Євгеній Онєгін (опера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
RR5216-0031R.gif

Євгеній Онєгін (рос. «Евгений Онегин») — опера Петра Чайковського (Ліричні сцени в трьох діях (сімох картинах)). Лібретто композитора разом з К. С. Шиловським за однойменним романом у віршах Олександра Пушкіна. Сам композитор про цю оперу писав:

«Я написав цю оперу тому, що одного чудового дня мені з невимовною силою схотілося покласти на музику все, що в „Онєгіні“ проситься на музику. Я це й зробив як міг».

Створення опери[ред.ред. код]

Опера написана в травні 1877 (Москва) — лютому 1878 в Сан-Ремо. У травні 1877 року співачка Е. А. Лавровська запропонувала композиторові написати оперу на сюжет «Євгенія Онєгіна». Незабаром Чайковський захопився цією пропозицією й за одну ніч написав сценарій і прийнявся за музику.

У листі до композитора С. І. Танєєва, Чайковський писав: «Я шукаю інтимну, але сильну драму, засновану на конфлікті положень, мною випробуваних або бачених, здатних зачепити мене за живе».

Перші постановки[ред.ред. код]

Перша постановка 17 (29) березня 1879 на сцені Малого театру силами учнів московської консерваторії, диригент М. Рубінштейн. Постановка в московському Большому театрі 11 (23) січня 1881 (диригент Бевіньяні). Перше виконання в Санкт-Петербурзі 22 квітня (4 травня) 1883 учнями консерваторії. Постановка в маріїнському театрі була здійснена 19 (31) жовтня 1884. В 1895 — друга постановка на сцені Большого театру, диригент С. В. Рахманінов.

У квітні 1884 року «Євгеній Онєгін» був вперше показаний в Україні (Харків). А 11 жовтня того ж року прем'єра опери відбулася у Києві.

Перша закордонна постановка 6 (18) грудня 1888 в Празі, диригент — автор. 19 (31) січня 1892 постановка в гамбурзькій опері, диригент Густав Малер.

Перша постановка на радянській сцені 14 вересня 1918 в Петрограді в Малому оперному театрі. В 1921 постановка у Большому театрі.

Опера спочатку була задумана як камерна, але пізніше спеціально для постановок на сцені Імператорської опери Чайковський створив нову редакцію. Уже в радянський час первісний варіант, «ліричні сцени», відтворений зусиллями К. С. Станіславського. По нині використовуються обидві редакції опери.

Перший студійний запис «Онєгіна» відбувся в 1936 за участю оркестру, хору та солістів Большого театру: П. Норцов, Г. Жуковська, С. Лемешев, О. Пірогов. [1]. Через рік була записана ще одна версія, цього разу з І. Козловським у ролі Лєнського.[2]

Сюжет[ред.ред. код]

Дія перша[ред.ред. код]

Картина перша.У розмірене, таке буденне життя Ларіних приїзд Ленського і Онєгіна вносить сум'яття. Усі з хвилюванням і цікавістю зустрічають Онєгіна, який неза­довго перед цим приїхав з Петербурга. Ленський, романтично-піднесений поет, наречений Ольги, знову освідчується їй в коханні. Онєгін здивований вибором свого друга. Особисто він обрав би старшу сестру. В душі Татьяни неспо­дівана зустріч народжує незнане їй раніше почуття.

Картина друга.Татьяна не може приховати свої палкі почуття і розповідає про це няні. Але чим може допомогти їй добра няня? У пориві щирого кохання Татьяна наважується написати листа Онєгіну. В листі-сповіді розкривається бентежна, сповнена чистоти і піднесеності душа дівчини. Тепер доля Татьяни — в руках Онєгіна.

Картина третя.У саду, під пісні дівчат, які збирають ягоди, відбувається розмова Онєгіна з Татьяною. Лист дівчини не залишив його байдужим, але Євгеній не здатний відповісти на її почуття.

Дія друга[ред.ред. код]

Картина четверта.У будинку Ларіних святкують іменини Татьяни. Провінційні звички, старомодні наряди, пересуди — все це дратує Онєгіна. З нудьги, щоб допекти Ленсь­кому, який умовив друга приїхати на бал, Онєгін ви­рішує трохи позалицятися до Ольги. Жарт призводить до розриву.

Картина п'ята.Морозним ранком має відбутися дуель. Важкі пе­редчуття гнітять Ленського. І він, і Онєгін на якусь мить згадують минулі дні, свою дружбу, усвідомлю­ючи всю безглуздість того, що відбувається. Але жоден з них не хоче зробити перший крок до прими­рення.

Дія третя[ред.ред. код]

Картина шоста.На петербурзькому великосвітському балу Онєгін, що тільки-но повернувся з тривалих мандрів, зустрі­чає Татьяну. У знатній великосвітській дамі, дружині його вельможного друга Греміна, важко впізнати наївну провінційну дівчину. Онєгін вражений її шляхетністю, незалежністю і байдужістю до нього. В ньому спалахує пристрасне й нестерпне почуття.

Картина сьома.Не витримавши внутрішніх переживань, Онєгін їде до Греміних. Княгиню він застав одну. Він хоче їй освідчитись в коханні. Обоє усвідомлюють, яке щастя могло б чекати на них. Але минулого не повернути. Вибір зроблений і нічого не можна змінити. Татьяна рішуче обриває щасливі мрії, залишаючи Онєгіна у стані повної самотності.

Відгуки музикознавців[ред.ред. код]

Високо цінував музикознавець Б.Асаф'єв цю оперу:

«Євгеній Онєгін», роман у віршах Пушкіна, — скільки дум, почуттів, художньої насолоди пов'язано з цим твором! Поезія Пушкіна глибоко ввійшла у побут багатьох поколінь наших співвітчизників. Вірші з «Онєгіна» цитуються напам'ять, окремі вирази стають епіграфами книжок, заголовками статей, вплітаються в літературний текст і в нашу мову. Коли ж роман ліг в основу твору другого найбільшого художника, «Євгеній Онєгін» осяявся новими барвами у нев 'янучій музиці П. І. Чайковського, «до глибини єства свого російської…»

Інший музикознавець, С.Кругликов писав про цю оперу наступне:

«Час, коли «співалося лиш те, що було надто безглуздим, щоб його промовити», — назавжди відійшов у безвість. Всі найкращі композитори надихаються тепер не інакше, як найкращими творами літератури… Але чим серйозніше поставитися до справи, тим складніша вона для втілення… Мені можуть зауважити, що «Онєгін» не наш час зачіпає, що мундири там, сюртуки та фраки покрою не теперішнього… Сам Євгеній — знамення часу, тип, герой роману, але не герой оперний… В ньому, поки він вірний собі, поки не перетворився нарешті в людину, яка вміє любити гаряче і сильно, — немає даних для музики: не її завдання — душевний холод і фразерство… Не кажу про Татьяну… її замріяність, романтичність, щирість і сила почуттів, моральна чистота і молода самовідданість поривань сплелися разом в єдину, струнку, поетичну гармонію…»

Джерела і посилання[ред.ред. код]