Лапутіна Юлія Анатоліївна
Лапутіна Юлія Анатоліївна | |
---|---|
Народилася |
1967 м. Київ, УРСР |
Громадянство | Україна |
Діяльність | військовослужбовиця |
Науковий ступінь | кандидат педагогічних наук |
Учасник | Війна на сході України і Російсько-українська війна (з 2014) |
Посада | 4-й Міністр у справах ветеранів |
Військове звання | генерал-майор і полковник |
Попередник | Сергій Бессараб |
Наступник | Олександр Порхун — в.о. міністра[1] |
Конфесія | православ'я |
Звання | Генерал-майор |
Юлія Анатоліївна Лапутіна[2] (нар. 1967, Київ) — українська військовослужбовиця, контррозвідниця, спецпризначенка, кандидатка психологічних наук, генерал-майор СБУ (2020), міністерка у справах ветеранів України (18.12.2020[3] — 7.02.2024[4]), заступниця начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави в сфері інформаційної безпеки СБУ (2014—2020). Член РНБОУ. Друга жінка-генерал в історії незалежної України[5].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася 1967 року у м. Києві[6]. Здобула педагогічну та психологічну освіту. Також захистила кандидатську дисертацію з психології і здобула науковий ступінь кандидата психологічних наук[6]. Має професійну підготовку зі спортивної стрільби[7].
1992 року Юлія Лапутіна почала службу у лавах Служби безпеки України оперуповноваженою підрозділу контррозвідки[6].
Після створення антитерористичного центру СБУ «Альфа» запрошена до нього старшим офіцером. Під час служби брала участь у низці складних операцій із придушення сепаратистського путчу в Криму в 1994 році[7][8][9].
2008 року виступила з ініціативою втілення концепції ментальної інтеграції мешканців АР Крим до України, але після приходу до влади Віктора Януковича її було припинено[7].
Юлія Лапутіна протягом 2010—2012 років була заступницею начальника Центру спеціальних операцій «А» Служби безпеки України.
14 квітня 2014 року у складі першої об'єднаної групи СБУ висадилась на Краматорському аеродромі, захист якого забезпечував спецпідрозділ «Альфа». Пізніше вона згадувала, що, вилітаючи у Донецьку область, вони тоді точно не знали, що там відбувається, і лише прибувши зрозуміли, що опинилися в облозі. Лапутіна налагодила контакти з проукраїнськими активістами, займалася розвідкою, збором та передачею інформації до Києва. За допомоги активістів виїжджала до міста для оцінки ситуації та проведення рекогностування: була відкинута тактика військових дій і діяли іншими методами, зокрема, інформаційними, розкидаючи листівки з вертольота. Неодноразово вела перемовини з місцевими прибічниками проросійських формувань, які мали на меті штурм блокпостів українських військових, завдяки чому штурму вдалося уникнути[7][8][10].
Під час окупації Краматорська проросійськими формуваннями завдяки допомозі проукраїнських активістів зробила радіозвернення до жителів міста від імені українського уряду з рекомендаціями щодо виживання під час обстрілів та запевнення щодо повернення міста під контроль уряду України[7]. Кадри з відео з щойно звільнених Слов'янська та Краматорська від проросійських формувань, зроблені Юлією Лапутіною на мобільний телефон, увійшли до фільму «4 роки АТО — 26 років на службі Народу України»[11][12]. Також вона брала участь у другому Харківському міжнародному безпековому форумі[13].
Юлія Лапутіна у вересні — грудні 2014 року командувала оперативною групою СБУ в АТО та виконувала завдання із затримання учасників проросійських терористичних формувань[6][7].
Після звільнення Краматорська від російських бойовиків ініціювала акцію «Краматорськ — це Україна», яку підхопили в інших містах[7].
2014 року призначена заступницею начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави в сфері інформаційної безпеки СБУ[6]. В СБУ вона займається контррозвідкою у сфері інформаційної безпеки[7][14].
Станом на травень — червень 2017 рік Юлія Лапутіна мала звання полковника[15][16].
Проводить багато публічних заходів та лекцій щодо джерел війни на Сході України, методів ведення інформаційної війни Росії проти України та смислової війни Росії проти України, а також участі в ній УПЦ МП[17][18][19][20][21][22][23][14].
25 березня 2020 року отримала військове звання генерал-майора[2], ставши другою жінкою-генералом в історії незалежної України[5].
Член Консультативної ради у справах ветеранів війни, сімей загиблих (померлих) захисників України[24].
18 грудня 2020 року Верховна Рада України проголосувала за призначення Лапутіної Міністром у справах ветеранів України (248 голосів «за»)[3]. Член РНБОУ з 17 лютого 2021 року[25].
5 лютого 2024 року подала заяву про відставку з посади Міністра у справах ветеранів України[26][27]. Президент Зеленський назвав її звільнення перезавантаженням у цій сфері[28].
7 лютого Верховна рада звільнила Лапутіну Комітет з питань соціальної політики зазначив незадовільну роботу міністерства. Громадська рада при Мінветеранів вимагала відставки через «провал роботи з ветеранами» та не реалізації низки напрямків роботи. Також її критикували військовослужбовці за низьку якість реалізації проєкту «Помічник ветерана» та прогалини в організації медичної реабілітації ветеранів[4][29].
