Суходіл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Суходіл (фізична географія))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Суходіл.
Трав'янистий перешийок між двома водоймами.
Суходіл між водоймами на національному узбережжі Пойнт Рейес, Каліфорнія[en]

Суході́л, су́ша — частина земної поверхні, що не вкрита морями й океанами (материки й острови). До суходолу не належать внутрішні водойми: озера й водосховища. Загальна площа суші на Землі — понад 149 мільйонів км² (29,2 % поверхні). У Північній півкулі займає 39 % всієї її поверхні, у Південній — 19 %. Середня висота над рівнем моря — 875 метрів, максимальна — 8 848 м (Джомолунгма). Земна поверхня майже повністю вкрита реголітом, шаром гірських порід, ґрунту та мінералів, який утворює зовнішню частину земної кори. Суходіл відіграє важливу роль у кліматичній системі[en] Землі, беручи участь у кругообігу вуглецю, азоту та води. Одна третина суходолу вкрита деревами, інша третина використовується для сільського господарства, а одна десята вкрита постійним снігом і льодовиками. Решту складають пустелі, савани та прерії.

Рельєф суходолу дуже різноманітний і складається з гір, пустель, рівнин, плато, льодовиків та інших форм рельєфу. У фізичній геології суходіл поділяється на дві основні категорії: гірські хребти та відносно плоскі внутрішні території, які називаються кратонами. Обидва утворюються протягом мільйонів років через тектоніку плит. Потоки[en], основна частина кругообігу води на Землі, формують ландшафт, вирізають скелі, транспортують осадочну породу та поповнюють ґрунтові води. На великих висотах або високих широтах, сніг ущільнюється та перекристалізується протягом сотень або тисяч років, утворюючи льодовики, які можуть бути настільки важкими, що викривляють земну кору. Близько 30 відсотків суходолу має сухий клімат, тому що в таких регіонах випаровується більше води, ніж надходить з опадами. Вітри створюються теплим повітрям, що піднімається вгору, хоча обертання Землі та нерівномірний розподіл сонячного тепла також відіграють певну роль.

Суходіл зазвичай визначається як тверда суха поверхня Землі[1]. Слово «суходіл» також може вживатися для позначення ґрунтових покровів[en], річок, мілководних озер, риродних ресурсів, неморської фауни та флори (біосфери), нижніх частин атмосфери (тропосфери), запасів підземних вод та фізичних результатів людської діяльності на землі, таких як архітектура та сільське господарство[2]. Межа між сушею та морем називається узбережжям[3]:625[4].

Хоча сучасні наземні рослини[en] і тварини еволюціонували від водних істот, перше клітинне життя Землі, ймовірно, виникло на суші[джерело?][сумнівно — обговорити]. Виживання на суші залежить від прісної води з річок, струмків, озер і льодовиків, які складають лише три відсотки води на Землі. Переважна більшість людської діяльності протягом історії відбувалася на придатних для життя[en] територіях землі, які роблять можливим сільське господарство та мають різноманітні природні ресурси. В останні десятиліття вчені та політики наголошували на необхідності більш сталого управління[en] землею та її біосферою за допомогою таких заходів, як відновлення деградованого ґрунту, збереження біорізноманіття, захист видів, що знаходяться під загрозою зникнення та вирішення проблеми зміни клімату[джерело?].

Фізичні науки[ред. | ред. код]

Науку про Землю та її історію в цілому називають географією. Мінералогія — наука про мінерали, а петрологія — про гірські породи. Ґрунтознавство — це наука про ґрунти, яка охоплює піддисципліни педології, яка зосереджується на ґрунтоутворенні, та едафології[en], яка зосереджується на зв'язку між ґрунтом і життям.

Формування[ред. | ред. код]

Див. також: Історія Землі
Зображення ранньої Землі, більша частина поверхні якої покрита лавою.
Художнє уявлення про перший еон геологічної історії Землі

Найдавніша речовина, знайдена у Сонячній системі, датована 4.5672±0.0006 мільярдів років тому[5]; отже сама Земля, ймовірно, утворилася шляхом акреції приблизно в цей час. Формування та еволюція тіл Сонячної системи відбувалися разом із Сонцем. Згідно з однією з гіпотез, через гравітаційний колапс від туманності відділяється частина молекулярної хмари, яка починає обертатися і сплющуватися в навколозоряний диск, з якого потім утворюються планети (разом із зіркою). Туманність містить газ, крупинки льоду та пил (включаючи первинні нукліди). У небулярній гіпотезі, планетезималі починають формуватися, коли тверді частки утворюються спочатку внаслідок зчеплення[en], а потім під дією гравітації. Початкове формування Землі тривало 10–20 млн років[6]. Формування первісної Землі завершилося 4.54±0.04 мільярдів років тому[7][8].

