Євгенія Бош
| Євгенія Бош | |
|---|---|
 Євгенія Бош |
|
|
|
|
| Час на посаді: | |
| 17 грудня 1917 — березень 1918 | |
| Наступник | Євген Неронович |
|
|
|
| Народився | 23 серпня 1879 Очаків, Російська імперія |
| Помер | 5 січня 1925 Москва, СРСР |
| Політична партія | РСДРП(б) |
Євге́нія Богда́нівна Бо́ш (рос. Евгения Богдановна Бош, 23 серпня 1879 — 5 січня 1925) — радянська партійна і державна діячка німецького походження. Уроджена — Євге́нія Го́тлібівна Ма́йш. Член РСДРП(б) з 1901 року, агітатор, пропагандист. Народний секретар внутрішніх справ Радянської України (1917–1918). Активний борець проти українського визвольного руху в 1917–1921 роках.
Біографія [ред.]
Народилася 23 серпня 1879, в Очакові, в сім'ї німця-колоніста Готліба Майша, що, придбавши значні земельні угіддя на Херсонщині, став поміщиком, і молдавської дворянки Марії Круссер. Три роки відвідувала Вознесенську жіночу гімназію. Там же у Вознесенську в 16 років одружилася з власником невеликої каретної майстерні німцем Петром Бошем.
1901 року вступила в РСДРП. В 1905–1907 займалась пропагандою ідей більшовизму на півдні України. З 1908 перебувала в Києві. В 1911–1912 секретар комітету РСДРП в Києві. Навесні 1912 заарештована і вислана в Іркутську губернію. В 1914 разом з Георгієм П'ятаковим емігрувала за кордон. Деякий час проживала у США та Швейцарії. Під час перебування у останній була співорганізатором «божийської групи» — її члени заперечували право народів Російської імперії на національне самовизначення.
Після Лютневої революції повернулася до Києва. З початку 1917 року входила до київського комітету РСДРП(б), Київської Ради робітничих депутатів. У квітні того року стала головою Південно-Західного окружного (обласного) комітету більшовицької партії. У грудні 1917 на Першому Всеукраїнському з'їзді Рад у Харкові обрана до складу більшовицького уряду в Україні — Народного Секретаріату. У ньому з грудня 1917 по квітень 1918 року займала посаду секретаря внутрішніх справ.
У липні 1918 року як делегат перебувала на І з'їзді Комуністичної партії (більшовиків) України, керувала більшовицькими збройними загонами в Україні, а у липні 1919 призначена надзвичайною уповноваженою Раднаркомом УСРР з організації політичної боротьби у прифронтовій смузі більшовицького Південного фронту.
З травня 1920 року займалась партійною роботою у Пензі, Астрахані, Чернігові й Москві. Писала спогади.
Через загострення хронічної хвороби (сухоти, астма) і нестерпних страждань покінчила з собою (застрелилася) в січні 1925 р.
Твори [ред.]
- Бош Е. Б. Год борьбы [Текст] / Е. Б. Бош; под науч. ред. П. Л. Варгатбюка. — 2-е изд. — К.: Политиздат Украины, 1990. — 447 с. — ISBN 5-319-00505-9. — (Б-ка ист.-рев. мемуаров).
Джерела та література [ред.]
- (укр.) Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917–1920): Документально-художнє видання/ Упоряд.: М. Ковальчук. — К.: Темпора, 2007. — 608с.
- (укр.) Калініченко В. В., Рибалка І. К. Історія України. ч. ІІІ: 1917–2003 рр.: Підручник для історичних факультетів вищих навчальних закладів. — Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004.
- (рос.) Савченко В. А. Двенадцать войн за Украину. — Харьков: Фолио, 2006.
