи	Україна та Нідерланди проти РФ
Слухання	26 січня 2022 (щодо юрисдикції),; 12 червня 2024 (по суті)
Почато	13 березня 2014 року (подання 1-ої з 4-х заяв справи)
Рішення	25 січня 2023 (щодо юрисдикції)
Досьє	Справа на сайті ЄСПЛ
Обвинувачений	Російська Федерація
Позивач(і)	Україна
Позов	№ 8019/16 (східна Україна) (11 червня 2018),; № 43800/14 (II) (13 червня 2014),; № 28525/20 (Нідерланди проти РФ) (10 липня 2020),; № 11055/22 (X) (23 червня 2022).
Хід справи
Процедурна історія	11 червня 2018 заяви № 8019/16 (V) і № 70856/16 (VI) об'єднано в № 8019/16 (східна Україна);; 27 листопада 2020 три заяви України об'єднано в одну справу;; 16 вересня 2022 року РФ припинила бути договірною стороною Конвенції;; 17 лютого 2023 об'єднано дві міждержавні справи в одне провадження «Україна та Нідерланди проти РФ»
Склад суду
Колегія	17 суддів
Голова суду	Шіфра О'Лірі (Ірландія)
Віцеголови	Марко Босняк (Словенія),; Габріеле Кучко-Штадльмайер (Австрія)
Застосований закон
	Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

Позов України до Європейського суду з прав людини проти Росії — міждержавна справа «Україна та Нідерланди проти Росії» за чотирма заявами, яка стосується подій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей та порушень прав людини під час повномасштабного вторгнення РФ.^[1]

У справу включено заяви: 2014 року «Україна проти Росії (ІІ)», 2016 року «Україна проти Росії (щодо східної України)», 2020 року про збиття малайзійського літака рейсу МН-17, яку подавали Україна та Нідерланди, 2022 року про злочини російських військових під час повномасштабного вторгнення на територію України. До заяви в частині щодо повномасштабного вторгнення РФ в Україну 26 держав та неурядова організація Женевська академія міжнародного гуманітарного права і прав людини приєдналися третьою стороною.^[2]

ЄСПЛ уже встановив, що РФ окуповувала частину Донбасу з 11 травня 2014 року. Суд послався на присутність на сході України російських військових з квітня 2014 року та широкомасштабне розгортання російських військ найпізніше із серпня 2014 року.

25 січня 2023 року оприлюднено проміжне рішення ЄСПЛ: український Уряд надав достатньо обґрунтованих очевидних доказів як повторюваності діянь у порушення Європейської конвенції з прав людини, так і офіційного їх толерування з боку рф. Суд визнав прийнятними скарги про адміністративні практики:

незаконні військові напади на цивільних осіб та на цивільні об’єкти, включаючи збиття літака рейсу МН-17, стрільбі по цивільним особам та позасудові страти і катування чи забиття до смерті цивільних осіб та українських військових, які потрапили в полон чи з інших причин припинили участь у воєнних діях (стаття 2 Конвенції);
катування цивільних осіб та українських військових, які потрапили в полон чи з інших причин припинили участь у воєнних діях, включаючи випадки сексуального насильства та зґвалтування, а також нелюдських чи таких, що принижує гідність, умов тримання під вартою (стаття 3);
примусова праця (стаття 4 § 2);
викрадення, незаконні арешти та тривалі незаконні тримання під вартою (стаття 5);
навмисні напади та залякування різноманітних релігійних громад, що не дотримуються російської православної традиції (стаття 9);
переслідування незалежних журналістів та блокування мовлення українських ЗМІ (стаття 10);
знищення приватної власності, включаючи житло та машини цивільних осіб, крадіжки та мародерство приватної і комерційної власності, та незаконне відібрання приватної власності без відшкодування (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції);
заборона навчання українською мовою (стаття 2 Першого протоколу);
переслідування цивільних осіб українського походження та громадян, які підтримують територіальну цілісність України (стаття 14 Конвенції, у поєднанні з наведеними вище статтями).^[1]^[3]