Євангельські християни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Протестантизм
95Thesen.jpg
Реформація
Доктрини протестантизму

Дореформаційні рухи

Вальденси • Гусити • Катари • Лолларди


Реформаційні церкви

Англіканство • Анабаптизм • Кальвінізм • Лютеранство • Цвінгліанство


Постреформаційні рухи

Армія спасіння ·  Баптизм ·  Квакери ·  Меноніти ·  Пієтизм • Пуританство • П'ятидесятництво • Харизматизм


«Велике пробудження»

Рівайвелізм • Методизм • Євангелізм • Учні Христа

Євангельські християни (також євангельське християнство, євангельський протестантизм, євангельські церкви, євангелісти, євангелізм) — протестантські деномінації. В Україні та більшості інших країн цим терміном — "Євангельське християнство" — іменують себе як євангельські християни, так і баптисти, і п'ятидесятники, а також послідовники інших близьких до них віровчень.

Особливості віровчення і способу життя[ред.ред. код]

Самоназва «євангельська» вказує на спосіб ідентифікації церкви — вірність євангельському образу християнства і критичне ставлення до традицій історичних церков.

Основні характерні риси євангельських протестантських церков: акцент на особистому духовному відродженні кожного віруючого, водне хрещення у дорослому віці як усвідомлений та вільний акт, місіонерська активність, сувора етична позиція, консервативне богослов‘я.

В якості основи віровчення, способу життя і служіння євангельські християни розглядають канонічні книги Біблії (див. Sola scriptura), в першу чергу, Новий Завіт. Старий Завіт розглядається у світлі Нового Завіту. Євангельськими християнами приймаються положення Нікейсько-Царгородського Символу віри, а також основні принципи протестантизму (Sola scriptura, Sola gratia, Sola fide).

Вирізняються активною місіонерською діяльністю, в тому числі серед інших християнських конфесій. У США для представників даної течії використовується найменування «народжених згори» (Born again christians), в зв'язку з їх особливою увагою до вчення про народження згори. На підставі Євангелія від Іоанна самі євангельські християни ділять всіх людей на категорії «відроджених» і «не відроджених», незалежно від сповідуваної або декларованої ними віри.

Ісус відповів: Поправді, поправді кажу тобі: Коли хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух. Не дивуйся тому, що Я сказав тобі: Вам необхідно родитись згори. Дух дихає, де хоче, і голос його чуєш, а не знаєш, звідки приходить і куди йде: так буває з кожним, хто від Духа.

Євангельські християни вважають, що через них Бог поступово направляв людство і віруючих в русло біблійного християнства. Реформатори виступали за повернення церкви до вчення і способу життя Першої Апостольської Церкви.

  • Порятунок по благодаті через віру;
  • Вчення про особисту святість і благочестя;
  • Проповідь у церкві живою, народною мовою;
  • Вивчення Біблії;

Історія[ред.ред. код]

Рухи, ідейно близькі сучасному євангельському християнству, з'явилися задовго до Реформації і тривалий час існували паралельно з офіційною церквою (Східною-Православною чи Західною-Католицькою) або як течія всередині неї, або виділяючись в окремі деномінації (вальденси).

Сучасне євангельське християнство отримало стимул для свого розвитку в період Реформації, основний вплив на богослов'я євангелістів зробили ідеї кальвінізму і анабаптизму. Найбільш раннім проявом постреформаційного євангельського християнства стало меннонітство, в подальшому виникає ряд течій, відомих як пізній, або неопротестантзм: баптисти, методисти, квакери, адвентисти, п'ятидесятники, Армія порятунку і ряд інших. Формування більшості цих течій проходило під знаком «релігійного відродження» (рівайвелізм), повернення до ідеалів раннього християнства і Реформації.

Основоположниками євангельського руху в християнстві вважаються історичні особистості - реформатори.


Історія руху євангельських християн в Україні та Росії[ред.ред. код]

Спроби запровадити в православній Русі вчення, схоже з євангельським християнством, робилися в XV ст. (див. Стригольники), пізніше аналогічні мотиви відзначалися в різноманітних напрямках духовного християнства.

Громади євангельських християн з'явилися в Росії разом із заснуванням німецьких колоній, в числі жителів яких були присутні меноніти і представники євангельських рухів кальвіністського напрямку. Різке зростання рух пережив з середини 50-х років XIX століття , коли громади євангельських християн почали формуватися серед корінного населення країни. На Півдні Росії та ​​України це виразилося в штундистському русі, на Кавказі в молоканському середовищі стали утворюватися також і баптистські громади, а в Санкт-Петербурзі і на Північно-Заході Російської імперії основну роль зіграла проповідь місіонера з числа Плімутських братів лорда Гренвіля Вальдігрева Редстока, якому вдалося переконати в істинності вчення євангельських християн ряд представників російської аристократії, зокрема відставного гвардії полковника Василя Олександровича Пашкова (1831).

Учнями Редстока була організована місіонерська діяльність серед робітників Санкт-Петербурга, яка згодом була перенесена в Московську, Тверську, Тульську, Нижегородську , Псковську та інші центральні губернії Росії.

В 1909 після проголошення віротерпимості в Росії в м. Санкт-Петербурзі було проведено з'їзд, що заснував Союз Євангельських Християн на чолі з Всеросійською радою євангельських християн , головою якого став Іван Степанович Проханов.

Незважаючи на зусилля керівництва, даному союзу не вдалося об'єднати під своїм началом весь євангельський рух Росії, так як раніше створений в південних губерніях і на Кавказі союз баптистів продовжив функціонувати самостійно, відмовляючись від адміністративного об'єднання.

Під час Першої світової війни під тиском православного духовенства, яке представляло євангелістів німецькими шпигунами, багато громад зазнали розгрому.

У березні 1917 Проханов виступив з проектом соціально-політичних перетворень на основі релігійної реформації. Для здійснення цього їм була створена християнсько-демократична партія «Воскресіння».

Жовтневу революцію 1917 року значна частина євангелістів сприйняла негативно, але в 20-х роках перейшла на більш лояльні позиції, чому сприяло щодо терпима політика радянської влади по відношенню до руху аж до другої половини 20-х років. В 30-х роках багато віруючих піддалися репресіям, тим не менш, діяльність Всеросійської ради з короткими перервами тривала до 1944 , коли на її основі, шляхом включення до складу органу баптистських представників, була утворений Всесоюзна рада євангельських християн-баптистів.

Євангельські течії[ред.ред. код]

Крім конфесійного поділу, фахівцями в структурі руху євангельського християнства вбачаються два основні напрями: ліберальний та консервативний. Крайнім проявом останнього є фундаменталізм.

Більшість євангельських християн, незважаючи на явні розбіжності в ряді питань (лібералізм і консерватизм, благодать та кальвінізм) вважають інші євангельські конфесії спорідненими.

Євангельські християни України[ред.ред. код]

В Україні євангельськими церквами вважаються майже всі пізньопротестантські громади (окрім Свідків Єгови), на відміну від західного протестантизму, де назва evangelicals, як правило, відноситься тільки до баптистів і п’ятидесятників.

У 2005 р. було створено Раду євангельських протестантських церков України (РЄПЦУ), куди увійшли Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів, Церква християн віри євангельської України, Українська християнська євангельська церква, Союз вільних церков християн євангельської віри України, Братство незалежних церков і місій євангельських християн-баптистів.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]