Ð (латиниця)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Đ
Латинська абетка
A B C D E F G
H I J K L M N
O P Q R S T U
V W X Y Z
Додаткові і варіантні знаки
À Á Â Ã Ä Å Æ
Ā Ă Ą Ȧ
Ɓ Ƀ Ç Ć Ĉ Ċ Ȼ
Č Ð,ð Ď,ď Đ,đ È É Ê
Ë Ē Ė Ę Ě Ə Ĝ
Ğ Ġ Ģ Ƣ Ĥ Ħ Ì
Í Î Ï Ī Į İ I
IJ Ĵ Ķ Ǩ Ƙ
Ļ Ł Ĺ Ľ Ŀ Ñ Ń
Ņ Ň Ɲ Ƞ Ŋ Ò
Ó Ô Õ Ö Ǫ Ø Ő
Œ Ơ Ɋ ʠ Ŕ Ř Ɍ
ß ſ Ś Ŝ Ş
Š Þ Ţ Ť Ŧ Ⱦ Ƭ
Ʈ Ù Ú Û Ü Ū
Ŭ Ů Ű Ų Ư Ŵ
Ý Ŷ Ÿ Ɏ Ƴ
Ȥ Ź Ż Ƶ Ž        

Ð, ð (ед) — давньоанглійська літера ðæt, сучасною англійською eth /ɛð/ (також edh або ). Вживається в ісландській і фарерській мовах.

Мала форма літери ð застосовується в міжнародному фонетичному алфавіті для позначення дзвінкого зубного фрикативного звуку.

Вперше літера ед з'являється в ірландському письмі.[1]

В давньоанглійську добу літера ð чергувалася з літерою þ (торн), обидві позначали міжзубний фрикативний звук, як дзвінкий, так і глухий. Вийшли з ужитку прибизно 1300 року[2], але þ затрималась трохи довше і врешті-решт її замінено диграфом th.

Див. також[ред. | ред. код]

Þ (латиниця)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Freeborn, Dennis (1992), From Old English to Standard English, London: Macmillan, p. 24.
  2. David Wilton (September 30, 2007). "Old English Alphabet". Word origins. Retrieved 22 August 2010

Джерела[ред. | ред. код]

Ladefoged, Peter; Maddieson, Ian (1996). The Sounds of the World's Languages. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-19814-8.