Франсіско Морасан
Франсіско Морасан | |||
| |||
---|---|---|---|
квітень — вересень 1842 | |||
Попередник: | Брауліо Каррільйо Коліна | ||
Наступник: | Антоніо Пінто Соарес | ||
Народження: |
3 жовтня 1792[1] Тегусігальпа, Comayagua Intendancyd, Іспанська імперія[2] | ||
Смерть: |
15 вересня 1842[3][4][1] (49 років) Сан-Хосе, Free State of Costa Ricad[2] | ||
Причина смерті: | вогнепальне поранення | ||
Поховання: | Cemetery of Distinguished Citizensd | ||
Країна: | Іспанія, Центральноамериканська федерація, Гондурас і Сальвадор | ||
Релігія: | католицтво | ||
Шлюб: | María Josefa Lastirid | ||
Автограф: | ![]() | ||
Хосе Франсіско Морасан Кесада (ісп. José Francisco Morazán Quesada; 3 жовтня 1792 — 15 вересня 1842) — державний і політичний діяч, тричі був президентом Гондурасу, президент Сальвадору, шостий голова держави Коста-Рики.
Народився в заможній креольській родині вихідців з французьких Антильських островів, а його дід був корсиканцем. Здобув юридичну освіту. 1821 року вступив на службу до армії в чині лейтенанта, й у листопаді того ж року взяв участь у проголошенні в місті Комаягуа незалежності Гондурасу від Мексиканської імперії. 11 грудня 1825 року в Комаягуа, що на той час була столицею країни, Морасан був серед тих, хто ухвалив першу конституцію Гондурасу. Того ж року він одружився, мав одну дочку у шлюбі та чотирьох синів поза ним.
1824 року Морасана призначили Генеральним секретарем уряду Гондурасу, а за два роки обрали на посаду голови Палати представників країни. Був лідером Ліберальної партії Гондурасу.
1827 року, після консервативного державного перевороту, був змушений піти у відставку, а потім його заарештували. Вийшовши на свободу, втік до Сальвадору, а звідти — до Нікарагуа, де сформував армію зі своїх прибічників-лібералів. З нею він вирушив до Гондурасу, де 11 листопада 1827 року біля Сабанагранде розбив війська генерала-консерватора Хосе Хусто Мільї, який правив Гондурасом. 12 листопада війська Морасана ввійшли до Тегусігальпи, а 26 листопада — до столиці, Комаягуа. 27 листопада 1827 року Морасана проголосили президентом Гондурасу.
У 1828—1829 роках Франсіско Морасан розбив армії своїх противників — консерваторів у Сальвадорі та Гватемалі, ставши командувачем «союзної армії» Центральної Америки. 4 грудня 1829 року він як голова Ліберальної партії знову був обраний на пост президента Гондурасу.
У липні 1830 року його обрали президентом Федеративної Республіки Центральної Америки, через що 28 липня 1830 року він передав президентство в Гондурасі Хосе Сантосу дель Вальє, а сам переїхав до Гватемали, щоб очолити всю Центральну Америку.
Однак прогресивні реформи Морасана наштовхнулись на спротив з боку католицької церкви та консервативних сил. У 1831—1832 роках почастішали повстання, що їх підбурювали консерватори — особливо у Гватемалі та Сальвадорі, втім їх було придушено військовою силою. 1835 року Морасан знову був обраний президентом Центральноамериканської федерації та перебував на тій посаді до 1839 року.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/d6/Estatua_de_Francisco_Moraz%C3%A1n_%282%29.jpg/220px-Estatua_de_Francisco_Moraz%C3%A1n_%282%29.jpg)
1837 року почалось нове потужне повстання у Гватемалі, спричинене боротьбою ліберального уряду з привілеями католицької церкви (закриття монастирів, розпуск духовних орденів тощо), а також епідемією холери. На чолі того повстання стояв колишній свинопас Рафаель Каррера. Попри те, що заколотники 1838 року зазнали нищівної поразки від Морасана, з Федерації вийшли Гондурас і Коста-Рика, де до влади прийшли консерватори. Потім їхньому прикладу наслідували Нікарагуа та велика частина Гватемали (за винятком провінції Лос-Альтос).
1839 року Морасана обрали президентом Сальвадору, останнього оплоту лібералізму в Центральній Америці. 18 березня 1840 року його загони в результаті швидкого кидка зайняли місто Гватемалу — столицю власне Гватемали та всієї Центральноамериканської федерації, втім утримати її не змогли, й 21 березня їх звідти вибили сили генерала-консерватора Каррери, що мали значну перевагу.
5 квітня 1840 року Морасан подав у відставку з усіх посад та поїхав у вигнання — спочатку до Колумбії, потім — до Чилі та Перу. 1841 року він повернувся з групою прибічників морем з Гуаякіля (Еквадор) до Центральної Америки, висадився в Коста-Риці й 10 липня 1842 року її Установчі збори проголосила Морасана президентом Коста-Рики, однак уже 14 вересня його повалили, 15 вересня засудили й наступного дня розстріляли на центральному майдані Сан-Хосе.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Морасан Франсиско // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ SNAC — 2010.
- Guardia, Ricardo Fernández (2008). Morazán en Costa Rica (ісп.) . EUNED. ISBN 978-9968-31-559-3. Процитовано 23 лютого 2021.
- Chamberlain, Robert Stoner (1950). Francisco Morazán, Champion of Central American Federation (англ.) . University of Miami Press. Процитовано 23 лютого 2021.
- Ficklen, John Rose Central America and Mexico
- Solís, J. Jorge Jiménez (1999). Francisco Morazán: su vida y su obra (ісп.) . Programa Textos Escolares Nacionales. Процитовано 23 лютого 2021.
- Montes, Arturo Humberto (1992). Morazán y la Federación Centroamericana (ісп.) . Comisión Organizadora del Bicentenario del Nacimiento del General Francisco Morazán.
- López, Eduardo Martínez (1992). Biografía del General Francisco Morazán (ісп.) . Ediciones Bicentenario Morazánico. Процитовано 23 лютого 2021.
- Rosa, Ramón (1971). Historia del benemérito Gral. don Francisco Morazán, ex-Presidente de la República de Centro-America (ісп.) . Instituto Morazánico. Процитовано 23 лютого 2021.
- Morazán, Francisco; B, Rafael Bardales (1985). Pensamiento político del general Francisco Morazán (ісп.) . Universidad Nacional Autónoma de Honduras, Editorial Universitaria. Процитовано 23 лютого 2021.
- Chávez, Filander Díaz; Griffith, William Joyce (1988). Pobre Morazán pobre (ісп.) . Editorial Guaymuras. Процитовано 23 лютого 2021.
- «Enzyklopädie des Wissens», Bd.7, Köln 1990
- Santana, Adalberto El diario de Francisco Morazán. México: PUDEL/UNAM (Programa de Difusión de Estudios Latinoamericanos)
- Santana, Adalberto El pensamiento de Morazán. México: UNAM, 1992
- José Francisco Morazán Quezada. www.espaciohonduras.net (ісп.) . Процитовано 23 лютого 2021.
- PERSONAJE HISTÓRICO FRANCISCO MORAZÁN. Biblioteca Virtual Miguel de Cervantes (ісп.) . Процитовано 23 лютого 2021.
- Who Was Francisco Morazan, the Simon Bolivar of Central America?. ThoughtCo (англ.) . Процитовано 23 лютого 2021.
|
|