Ђ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Літера Ђ
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
З́ Ѕ И Ѝ І Ї Й
Ј К Л Љ М Н Њ
О П Р С С́ Т Ћ
Ќ У Ў Ф Х Ц Ч
Џ Ш Щ Ъ Ы Ь Э
Ю Я
Неслов'янські літери
А̄ А́ А̀ Ӑ А̂ А̊ Ӓ
Ӓ̄ А̃ А̨ Ә Ә́ Ә̃ Ӛ
Ӕ Ғ Г̧ Г̑ Г̄ Ӻ Ӷ
Ԁ Ԃ Ԫ Ԭ
Ӗ Е̄ Е̃ Ё̄ Є̈ Ӂ Җ
Ӝ Ԅ Ҙ Ӟ Ԑ Ԑ̈
Ӡ Ԇ Ӣ И̃ Ҋ Ӥ Қ
Ӄ Ҡ Ҟ Ҝ Ԟ Ԛ Ӆ
Ԯ Ԓ Ԡ Ԉ Ԕ Ӎ Ӊ
Ң Ԩ Ӈ Ҥ Ԣ Ԋ О̆
О̃ О̄ Ӧ Ө Ө̄ Ӫ Ҩ
Ԥ Ҧ Р̌ Ҏ Ԗ Ҫ Ԍ
Ҭ Ԏ У̃ Ӯ
Ӱ Ӱ́ Ӳ Ү Ү́ Ұ Х̑
Ҳ Ӽ Ӿ Һ Һ̈ Ԧ
Ҵ Ҷ Ӵ Ӌ Ҹ
Ҽ Ҿ Ы̆ Ы̄ Ӹ
Ҍ Э̆ Э̄ Э̇ Ӭ Ӭ́ Ӭ̄
Ю̆ Ю̈ Ю̈́ Ю̄ Я̆ Я̄ Я̈
Ԙ Ԝ Ӏ  
Застарілі літери
Ҁ Ѻ Ѹ Ѡ Ѽ
Ѿ Ѣ ІЯ Ѥ Юси Ѧ
Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ Ѳ Ѵ
Ѷ
Ꚏ̆
Літери кирилиці

Ђ, ђ («дє», серб. дjе/dje) — кирилична літера, шоста літера сербської абетки, яку вживають на позначення дзвінкого ясенно-піднебінного африката (/dʑ/), схожого на український [дж], але пом'якшений. Літеру вивели сербські лінгвісти Вук Караджич та Лукіян Мушицький, видозмінивши для цього Д (аналогічно Ћ як видозміненому Ч). У македонській абетці Ђ відповідає Ѓ. У сербській латинці їй відповідає Đ/đ. Іноді її передають як dj, що може призвести до труднощів при зворотній транслітерації: dj можна трактувати і як ђ, і як дj.

Історія[ред. | ред. код]

Є поширена думка[де?], що ђ є похідною від ћ, але це не зовсім так.

З XII століття сербська кирилиця мала особливу, тільки їй властиву букву — еквівалент глаголичної букві «дерв» (); початково вона позначала дзвінкий звук (джь, ґь), ближчий якраз до Ђ, ніж до Ћ, і лише з XIV століття стала також означати глухий звук. У такому подвійному вживанні дерв існував довгий час. Форма ж її поступово уподібнилася букві ять (Ѣ) (нижня частина якої в церковних шрифтах квадратна, а не округла), що в гражданці (на яку серби у світських книгах перейшли в середині XVIII століття) дало літеру на зразок латинської перекресленої h — тобто нинішньої ћ. Утім, багато хто нею не користувався, вживаючи етимологічні написання дь і ть для відповідно дзвінкого і глухого звуків.

На початку XIX століття, у зв'язку з формуванням літературної норми сербської мови, почався її активний критичний аналіз і «впорядкування», що зачепило і писемність. Дзвінку африкату «дьжь» треба було відрізняти від глухої «чь». Сава Мркаль (1810) для цього виробив дь і ть; Павел Соларич (1812) для глухого звуку писав ћ, а для дзвінкого — дь; Вук Караджич (1814) на основі цього припустив, що ћ є ні що інше, як воєдино складені т і ь з невеликими змінами зверху і знизу. Зробивши такий висновок, Вук вжив ту ж конструкцію для винаходу нових букв і створив љ, њ, а також щось на зразок складених д і ь. Але отримане йому не дуже сподобалося, і він вирішив попросити допомоги в друзів. Спершу Вук звернувся до Соларича, який запропонував «подвоїти» ћ так само, як з двох к можна зробити ж. Але результат не задовольнив ні Вука, ні самого творця. Вук звернувся до Ґліґія Ґершича, і той запропонував звичайну латинську h. Караджич і Єрней Копітар, що помагав йому, відхилили й цей варіант.

Наступним за цей винахід узявся вчений Лукіян Мушицький. Він також узяв за основу знак ћ, але пішов іншим шляхом. Він припустив, що ћ це м'яка версія Ч (яка в сербській вимові завжди тверда) і щоб з Ч зробити ћ, її слід перевернути й перекреслити. Оскільки шукана буква має позначати м'який варіант Д, то для її утворення слід те саме зробити з Д (в g-подібному накресленні) — перевернути (вийде щось на зразок б) і перекреслити. Було отримано приблизно ƀ — майже ять (Ѣ), але з округлою основою, і з загнутою верхівкою на взір латинської f і з загнутим низом як у g, з якого почалася зміна. Адаптування цієї рукописної літери до друкарського шрифту дало накреслення нинішньої великої літери Ђ з розімкнутим внизу кільцем і малої ђ, що трохи виступає під рядок. (Слід зауважити, що довгий час курсивні форми букв ћ і ђ вимальовували з таким схиленим управо «гачком», як у f, на відміну від прямих зверху букв h і ѣ.)

Цікаво, що ніхто зі згаданих вище осіб не знав про те, що ще в першій половині XVIII століття Ґаврил Венцлович став на письмі розрізняти дзвінке і глухе значення літери дерв за допомогою тих же ћ і ђ, але навпаки.

Коди[ред. | ред. код]

Кодування Реєстр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1026 0402 002002 00000100 00000010
Мала 1106 0452 002122 00000100 01010010
ISO 8859-5 Велика 162 A2 242 10100010
Мала 242 F2 362 11110010
KOI-8 Велика 177 B1 261 10110001
Мала 161 A1 241 10100001
Windows-1251 Велика 128 80 200 10000000
Мала 144 90 220 10010000

У HTML велике Ђ можна писати як Ђ або Ђ, а мале ђ — як ђ або ђ.

Література[ред. | ред. код]

  • «Писменица сербскога їезика по говору простога народа, написана Вуком Стефановићем, сербиїанцем», у Виенни, у печатньи Г. Іоанна Шнирера, 1814 [Репринт: Краљево: ГИРО «Слово», 1984.]