Єлена Троянська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єлена (Ἑλένη)
Helen of Troy.jpg
Картина 1898 р. роботи Евелін де Морган
Найвродливіша з жінок і одна з найпопулярніших героїнь давньогрецького епосу
Міфологія: Давньогрецька
Місцевість: Стародавня Греція
Згадки: Одна з найпопулярніших героїнь давньогрецького епосу
Батько: Зевс
Мати: Леда
Брати/сестри: Діоскури
Чоловік: Менелай, Паріс, Деїфоб, Ахіллес
Пов'язані персонажі Паріс, Одіссей, Ахіллес, Менелай, Гектор
Пов'язані події: Троянська війна
Зображення у Вікісховищі?

Єле́на (грец. Ἑλένη) — у давньогрецькій міфології — донька Зевса й Леди, дружини Тіндарея, сестра Діоскурів і Клітемнестри; найвродливіша з жінок і одна з найпопулярніших героїнь давньогрецького епосу. Згідно з Лікофроном, мойри визначили їй мати п'ятьох чоловіків[1]

Первісно Єлена — старомінойське божество рослинності та пелопоннеське божество родючості і світла.

В епосі її зображено смертною жінкою, донькою царя Спарти Тіндарея.

Народження Єлени[ред.ред. код]

Леда і лебідь

Згідно з однією версією, вона була дочкою Зевса і спартанської цариці Леди[2] (за Еврипідом, третя дочка[3]). За іншою версією, була зачата в Рамнунті (Аттика), де Зевс в образі лебедя заволодів Немесідою[4], і народилася з яйця[5], Гермес поклав це яйце на коліна Леди[6]. Яйце зберігалося в храмі Левкіппід в Спарті[7]. За іншою версією, її мати — океаніда[8]. Згідно з Птолемеєм Гефестіоном, Єлена — дочка Геліоса і Леди[9].

Єлена та Тесей[ред.ред. код]

Єлена, вкрадена Тесеєм, зображення на аттичній червонофігурній амфорі, 510 р. до н. е., Державне античне зібрання, Мюнхен

Єлена була найпрекраснішою з жінок, навіть богині заздрили їй. Герой Аттики Тесей за допомогою Піріфоя викрав Єлену із Спарти, коли їй було 12 років[10] (або коли їй було 10 років[11]), коли вона танцювала в храмі Артеміди Орфіі[12] або приносила жертву в святилище Артеміди[13] . Її брати Полідевк і Кастор звільнили Єлену і повернули до Тіндарея, вона залишилася незайманою. Згідно з Стесіхором, коли Єлена повернулася з Афін, вона була вагітна і народила в Аргосі дочку Іфігенію, заснувавши там храм Ілітії[14].

Весілля Єлени[ред.ред. код]

За Єлену сваталися безліч женихів, але Тіндарей побоювався чвар і ніяк не міг зважитися віддати Олену заміж. Одіссей запропонував Тіндареєві надати право вибору нареченого самій Єлені, яка вибрала прекрасного сина Атрея Менелая, який після смерті Тіндарея став царем Спарти.

Багато героїв, які прагнули руки Єлени, поклялися, що ніколи не піднімуть зброї проти її чоловіка і в усьому будуть йому допомагати. Коли Паріс викрав Єлену й повіз її до Трої, Менелай покликав на допомогу грецьких героїв, і вони вирушили в похід проти троянців. Під час Троянської війни Єлена, живучи в Трої як дружина Паріса, бажає повернутися до першого чоловіка й доньки Герміони. Пріам і троянські старійшини віддають належне вроді Єлени.

