Ђ

Літера Ђ
Кирилиця
А	Б	В	Г	Ґ	Д	Ѓ
Ђ	Е	Ѐ	Є	Ё	Ж	З
Ѕ	И	Ѝ	І	Ї	Й	Ј
К	Л	Љ	М	Н	Њ	О
П	Р	С	Т	Ћ	Ќ	У
Ў	Ф	Х	Ц	Ч	Џ	Ш
Щ	Ъ	Ы	Ь	Э	Ю	Я
Неслов'янські літери
Ӑ	Ӓ	Ә	Ӛ	Ӕ	Ғ	Ӷ
Ҕ	Ӗ	Ҽ	Ҿ	Ӂ	Җ	Ӝ
Ҙ	Ӟ	Ӡ	Ӥ	Ӣ	Ӏ	Ҋ
Қ	Ҟ	Ҡ	Ӄ	Ҝ	Ӆ	Ӎ
Ҥ	Ң	Ӊ	Ӈ	Ӧ	Ө	Ӫ
Ҩ	Ҧ	Ҏ	Ҫ	Ҭ	Ӳ	Ӱ
Ӯ	Ү	Ұ	Ҳ	Һ	Ҵ	Ӵ
Ҷ	Ӌ	Ҹ	Ӹ	Ҍ	Ӭ
Застарілі літери
Ҁ	Ѹ	Ѡ	Ѿ	Ѻ	Ѣ	ІА
Ѥ	Ѧ	Ѫ	Ѩ	Ѭ	Ѯ	Ѱ
Ѳ	Ѵ	Ѷ
Літери кирилиці

Ђ, ђ (Dje) — кирилична літера, шоста літера сербської абетки, яку використовують на позначення дзвінкого ясенно-піднебінного африката (/dʑ/), схожого на український [дж], але пом'якшений. Літеру вивели сербські лінгвісти Вук Караджич та Лукіян Мушицкі, видозмінивши для цього Д (аналогічно Ћ як видозміненому Ч). В македонській абетці Ђ відповідає Ѓ.

В сербській латинці цій літері відповідає Đ/đ. Іноді її передають як dj, що може призвести до труднощів при зворотній транслітерації: dj можна трактувати і як ђ, і як дj.

Історія

Поширеною є думка, що ђ є похідною від ћ, але це не зовсім так.

З XII століття сербська кирилиця мала особливу, тільки їй властиву букву — еквівалент глаголичної літери «дерв» (); початково вона позначала дзвінкий звук (д^жь, ґь), ближчий якраз до Ђ, ніж до Ћ, і лише з XIV століття стала також означати глухий звук. У такому подвійному вживанні буква дерв існувала довгий час. Форма ж її поступово уподібнилася букві ять (Ѣ) (нижня частина якої в церковних шрифтах квадратна, а не округла), що в гражданці (на яку серби у світських книгах перейшли в середині XVIII століття) дало літеру на зразок латинської перекресленої h — тобто нинішньої ћ. Втім, багато хто нею не користувався, використовуючи етимологічні написання дь і ть для відповідно дзвінкого і глухого звуків.

На початку XIX століття, у зв'язку з формуванням літературної норми сербської мови, почався її активний критичний аналіз і «впорядкування», що зачепило і писемність. Дзвінку африкату «дьжь» треба було відрізняти від глухої «чь». Сава Мркаль (1810) для цього застосовував дь і ть; Павел Соларіч (1812) для глухого звуку використовував ћ, а для дзвінкого — дь; Вук Караджич (1814) на основі цього припустив, що «ћ є не що інше, як воєдино складені т і ь» з невеликими змінами зверху і знизу. Зробивши такий висновок, Вук застосував ту ж конструкцію для винаходу нових букв, згенерував љ, њ, а також щось на кшталт склеєних д і ь. Але отримане йому не дуже сподобалося, і він вирішив скористатися допомогою друзів. Спершу Вук звернувся до Соларіча, який запропонував «подвоїти» букву ћ так само, як з к можна зробити ж. Але результат не задовольнив ні замовника, ні самого виконавця. Потім Вук звернувся до Ґліґія Ґершича — той запропонував звичайну латинську h. Караджич і Єрней Копітар, що допомагав йому, відхилили й цей варіант.

Наступним за цей винахід узявся вчений Лукіян Мушицкі. Він також узяв за основу знак ћ, але пішов іншим шляхом перетворення. Він припустив, що ћ є м'яким варіантом букви Ч (яка в сербській вимові завжди тверда) і аби з Ч зробити ћ, слід її перевернути й перекреслити. Оскільки шукана буква має позначати м'який варіант Д, то для її утворення слід те саме зробити з Д (в g-подібному накресленні) — перевернути (вийде щось на кшталт б) і перекреслити. Було отримано приблизно ƀ — майже ять (Ѣ), але з округлою основою, і з загнутою верхівкою на кшталт латинської f (як-от низ у g, з якого почалося перетворення). Адаптування цієї рукописної літери до друкарського шрифту дало накреслення нинішньої великої літери Ђ з розімкнутим внизу кільцем і малої ђ, що трохи виступає під рядок. (Слід зауважити, що довгий час курсивні форми букв ћ і ђ вимальовували з таким схилених вправо «гачком», як у f, на відміну від прямих зверху букв h і ѣ.)

Цікаво, що ніхто зі згаданих вище людей не знав про те, що ще в першій половині XVIII століття Ґаврил Венцлович став на письмі розрізняти дзвінке і глухе значення літери дерв за допомогою тих же ћ і ђ, але навпаки.

Коди

Кодування	Реєстр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1026	0402	002002	00000100 00000010
	Мала	1106	0452	002122	00000100 01010010
ISO 8859-5	Велика	162	A2	242	10100010
	Мала	242	F2	362	11110010
KOI-8	Велика	177	B1	261	10110001
	Мала	161	A1	241	10100001
Windows-1251	Велика	128	80	200	10000000
	Мала	144	90	220	10010000

У HTML велику літеру Ђ можна записувати Ђ або Ђ, а малу ђ — як ђ або ђ.

Література

• «Писменица сербскога їезика по говору простога народа, написана Вуком Стефановићем, сербиїанцем», у Виенни, у печатньи Г. Іоанна Шнирера, 1814 [Репринт: Краљево: ГИРО «Слово», 1984.]

Джерела

• Перекладено з рос. ru:Ђ (кириллица).