Атмосфера та океани Землі утворилися в результаті вулканічної діяльності та виділення газів, що включало водяну пару. Походження світового океану зумовлено конденсацією, доповненою водою та льодом, доставленими астероїдами, протопланетами та кометами[9]. У цій моделі атмосферні «парникові гази» утримували океани від замерзання, в той час як новоутворене Сонце мало лише 70 % яскравості[10]. 3.5 мільярдів років тому з'явилося магнітне поле Землі, яке допомогло запобігти здуванню атмосфери сонячним вітром[11]. Атмосфера та океани Землі безперервно формують суходіл, розмиваючи та переносячи тверді речовини на поверхню[12].

Земна кора утворилася, коли розплавлений зовнішній шар планети Земля охолоджувався, утворюючи тверду масу[13] завдяки дії накопиченої водяної пари в атмосфері. Після того як земля стала здатною підтримувати життя, біорізноманіття розвивалося протягом сотень мільйонів років, постійно розширюючись, за винятком випадків, коли цей процес переривався масовими вимираннями[14].

Дві моделі[15], які пояснюють створення суходолу, припускають або постійне зростання до сучасних форм[16] або, більш ймовірно, швидке зростання[17] на початку історії Землі[18], після якого слідує тривалий період континентальної стабільності[19][20][21]. Континенти утворюються внаслідок тектоніки плит, процесу, який, зрештою, зумовлений постійним надходженням тепла з надр Землі. У масштабах сотень мільйонів років, суперконтиненти тричі формувалися та розпадалися. Близько 750 мільйонів років тому один із найдавніших відомих суперконтинентів, Родинія, почав розпадатися на частини[22]. Пізніше, 600–540 мільйонів років тому, континенти зійшлися, утворивши суперконтинент Паннотію, а потім, нарешті, Пангею, яка також розділилася на частини 180 мільйонів років тому[23].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Allaby, M.; Park, C. (2013). A Dictionary of Environment and Conservation (англ.). Oxford: Oxford University Press. с. 239. ISBN 978-0-19-964166-6.
  2. ↑ Chapter 1 – Meaning of Land (PDF). Global Land Outlook (Звіт) (англ.). United Nations Convention to Combat Desertification. 2017. с. 21. ISBN 978-92-95110-48-9. Архів (PDF) оригіналу за 20 вересня 2022. Процитовано 18 вересня 2022.
  3. ↑ Tarbuck, Edward J.; Lutgens, Frederick K. (2016). Earth: An Introduction to Physical Geology (англ.) (вид. 12th). Pearson[en]. ISBN 978-0-13-407425-2.
  4. ↑ Gniadek, Melissa Myra (August 2011). Unsettled spaces, Unsettled stories; Travel and Historical Narrative in the United States, 1799-1859 (PhD) (англ.). Cornell University.
  5. ↑ Bowring, S.; Housh, T. (15 вересня 1995). The Earth's early evolution. Science (англ.). 269 (5230): 1535—1540. Bibcode:1995Sci...269.1535B. doi:10.1126/science.7667634. PMID 7667634.
  6. ↑ Yin, Q.; Jacobsen, S. B.; Yamashita, K.; Blichert-Toft, J.; Télouk, P.; Albarède, F. (29 серпня 2002). A short timescale for terrestrial planet formation from Hf-W chronometry of meteorites. Nature (англ.). 418 (6901): 949—952. Bibcode:2002Natur.418..949Y. doi:10.1038/nature00995. PMID 12198540. S2CID 4391342.
  7. ↑ Dalrymple, G. Brent (1991). The age of the earth (англ.). Stanford, Calif.: Stanford University Press[en]. ISBN 978-0804723312. OCLC 22347190.
  8. ↑ Dalrymple, G. Brent (2001). The age of the Earth in the twentieth century: a problem (mostly) solved. Geological Society of London, Special Publications (англ.). Geological Society of London. 190 (1): 205—221. Bibcode:2001GSLSP.190..205D. doi:10.1144/GSL.SP.2001.190.01.14. S2CID 130092094. Архів оригіналу за 11 листопада 2007. Процитовано 20 вересня 2007.
  9. ↑ Morbidelli, A.; Chambers, J.; Lunine, J.I. та ін. (2000). Source regions and time scales for the delivery of water to Earth. Meteoritics & Planetary Science (англ.). 35 (6): 1309—1320. Bibcode:2000M&PS...35.1309M. doi:10.1111/j.1945-5100.2000.tb01518.x.