Після захоплення Трої Єлена разом з Менелаєм повертається в Спарту. У післягомерівських версіях міф про Єлену ускладнився й доповнився новими подробицями, які, мабуть, були почасти запозичені з різних місцевих міфів. Із двох натяків в «Одіссеї» (IV, 276; VIII, 517) розвинулася легенда, що після смерті Паріса Єлена нібито стала дружиною його брата Деїфоба, якого після захоплення Трої видала Менелаєві. З інших натяків в «Іліаді» й «Одіссеї» про перебування Менелая з Єленою в Єгипті виник переказ про те, що Єлена зовсім не була в Трої, а жила в єгипетського царя Протея, який і повернув її Менелаєві. Щоб примирити цю версію з епосом, вигадали, начебто в Трої був лише «привид» Єлени. Культ Єлени процвітав у Лаконії, де він був пов'язаний з уявленням про вмирання й оживання природи (пор. воскресіння Єлени). Як і її брати Діоскури, Єлена вважалася покровителькою моряків.

Смерть Єлени[ред.ред. код]

Після війни Орест і Пілад хотіли вбити її[15]. За спартанською версією, її могила в містечку Ферапна поблизу Спарти[16]. Її святилище в Спарті, поруч з ним могила Алкмана[17].

За родосською версією, після смерті Менелая Єлена була вигнана Нікостратом і Мегапенфом і прибула на Родос до своєї знайомої Полікс, вдові Тлеполема. Поліксена, бажаючи помститися їй за загибель чоловіка, підіслала до неї, коли вона купалася, своїх служниць в образі Ериній. Вони захопили Єлену і повісили її на дереві. Варіант сама повісилася з розпачу. Тому у родосців є храм Єлени Дендрітіди (Деревної)[18]. За іншими розповідями, родосці лише побили камінням служницю, яку Менелай одягнув у сукні Єлени[19]. Про зв'язок Єлени з деревами згадує Теокріт[20].

Згідно з Птолемеєм Гефестіоном, на зворотному шляху з Трої Єлена була убита Фетідою, яка прийняла вигляд тюленя[21], за іншою версією його ж пера, Менелай і Єлена шукали Ореста, і Іфігенія принесла їх у жертву Артеміді[22]. Згідно зі Стесіхором і кротонцями, Єлена після смерті стала дружиною Ахілла і оселилася на острові Левка в гирлі Дунаю[23].

Образ у мистецтві[ред.ред. код]

Міф про Єлену надихав античних і новочасних письменників (трагедія Евріпіда «Єлена», втрачені трагедії Софокла «Лаконянка», «Посольство за Єленою», панегірики Горгія та Ісократа, Гете в другій частині «Фауста», «Єлена Спартанська» Е. Верхарна, «Троянської війни не буде» Ж. Жіроду та ін.). Міф про Єлену відбився також у творчості художників різних епох (Зевксіс, Полігнот, Рафаель, Клод Лоррен й ін.) та композиторів (Глюк, Сен-Санс, Ріхард Штраус, Оффенбах).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ликофрон. Александра 146
  2. Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека III 10, 7-8 далее
  3. Еврипід. Ифигения в Авлиде 51
  4. Стасін. Кіпрії, фр.9 Бернабе
  5. Псевдо-Эратосфен. Превращения в звезды 25, со ссылкой на Кратина
  6. Гігін. Астрономия II 8
  7. Павсаній. Описание Эллады III 16, 1
  8. Гесіод. Перечень женщин, фр.24 М.-У.
  9. Комментарий Д. О. Торшилова в кн. Гигин. Мифы. СПб, 2000. С.98
  10. Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека Э I 23
  11. Діодор Сицилійський. Историческая библиотека IV 63, 2
  12. Плутарх. Тесей 31
  13. Гігін. Мифы 79
  14. Стесіхор. Елена, фр.191 Пейдж = Павсаній. Описание Эллады II 22, 6
  15. Еврипід. Елена 1455–1502
  16. Павсаній. Описание Эллады III 19, 9
  17. Павсаній. Описание Эллады III 15, 3
  18. Павсаній. Описание Эллады III 19, 9-10
  19. Полиэн. Стратегемы I 13
  20. Феокрит. Идиллии XVIII 48
  21. Комментарий Д. О. Торшилова в кн. Гигин. Мифы. СПб, 2000. С.142-143
  22. Вестник древней истории. 1947. № 4. С.278
  23. Павсаний. Описание Эллады III 19, 11-13; Конон. Мифы 18

Література[ред.ред. код]