Єзуїтський костел (Тернопіль)
| Єзуїтський костел у Тернополі | |
 Єзуїтський костел Вигляд з вулиці Петра Скарги.1900 рік |
|
| Інформація про будівлю | |
|---|---|
| Розташування | Україна, Тернопіль |
| Архітектор | Діонізій Кричковський |
| Початок будівництва | 1899 |
| Кінець будівництва | 1901 |
| Вартість | 90 000 золотих ринських |
| Адреса | вул. Петра Скарги |
| Належність | Римо-Католицька Церква |
Єзуї́тський костел у Тернополі — найменший костел Тернополя, що існував у місті до 1945 року. Після другої світової війни вежу і дзвіницю знесли, а в будівлі розмістили Тернопільську швейну фабрику, якої нині також вже не існує, а наразі у ній знаходиться магазин одягу «Галія». Костьол знаходився на вулиці Петра Скарги, тепер це вулиця Юліана Опільського.
Зміст |
[ред.] Передісторія
Єзуїти з'явилися у Тернополі 1820 року. Пов'язано це було з відкриттям гімназії, де першими вчителями були саме єзуїти. Крім того, існував шляхетський конвінкт, яким опікувалися ченці. Вони загалом займали приміщення ордену домініканців. Історія спорудження Єзуїтського костьолу відноситься до дещо пізніших часів.
[ред.] Будівництво
Місце під будівництво міська громада продала отцям-єзуїтам за символічну, дуже низьку ціну — 100 золотих ринських. 14 травня 1899 року було освячено наріжний камінь під будівництво. У цій церемонії брало участь багато міщан, була й процесія від греко-католицької церкви на чолі із священиком Володимиром Громницьким.
1901 року будівництво костьолу було завершено. Його мурував Григорій Кордуба, доклали також зусиль теслі Леонард Менжинський та Антон Крук, слюсарі Шауер і С. Асенько та багато інших. Споруджено костьол було за проектом львівського архітектора Діонізія Кричковського. Розмалював — художник Табінський. Різьбарством займався Клімек.
29 вересня 1901 року відбулося урочисте освячення споруди, в якому брало участь римо- і греко-католицьке духовенство. Храм, який був найменшим у місті, виконував роль парафії без права парафії для передмістя за Рудкою, відомого ще як Заруддя (Заруда).
Цей костьол згадував у своїх творах Іван Франко[1].
[ред.] Архітектура
Це була тринефна споруда у неороманському стилі з чотириповерховою вежею і невеличкою дзвіницею посередині даху. Довжина споруди становила 42 м, ширина — 17 м. Навколо було просторе місце для процесій. Вартість всієї споруди разом з внутрішнім опорядженням, дзвонами, шістьма вівтарями, органом і орнаментикою (витратами на орнамент) становила 90 000 золотих ринських.
Внутрішнє оздоблення костьолу було виконане у романсько-бароковому стилі. У головному вівтарі розміщувалася статуя Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, привезена із Парижа, у лівому бічному вівтарі — статуя святого Ігната (копія роботи Рубенса). З правого боку був вівтар святого Хреста, роботи 1820 року, подарований домініканами у тому ж 1820 році. Орга́н, привезений з Сілезії, мав 18 регістрів. Освітлювалася споруда електрикою.
[ред.] Перша світова війна
Під час Першої світової війни костьол закрили через те, що ченців звинуватили у переховуванні в'язнів. Відкрився він у липні 1917 року. А 1927 року було повернено книги із книгозбірні отців єзуїтів, забрані російським військом у 1915 році.
[ред.] Друга Світова Війна
Під час бомбардувань міста у 1941 році костьол уцілів. А от воєнні дії 1944 року наполовину його знищили. Але релігійне життя ще існувало у ньому в 1944—1945 роках.
З евакуацією польського населення внутрішнє оздоблення було вивезене до Польщі. Костьол стояв порожній. Більшовики спочатку планували використати його для культурних потреб міста, проте було вирішено вежу і дзвіницю знести, а в будівлі розмістили Тернопільську швейну фабрику, якої нині також вже не існує.
[ред.] Сучасність
Численні перебудови і добудови цілком змінили зовнішній вигляд споруди. Однак і досі в будівлі можна впізнати арку колишнього входу в храм та бокові стіни першого поверху також нагадують про костел.
Приміщення колишнього костьолу можна вирахувати за сусідніми будинками — поруч з ним нині знаходиться школа № 5 і відома серед місцевих жителів аптека № 28, яку тернополяни називають «вічною»[1].
[ред.] Світлини
[ред.] Посилання
[ред.] Примітки
- ↑ а б Костишин Л. Місто, якого немає. // Вільне життя (незалежна громадсько-політична газета Тернопілля).
[ред.] Джерела
- Бойцун Л. Тернопіль у плині літ. Історико-краєзнавчі замальовки: альбом. — Тернопіль: Джура, 2003. — 392 с. — ISBN 966-8017-50-1
|
|||||||