  10. ↑ Guinan, E.F.; Ribas, I. (2002). Our Changing Sun: The Role of Solar Nuclear Evolution and Magnetic Activity on Earth's Atmosphere and Climate. У Montesinos, Benjamin; Gimenez, Alvaro; Guinan, Edward F. (ред.). ASP Conference Proceedings: The Evolving Sun and its Influence on Planetary Environments (англ.). San Francisco: Astronomical Society of the Pacific[en]. Bibcode:2002ASPC..269...85G. ISBN 1-58381-109-5.
  11. ↑ University of Rochester (4 березня 2010). Oldest measurement of Earth's magnetic field reveals battle between Sun and Earth for our atmosphere. Physorg.news (англ.). Архів оригіналу за 27 квітня 2011.
  12. ↑ Ocean Literacy (PDF). NOAA (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 27 листопада 2014.
  13. ↑ Chambers, John E. (2004). Planetary accretion in the inner Solar System. Earth and Planetary Science Letters[en] (англ.). 223 (3–4): 241—252. Bibcode:2004E&PSL.223..241C. doi:10.1016/j.epsl.2004.04.031.
  14. ↑ Sahney, S.; Benton, M. J.; Ferry, P. A. (2010). Links between global taxonomic diversity, ecological diversity and the expansion of vertebrates on land. Biology Letters[en] (англ.). 6 (4): 544—547. doi:10.1098/rsbl.2009.1024. PMC 2936204. PMID 20106856.
  15. ↑ Rogers, John James William; Santosh, M. (2004). Continents and Supercontinents (англ.). Oxford University Press US. с. 48. ISBN 978-0-19-516589-0.
  16. ↑ Hurley, P.M.; Rand, J.R. (June 1969). Pre-drift continental nuclei. Science (англ.). 164 (3885): 1229—1242. Bibcode:1969Sci...164.1229H. doi:10.1126/science.164.3885.1229. PMID 17772560.
  17. ↑ De Smet, J.; Van Den Berg, A.P.; Vlaar, N.J. (2000). Early formation and long-term stability of continents resulting from decompression melting in a convecting mantle (PDF). Tectonophysics (англ.). 322 (1–2): 19. Bibcode:2000Tectp.322...19D. doi:10.1016/S0040-1951(00)00055-X. hdl:1874/1653. Архів оригіналу за 31 березня 2021. Процитовано 2 жовтня 2019.
  18. ↑ Armstrong, R.L. (1968). A model for the evolution of strontium and lead isotopes in a dynamic earth. Reviews of Geophysics[en] (англ.). 6 (2): 175—199. Bibcode:1968RvGSP...6..175A. doi:10.1029/RG006i002p00175.
  19. ↑ Kleine, Thorsten; Palme, Herbert; Mezger, Klaus; Halliday, Alex N. (24 листопада 2005). Hf-W Chronometry of Lunar Metals and the Age and Early Differentiation of the Moon. Science (англ.). 310 (5754): 1671—1674. Bibcode:2005Sci...310.1671K. doi:10.1126/science.1118842. PMID 16308422. S2CID 34172110.
  20. ↑ Hong, D.; Zhang, Jisheng; Wang, Tao; Wang, Shiguang; Xie, Xilin (2004). Continental crustal growth and the supercontinental cycle: evidence from the Central Asian Orogenic Belt. Journal of Asian Earth Sciences[en] (англ.). 23 (5): 799. Bibcode:2004JAESc..23..799H. doi:10.1016/S1367-9120(03)00134-2.
  21. ↑ Armstrong, R.L. (1991). The persistent myth of crustal growth. Australian Journal of Earth Sciences[en] (англ.). 38 (5): 613—630. Bibcode:1991AuJES..38..613A. CiteSeerX 10.1.1.527.9577. doi:10.1080/08120099108727995.
  22. ↑ Li, Z. X.; Bogdanova, S. V.; Collins, A. S. та ін. (2008). Assembly, configuration, and break-up history of Rodinia: A synthesis (PDF). Precambrian Research[en] (англ.). 160 (1–2): 179—210. Bibcode:2008PreR..160..179L. doi:10.1016/j.precamres.2007.04.021. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 6 лютого 2016.
  23. ↑ Murphy, J.B.; Nance, R.D. (1965). How do supercontinents assemble?. American Scientist (англ.). 92 (4): 324—333. doi:10.1511/2004.4.324. Архів оригіналу за 13 липня 2007. Процитовано 5 березня 2007.

Література[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Суходіл&oldid=42710500