Європейська мрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Європейська мрія: як європейське бачення майбутнього поступово затьмарює Американську мрію» (англ. The European Dream: How Europe's Vision of the Future Is Quietly Eclipsing the American Dream) — книга американського економіста та соціального теоретика Джеремі Ріфкіна, опублікована у вересні [[2004]. Ріфкін описує виникнення і еволюцію Європейського Союзу за останні п'ять декад і розглядає відмінності між цінностями європейців і американців. Він стверджує, що ЄС, який він описує як перший по-справжньому пост-модерністський керівний орган економічної наддержави, яка конкурує зі США, і має потенціал щоб стати повноправною наддержавою світу.

Відповідно до Ріфкіна, «Європейська мрія», при якій люди відчувають безпеку не через самостійне накопичування багатства, але при стійкому розвитку і дотриманню прав людини. Концепція Ріфкіна відображає пошук голландського народу gezelligheid (мається на увазі затишний, що включає навколишнє середовище), а також соціальної теорії ринку, яка домінувала в французькому та німецькому економічному плануванні з часів Другої світової війни. Ріфкін стверджує, що саме «Європейська мрія» краще підходить для проблем ХХІ століття.

Ріфкін пояснює протидію Європи смертній кари в історичному контексті: після величезних втрат у війнах початку і середини XX століття, Європа принципово виступає проти вбивства, спонсором якого є держава.

Щоб підтримати власний тезис, Ріфкін відмічає[1], що Європейський Союз має не тільки більшу густоту населення, але і більший Валовий внутрішній продукт ніж США. Потенціал ЄС як економічна наддержава ілюструється даними: 14 з 20 головних банків світу належать Європі, 61 компанія зі 140[2].

Автор наголошує на чіткому розходженні між «жорстокою політикою» Сполучених Штатів і більш «м'якою» ЄС у питаннях сфери міжнародних відносин. Америка спирається на військову міць і економічне домінування у більшій мірі ніж Союз. Європа ж об'єднує свою силу в фінансовому секторі та економіці в цілому зі зобов'язаннями гуманітарної та економічної допомоги, торговими договорами, інтернаціональними інституціями та терплячою, багатосторонньою дипломатією. Для більшості країн ця відносна різниця виразилася в розповсюдженій ворожості до американської потужності та відносної готовності до співпраці з Європейським Союзом.

У Південній Кореї книжка створила сенсацію й отримала неочікувано високу популярність завдяки Но Му Хьон - президенту Республіки Корея з 25 лютого 2003 по 25 лютого 2008, який прочитав роботу Ріфкіна й мав плани реалізувати азійську версію "Мрії".

Критика та коментарі[ред.ред. код]

Французький філософ Бернар Стіглер є шанувальником творчості Ріфкіна, посилаючись на Європейську мрію у своєму недавньому есе про майбутнє Європи:

Ліві лапки Джеремі Ріфкін у своїй «Європейській мрії» припускає, що світ багато чого очікує від Європи, але Європа не зможе функціювати як могутня сила до того моменту, як вона знайде засоби, що дозволяють їй відповісти на цей попит. Але що конкретно вимагається? Світ не очікує добрих намірів. Він очікує, що Європа буде винаходити нові промислові моделі, які будуть здатні до зупинення руйнівного процесу, що спричинило захоплення і необмежена експлуатація енергії виробниками і споживачами, що призведе, в кінцевому результаті, до величезного процес десублімації. Праві лапки

З цієї цитаті можна зробити висновок,що Стіглер не зовсім погоджується з твердженнями Ріфкіна. Стіглер стверджує, що визнання виняткової важливості Європи в масштабах глобального майбутнього, не розв'язує ключового питання: Джеремі Ріфкін не усвідомлює руйнівної особливості сучасного капіталізму і не звертає уваги на то, що такий процес відноситься до доісторичного нарцисизму й самозамилуванню, які є в основі кожної мрії, в тому числі й європейської.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]