Родина[ред. | ред. код]
Одружена. Її чоловік також працює в Службі безпеки України. Виховує двох дочок[7][6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ірина Знась (9 лютого 2024). КАБМІН ВИЗНАЧИВ ТИМЧАСОВОГО КЕРІВНИКА МІНВЕТЕРАНІВ. Дзеркало тижня.
- ↑ а б Указ Президента України від 25 березня 2015 року № 119/2020 «Про присвоєння військового звання»
- ↑ а б Рада призначила Лапутіну міністром у справах ветеранів. Укрінформ. 18 грудня 2020. Архів оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 18 грудня 2020.
- ↑ а б Юлія Завадська (7 лютого 2024). Рада підтримала відставку Лапутіної з посади очильниці Мінветеранів. НВ.
- ↑ а б В Україні з'явилася друга жінка-генерал. ZN.UA. 26 березня 2020. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
- ↑ а б в г д е Український Жіночий Конгрес. Спікери. Юлія Лапутіна. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
- ↑ а б в г д е ж и к Дмитрий Бобрицкий (14 жовтня 2018). Сестры по оружию. Пять историй защитниц Украины. Liga.net. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. (рос.)
- ↑ а б У Краматорську розповіли про 5 років спротиву російській агресії. Донецька обласна державна адміністрація. 17 квітня 2019. Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
- ↑ Як депутати Шкарлету і Лещенку дали крісла, а Вітренка прокатили. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 16 січня 2021.
- ↑ П’ять років російської агресії – п’ять років боротьби. Антикризовий медіа-центр. 17 квітня 2019. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
- ↑ Денис Бигунов (31 березня 2018). В Славянске показали историю АТО глазами СБУ. 6262.com.ua. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. (рос.)
- ↑ СБУ представила фільм, присвячений боротьбі з російською агресією. ZIK.ua. 1 квітня 2018. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. (рос.)
- ↑ Алексей Басакин (16 листопада 2019). В Харькове пройдет международный форум о безопасности и гибридных угрозах. NewsRoom Kharkiv. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
- ↑ а б Лапутіна Юлія отримала звання генерала. Історія шляху. Український мілітарний портал. 26 березня 2020. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
- ↑ Денис Бигунов (29 травня 2017). СБУ проводит обыски в офисах “Яндекс” - компанию подозревают в госизмене. 6262.com.ua. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. (рос.)
- ↑ СБУ зібрала докази, що Кремль 10 років планував агресію в Україні. Укрінформ. 12 червня 2017. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
- ↑ Александра Пилипенко (23 червня 2017). Витоки війни на Донбасі, або інформаційна зброя РФ: у Слов'янську відбувся круглий стіл. 6262.com.ua. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
- ↑ В Покровске обсудили вопросы информационной агрессии в условиях гибридной войны. Телекомпания «Орбита». 23 червня 2017. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. (рос.)
- ↑ Александра Пилипенко (29 березня 2018). В Славянске проходит круглый стол с СБУ: " Агрессия против Украины" (трансляция). 6262.com.ua. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. (рос.)
- ↑ В Славянске проходит круглый стол с СБУ: прямая трансляция. Деловой Славянск. 29 березня 2018. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. (рос.)
- ↑ В Северодонецке прошел круглый стол на тему: "Агрессия РФ против Украины: исторические параллели и современное измерение". Трибун. 3 квітня 2018. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. (рос.)
- ↑ Денис Росин (2 квітня 2018). В Мариуполе показали рассекреченные архивы СБУ (ФОТО+ВИДЕО). MRPL.CITY. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. (рос.)
- ↑ СБУ розслідує діяльність представників УПЦ МП на Донбасі в підтримці російської агресії. 28 березня 2018. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
- ↑ Указ Президента України від 2 червня 2020 року № 209/2020 «Про Консультативну раду у справах ветеранів війни, сімей загиблих (померлих) захисників України»
- ↑ Указ Президента України від 17 лютого 2021 року № 56/2021 «Про зміну у складі Ради національної безпеки і оборони України»
- ↑ Міністр у справах ветеранів України подала у відставку. РБК-Украина (укр.). Процитовано 18 лютого 2024.
- ↑ Лапутіна подала у відставку з посади міністра у справах ветеранів. 05.02.2024
- ↑ "Україні потрібні сила, свіжа енергія й достатнє лідерство": Зеленський пояснив відставку міністерки у справах ветеранів. Відео. // Автор: Дар'я Дурова. 05.02.2024, 21:10
- ↑ Рада звільнила Лапутіну з посади міністра у справах ветеранів. 07.02.2024, 12:49
Джерела[ред. | ред. код]
- Український Жіночий Конгрес. Спікери. Юлія Лапутіна. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
- Дмитрий Бобрицкий (14 жовтня 2018). Сестры по оружию. Пять историй защитниц Украины. Liga.net. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020. (рос.)
- Лапутіна Юлія отримала звання генерала. Історія шляху. Український мілітарний портал. 26 березня 2020. Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
|
- Народились 1967
- Кандидати педагогічних наук
- Генерал-майори (Україна)
- Уряд Дениса Шмигаля
- Українські воїни-учасники російсько-української війни (з 2014)
- Українські педагоги
- Українські психологи
- Контррозвідники України
- Міністри у справах ветеранів України
- Працівники Служби безпеки України
- Військовослужбовці ЦСО «Альфа» СБУ
- Кандидати психологічних наук України
- Уродженці Києва
- Члени РНБО
- Жінки-психологи
- Українські жінки-військовики
- Жінки-генерали