Євграф Рейтерн
| Ґергард-Вільгельм фон Ройтерн | ||||
|---|---|---|---|---|
| нім. Gerhardt Wilhelm von Reutern | ||||
 | ||||
| Портрет художника Ґергарда-Вільгельма фон Ройтерна роботи[1] Т.Гільдебрандта, 1838. Російський музей (Санкт-Петербург) | ||||
| При народженні | нім. Gerhardt Wilhelm von Reutern | |||
| Народження |
17 липня 1794 Рестгоф поблизу Валка, Ліфляндська губернія | |||
| Смерть | 22 березня 1865 (70 років) | |||
| у Франкфурті-на-Майні | ||||
| Національність | німець | |||
| Країна | Німеччина | |||
| Жанр | жанровий живопис | |||
| Навчання | Петрішулеd | |||
| Діяльність | художник | |||
| Вплив | Йоганн Вольфґанґ фон Ґете | |||
| Твори | На кладовищі Вілленсгаузена. 1842.,Селянка з Вілленсгаузена зі сплячою дитиною. 1843.,Авраам приносить Ісака в жертву. 1849., Святе сімейство. 1858.. | |||
| Батько | Hermann von Reuternd | |||
| Діти | Рейтерн Єлизавета Євграфівнаd[2], Рейтерн Олександр Гергардович[3], Gerhard Anton Wilhelm von Reuternd, Joseph Gerhard Wilhelm von Reuternd і Christoph von Reuternd | |||
| Роботи в колекції | Естонський художній музей, Національна галерея мистецтв, Штедель і Музей Ґетті | |||
| Нагороди |
  | |||
|
| ||||
 Євграф Рейтерн у Вікісховищі | ||||
Ґе́ргардт-Вільге́льм фон Ро́йтерн, у російській літературі Євгра́ф Рома́нович Ре́йтерн, він же (нім. Gerhardt Wilhelm von Reutern; 17 липня 1794, маєток Рестгоф поблизу Валка, Ліфляндська губернія — 22 березня 1865, Франкфурт-на-Майні) — російсько-німецький художник.
Біографія[ред. | ред. код]
Родом з знатного остзейського сімейства. Отримавши загальну освіту в училищі при лютеранської церкви святих Петра і Павла в Санкт-Петербурзі, протягом року слухав лекції в Дерптському університеті, в 1811 році вступив на військову службу. В 1813–1815 роках служив в кавалерії в чині поручика, брав участь в закордонному поході російської армії; в Битві народів під Лейпцигом позбувся правої руки. Влітку 1814 року, будучи у Веймарі, Ройтерн познайомився з Ґете; відновивши знайомство в 1815 році в Гайдельберзі і в 1817 році в Єні, вступив з ним в листування. Ґете розпізнав у Ройтерна талант художника і порадив серйозно зайнятися живописом.
Оговтавшись від важкого поранення, Ройтерн оселився в Віллінгсгаузені, в 1820 році одружився з Шарлоттою фон Швертцелль. В 1825 році разом з Людвігом Гріммом (братом прославлених філологів Якоба та Вільгельма) заснував «Вілленсгаузенську колонію художників». Деякий час працював як художник-самоук, потім навчався живопису в Берні, Касселі і Дюссельдорфі; писав головним чином жанрові картини. В 1837 році став придворним художником російського імператорського двору, отримував почесну пенсію; створював картини на біблійні сюжети, з яких особливим успіхом користувалася полотно «Авраам приносить Ісаака в жертву» (1849). Поперемінно жив у Німеччині, Франції, Швейцарії, Італії та Росії (приїжджаючи до свогог ліфляндського маєтку і до Санкт-Петербурга), з 1844 року остаточно оселився у Франкфурті-на-Майні. Малював вцілілою рукою.
Сім'я[ред. | ред. код]
Ройтерн був близьким другом В. А. Жуковського, який в 1841 році одружився з його донькою Ройтерн Єлизаветою (1821—1856). Його внучка Жуковська Олександра Василівна стала пізніше морганатичною дружиною великого князя Олексія Олександровича.
Син Е. Р. Ройтерна, О. Ґ. Ройтерн був генерал-лейтенантом і Таврійським губернатором. Брат Христофор з відзнакою брав участь в Наполеонівських війнах, потім командував кавалерійськими дивізіями. Племінник Михайло був міністром фінансів Російської імперії.
Галерея[ред. | ред. код]
-
На кладовищі Вілленсгаузена. 1842. -
Селянка з Вілленсгаузена зі сплячою дитиною. 1843. -
Авраам приносить Ісака в жертву. 1849. -
Святе сімейство. 1858.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Державний Російський музей. Живопис XVIII — початку XX ст. Каталог / під ред. Пушкарьова В.А. — Ленінград : Аврора, Искусство, 1980. — С. 92, кат. в„– 1398.
- ↑ Майков П. М. Рейтерн, Евграф (Гергард) Романович // Русский биографический словарь — СПб: 1913. — Т. 16. — С. 1–4.
- ↑ П. Майков Рейтерн, Александр Гергардович (Евграфович) // Русский биографический словарь — СПб: 1913. — Т. 16. — С. 1.
|
