Європейський кінематограф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кінематограф Європи
Кінематограф Австрії
Кінематограф Азербайджану
Кінематограф Албанії
Кінематограф Бельгії
Кінематограф Білорусі
Кінематограф Болгарії
Кінематограф Боснії і Герцеговини
Кінематограф Великої Британії
Кінематограф Вірменії
Кінематограф Грузії
Кінематограф Данії
Кінематограф Естонії
Кінематограф Греції
Кінематограф Ірландії
Кінематограф Ісландії
Кінематограф Іспанії
Кінематограф Італії
Кінематограф Кіпру
Кінематограф Латвії
Кінематограф Литви
Кінематограф Люксембургу
Кінематограф Македонії
Кінематограф Нідерландів
Кінематограф Норвегії
Кінематограф Німеччини
Кінематограф Польщі
Кінематограф Португалії
Кінематограф Радянського Союзу
Кінематограф Росії
Кінематограф Російської Імперії
Кінематограф Румунії
Кінематограф Сербії
Кінематограф Словаччини
Кінематограф Словенії
Кінематограф Туреччини
Кінематограф Угорщини
Кінематограф України
Кінематограф Фарерських островів
Кінематограф Фінляндії
Кінематограф Франції
Кінематограф Хорватії
Кінематограф Чехії
Кінематограф Чорногорії
Кінематограф Швеції
Кінематограф Швейцарії
Кінематограф Югославії

Європейське кіно — збірна назва для європейських кіношкіл.
Європейське кіно — найстаріше у світі. За популярністю навіть у самій Європі воно поступається американському, але за повагою з боку кінокритиків можливо навіть перевершує. Європейське кіно прийнято вважати академічним, хоча і в Європі знімаються комерційні касові фільми. На відміну від американського кіно, європейське часто спонсорується державою.
За час існування європейського кіно в ньому виникали різні течії і напрями: німецький експресіонізм, італійський неореалізм, французька нова хвиля, Догма 95.

Історія[ред.ред. код]

Перед Першою світовою війною фактично в кожній європейській країні з'явилися свої національні кіностудії. У малих країнах їх було по два-три, а у великих, таких як Франція та Німеччина, по кілька десятків. Звичайно, війна завдала значних втрат виробництва фільмів, але все ж багато хто студії вижили і навіть підняли художній рівень європейського фільму до небаченого раніше рівня.

У європейському кіно з'являються принципово нові напрями:

З 1970 року європей­ський кінематограф подару­вав світу багато гідних уваги картин і режисерів. Усе більш поширеним стає спільне ви­робництво, коли кошти й ак­торів для фільму надає не одна країна, а дві або декілька. Де­які з ранніх спроб такого роду були не дуже обнадійливими. На них озброїлися критики, а публіка не балувала своєю увагою. Проте такі картини, як «Кінотеатр «Парадізо» Джузеппе Торнаторе (Італія-Франція) і трилогія Кшиштофа Кислєвського «Три кольори: синій, білий, червоний» (Франція - Швейцарія - Польща), удостоєні багатьох призів, довели плід­ність подібної співпраці.

Та все ж турбота про про­цвітання національної кіно-промисловості залишається в Європі головним питанням. Французькі та італійські кар­тини як і раніше мають велику популярність у всьому світі. Але навіть у цих країнах на 2007 рік дуже мало з’явилося робіт, які могли б змагатися з досягненнями «нової хвилі» 1960-х років. Кінематографісти Данії і Швеції також перебувають у тіні минулого.

Європейські кінофестивалі[ред.ред. код]

Європейські нагороди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]