Ђ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Літера Ђ
Cyrillic letter Dje - uppercase and lowercase.svg
Кирилиця
А Б В Г Ґ Д Ѓ
Ђ Е Ѐ Є Ё Ж З
Ѕ И Ѝ І Ї Й Ј
К Л Љ М Н Њ О
П Р С Т Ћ Ќ У
Ў Ф Х Ц Ч Џ Ш
Щ Ъ Ы Ь Э Ю Я
Неслов'янські літери
Ӑ Ӓ Ә Ӛ Ӕ Ғ Ӷ
Ҕ Ӗ Ҽ Ҿ Ӂ Җ Ӝ
Ҙ Ӟ Ӡ Ӥ Ӣ Ӏ Ҋ
Қ Ҟ Ҡ Ӄ Ҝ Ӆ Ӎ
Ҥ Ң Ӊ Ӈ Ӧ Ө Ӫ
Ҩ Ҧ Ҏ Ҫ Ҭ Ӳ Ӱ
Ӯ Ү Ұ Ҳ Һ Ҵ Ӵ
Ҷ Ӌ Ҹ Ӹ Ҍ Ӭ  
Застарілі літери
Ҁ Ѹ Ѡ Ѿ Ѻ Ѣ ІА
Ѥ Ѧ Ѫ Ѩ Ѭ Ѯ Ѱ
Ѳ Ѵ Ѷ        
Літери кирилиці

Ђ, ђ (Dje)кирилична літера, шоста літера сербської абетки, яку використовують на позначення дзвінкого ясенно-піднебінного африката (/dʑ/), схожого на український [дж], але пом'якшений. Літеру вивели сербські лінгвісти Вук Караджич та Лукіян Мушицкі, видозмінивши для цього Д (аналогічно Ћ як видозміненому Ч). В македонській абетці Ђ відповідає Ѓ.

В сербській латинці цій літері відповідає Đ/đ. Іноді її передають як dj, що може призвести до труднощів при зворотній транслітерації: dj можна трактувати і як ђ, і як дj.

Історія[ред.ред. код]

Поширеною є думка, що ђ є похідною від ћ, але це не зовсім так.

З XII століття сербська кирилиця мала особливу, тільки їй властиву букву — еквівалент глаголичної літери «дерв» (GlagolitsaDzherv.gif); початково вона позначала дзвінкий звук (джь, ґь), ближчий якраз до Ђ, ніж до Ћ, і лише з XIV століття стала також означати глухий звук. У такому подвійному вживанні буква дерв існувала довгий час. Форма ж її поступово уподібнилася букві ять (Ѣ) (нижня частина якої в церковних шрифтах квадратна, а не округла), що в гражданці (на яку серби у світських книгах перейшли в середині XVIII століття) дало літеру на зразок латинської перекресленої h — тобто нинішньої ћ. Втім, багато хто нею не користувався, використовуючи етимологічні написання дь і ть для відповідно дзвінкого і глухого звуків.

На початку XIX століття, у зв'язку з формуванням літературної норми сербської мови, почався її активний критичний аналіз і «впорядкування», що зачепило і писемність. Дзвінку африкату «дьжь» треба було відрізняти від глухої «чь». Сава Мркаль (1810) для цього застосовував дь і ть; Павел Соларіч (1812) для глухого звуку використовував ћ, а для дзвінкого — дь; Вук Караджич (1814) на основі цього припустив, що «ћ є не що інше, як воєдино складені т і ь» з невеликими змінами зверху і знизу. Зробивши такий висновок, Вук застосував ту ж конструкцію для винаходу нових букв, згенерував љ, њ, а також щось на кшталт склеєних д і ь. Але отримане йому не дуже сподобалося, і він вирішив скористатися допомогою друзів. Спершу Вук звернувся до Соларіча, який запропонував «подвоїти» букву ћ так само, як з к можна зробити ж. Але результат не задовольнив ні замовника, ні самого виконавця. Потім Вук звернувся до Ґліґія Ґершича — той запропонував звичайну латинську h. Караджич і Єрней Копітар, що допомагав йому, відхилили й цей варіант.

Наступним за цей винахід узявся вчений Лукіян Мушицкі. Він також узяв за основу знак ћ, але пішов іншим шляхом перетворення. Він припустив, що ћ є м'яким варіантом букви Ч (яка в сербській вимові завжди тверда) і аби з Ч зробити ћ, слід її перевернути й перекреслити. Оскільки шукана буква має позначати м'який варіант Д, то для її утворення слід те саме зробити з Д (в g-подібному накресленні) — перевернути (вийде щось на кшталт б) і перекреслити. Було отримано приблизно ƀ — майже ять (Ѣ), але з округлою основою, і з загнутою верхівкою на кшталт латинської f (як-от низ у g, з якого почалося перетворення). Адаптування цієї рукописної літери до друкарського шрифту дало накреслення нинішньої великої літери Ђ з розімкнутим внизу кільцем і малої ђ, що трохи виступає під рядок. (Слід зауважити, що довгий час курсивні форми букв ћ і ђ вимальовували з таким схилених вправо «гачком», як у f, на відміну від прямих зверху букв h і ѣ.)

Цікаво, що ніхто зі згаданих вище людей не знав про те, що ще в першій половині XVIII століття Ґаврил Венцлович став на письмі розрізняти дзвінке і глухе значення літери дерв за допомогою тих же ћ і ђ, але навпаки.

Коди[ред.ред. код]

Кодування Реєстр Десятковий
код
16-ковий
код
Вісімковий
код
Двійковий код
Юнікод Велика 1026 0402 002002 00000100 00000010
Мала 1106 0452 002122 00000100 01010010
ISO 8859-5 Велика 162 A2 242 10100010
Мала 242 F2 362 11110010
KOI-8 Велика 177 B1 261 10110001
Мала 161 A1 241 10100001
Windows-1251 Велика 128 80 200 10000000
Мала 144 90 220 10010000

У HTML велику літеру Ђ можна записувати Ђ або Ђ, а малу ђ — як ђ або ђ.

Література[ред.ред. код]

  • «Писменица сербскога їезика по говору простога народа, написана Вуком Стефановићем, сербиїанцем», у Виенни, у печатньи Г. Іоанна Шнирера, 1814 [Репринт: Краљево: ГИРО «Слово», 1984.]

Джерела[ред.ред. код]