Єлена Троянська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єлена (Ἑλένη)
Helen of Troy.jpg
Картина 1898 р. роботи Евелін де Морган
Найвродливіша з жінок і одна з найпопулярніших героїнь давньогрецького епосу
Міфологія: Давньогрецька
Місцевість: Стародавня Греція
Згадки: Одна з найпопулярніших героїнь давньогрецького епосу
Батько: Зевс
Мати: Леда
Брати/сестри: Діоскури
Чоловік: Менелай, Паріс, Деїфоб, Ахіллес
Пов'язані персонажі Паріс, Одіссей, Ахіллес, Менелай, Гектор
Пов'язані події: Троянська війна
Зображення у Вікісховищі?

Єле́на (грец. Ἑλένη) — у давньогрецькій міфології — донька Зевса й Леди, дружини Тіндарея, сестра Діоскурів і Клітемнестри; найвродливіша з жінок і одна з найпопулярніших героїнь давньогрецького епосу. Згідно з Лікофроном, мойри визначили їй мати п'ятьох чоловіків[1]

Первісно Єлена — старомінойське божество рослинності та пелопоннеське божество родючості і світла.

В епосі її зображено смертною жінкою, донькою царя Спарти Тіндарея.

Народження Єлени[ред.ред. код]

Леда і лебідь

З

Єлена, вкрадена Тесеєм, зображення на аттичній червонофігурній амфорі, 510 р. до н. е., Державне античне зібрання, Мюнхен

Єлена була найпрекраснішою з жінок, навіть богині заздрили їй. Герой Аттики Тесей за допомогою Піріфоя викрав Єлену із Спарти, коли їй було 12 років[2] (або коли їй було 10 років[3]), коли вона танцювала в храмі Артеміди Орфіі[4] або приносила жертву в святилище Артеміди[5] . Її брати Полідевк і Кастор звільнили Єлену і повернули до Тіндарея, вона залишилася незайманою. Згідно з Стесіхором, коли Єлена повернулася з Афін, вона була вагітна і народила в Аргосі дочку Іфігенію, заснувавши там храм Ілітії[6].

Весілля Єлени[ред.ред. код]

За Єлену сваталися безліч женихів, але Тіндарей побоювався чвар і ніяк не міг зважитися віддати Олену заміж. Одіссей запропонував Тіндареєві надати право вибору нареченого самій Єлені, яка вибрала прекрасного сина Атрея Менелая, який після смерті Тіндарея став царем Спарти.

Багато героїв, які прагнули руки Єлени, поклялися, що ніколи не піднімуть зброї проти її чоловіка і в усьому будуть йому допомагати. Коли Паріс викрав Єлену й повіз її до Трої, Менелай покликав на допомогу грецьких героїв, і вони вирушили в похід проти троянців. Під час Троянської війни Єлена, живучи в Трої як дружина Паріса, бажає повернутися до першого чоловіка й доньки Герміони. Пріам і троянські старійшини віддають належне вроді Єлени.

Після захоплення Трої Єлена разом з Менелаєм повертається в Спарту. У післягомерівських версіях міф про Єлену ускладнився й доповнився новими подробицями, які, мабуть, були почасти запозичені з різних місцевих міфів. Із двох натяків в «Одіссеї» (IV, 276; VIII, 517) розвинулася легенда, що після смерті Паріса Єлена нібито стала дружиною його брата Деїфоба, якого після захоплення Трої видала Менелаєві. З інших натяків в «Іліаді» й «Одіссеї» про перебування Менелая з Єленою в Єгипті виник переказ про те, що Єлена зовсім не була в Трої, а жила в єгипетського царя Протея, який і повернув її Менелаєві. Щоб примирити цю версію з епосом, вигадали, начебто в Трої був лише «привид» Єлени. Культ Єлени процвітав у Лаконії, де він був пов'язаний з уявленням про вмирання й оживання природи (пор. воскресіння Єлени). Як і її брати Діоскури, Єлена вважалася покровителькою моряків.

Смерть Єлени[ред.ред. код]

Після війни Орест і Пілад хотіли вбити її[7]. За спартанською версією, її могила в містечку Ферапна поблизу Спарти[8]. Її святилище в Спарті, поруч з ним мгідно зі Стесіхором і кротонцями, Єлена після смерті стала дружиною Ахілла і оселилася на острові Левка в гирлі Дунаю[9].

Образ у мистецтві[ред.ред. код]

Міф про Єлену надихав античних і новочасних письменників (трагедія Евріпіда «Єлена», втрачені трагедії Софокла «Лаконянка», «Посольство за Єленою», панегірики Горгія та Ісократа, Гете в другій частині «Фауста», «Єлена Спартанська» Е. Верхарна, «Троянської війни не буде» Ж. Жіроду та ін.). Міф про Єлену відбився також у творчості художників різних епох (Зевксіс, Полігнот, Рафаель, Клод Лоррен й ін.) та композиторів (Глюк, Сен-Санс, Ріхард Штраус, Оффенбах).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ликофрон. Александра 146
  2. Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека Э I 23
  3. Діодор Сицилійський. Историческая библиотека IV 63, 2
  4. Плутарх. Тесей 31
  5. Гігін. Мифы 79
  6. Стесіхор. Елена, фр.191 Пейдж = Павсаній. Описание Эллады II 22, 6
  7. Еврипід. Елена 1455–1502
  8. Павсаній. Описание Эллады III 19, 9
  9. Павсаний. Описание Эллады III 19, 11-13; Конон. Мифы 18

Література[ред.ред. код]