Єлизавета Баварська (імператриця Австрії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єлизавета Австрійська. Портрет художника Франца Вінтергальтера, 1865 р.

Ам́алія Євѓенія Єлизав́ета (нім. Amalia Eugenia Elisabeth; * 24 грудня 1837 — † 10 вересня 1898) — дружина імператора Франца Йосифа I, при народженні принцеса Баварії. Імператриця Австрії з 24 квітня 1854 (день заміжжя), королева-консорт Угорщини з 8 травня 1867 (день утворення двоєдиної монархії Австро-Угорщини). У Австрії (а згодом — і у світі) відома під зменшувально-пестливим ім'ям Сісі, яким її нарекли рідні та друзі (у художній літературі та кіно використовується варіант написання Сіссі)[джерело не вказано 1024 дня].

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство та юність[ред.ред. код]

Сісі народилась 24 грудня 1837 року в родині Віттельсбахів, в мюнхенському маєтку баварського герцога Максиміліана. Вона з'явилася на світ напередодні Різдва у неділю, що за переказами означає щасливе життя. Хрещеною дівчинки стала королева Пруссії Єлизавета, ім'я якої і дали майбутній імператриці.

Дитинство Сісі пройшло у Мюнхені у літньому маєтку її родини Посенхофен, де у юної герцогині був особистий звіринець. Із усіх дітей герцога Максиміліана близькі стосунки у Сісі склалися тільки з найбільш освіченою і слухняною старшою сестрою Хеленою. До музики Сісі була байдужа, її вабило малювання: вона з насолодою писала пейзажі та ілюструвала події у своєму щоденнику.

Заручини та шлюб з Францем Йосифом[ред.ред. код]

Єлизавета Австрийська, Імператриця Австрії

Весілля імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа та Хелени було обговорене заздалегідь. Хелену починають готувати до заміжжя: вивозити у світ та навчати верховій їзді. Сісі, яка любила тварин, умовила батьків дозволити їй приєднатися до сестри і завдяки своїй спритності вона швидко переганяє сестру у досягненнях, чим відбиває у Хелени бажання продовжувати уроки.

Заручини Хелени и Франца приурочені до 23-річчя імператора, для їх здійснення герцогиня Людовіка з двома старшими дочками та імператорська сім'я відправляються в Інсбрук. Франц бачив своїх двоюрідних сестер і раніше, але тоді, будучи шістнадцятирічним, він був занадто захоплений думками про майбутнє правління, щоби звертати увагу на кузин, одній з яких щойно виповнилося тринадцять, а іншій, молодшій, — ще не було і одинадцяти. Сісі — дівчинку, яка не відрізнялася красою, помічає старший брат імператора Карл Людвіг. Між ним та Єлизаветою зав'язується романтична переписка, вони обмінюються подарунками, а батьки їм в цьому не перешкоджають.

Відносини між нареченим і нареченою не складаються, і закоханий в Сісі Карл Людвіг першим звертає увагу матері на симпатію Франца до Єлизавети. Хоча все йшло не так, як було заплановано спочатку, мати імператора ерцгерцогиня Софія неохоче просить у сестри Людовики руки своєї племінниці для Франца. Це був династичний шлюб, і імператор повинен був одружитися на якійсь з дочок «потрібної» сім'ї. Єлизавета була згодна.

24 квітня 1854 року імператор Франц Йосиф вступив у шлюб зі своєю шістнадцятирічною двоюрідною сестрою. Вінчання відбулося в церкві августинців в Відні. У розшитій сріблом рожевій сукні з діамантовою діадемою на голові, Сісі їхала по Відню в кареті з інкрустованими золотом колесами і дверцятами, розписаними ще Рубенсом.

Але згодом після весілля життя при дворі стало тяготити Сісі. Ерцгерцогиня Софія намагалася зробити зі своєї племінниці справжню імператрицю і деспотично її контролювала. Запроваджений у Відні етикет двору суворо регламентував і життя придворних, і життя самої Єлизавети, твердий розпорядок дня позбавляв Сісі всілякої свободи. Вона намагалася скаржитися чоловікові, але безрезультатно — у нього було надто багато державних турбот. Франц Йосиф, який відчував глибоку повагу та безмежну любов до матері і безмежне кохання до дружини, був м'який за характером і не міг добитися примирення двох дам. Єлизавета, яка часто залишалася сама, писала сумні вірші, багато читала, але справжньою її пристрастю була верхова їзда, яка давала ілюзію свободи.

Не знайшовши розуміння, Єлизавета замкнулася в собі. Вона не любила публічність і, звичайно, їй не могло подобатися, що з дня весілля в її апартаментах бувають незнайомці. Сісі часто нехтувала правилами етикету, які у той час керували життям двору, починаючи від манери триматися, реверансів і вітань до довжини рукавичок і глибини декольте. Вимушена згідно зі своїми обов'язками імператриці показуватися на людях, вона гуляла у огорожі заміського палацового парку в Лаксенбурзі.

Народження дітей[ред.ред. код]

Ситуація погіршилася ще більше, коли Єлизавета оголосила про свою вагітність. Тепер ерцгерцогиня Софія, яка вважала Сісі ще занадто юною (Сісі не було і вісімнадцяти), дозволяла собі вриватися в її кімнату в будь-який час, і діймала майбутню матір порадами та доріканнями. Двір сподівався на народження спадкоємця, але, на всезагальне розчарування, 5 березня 1855 року у Сісі народилася дочка. Без відома матері їй дали ім'я Софія і помістили в апартаменти до ерцгерцогині. Все повторилося після народження в 1856 році другої дочки Гізели. Сісі могла бачитися з дітьми лише в суворо відведені для цього години. Тільки завдяки втручанню чоловіка немовлят перемістили ближче до апараментів матері. Але незабаром доля нанесла Єлизаветі страшний удар. Єлизавета умовляє Франца взяти дітей і поїхати до Угорщини, щоб побути з дітьми наодинці. Але в цій поїздці дівчатка починають хворіти, і хвороблива дворічна Софія помирає прямо на очах у матері. Єлизавета в усьому звинувачує себе, тяжко переживаючи смерть дочки. Але згодом Сісі знову виявляється вагітною і в 1858 році у неї народися довгоочікуваний спадкоємець Автрійського престолу Рудольф.

Спочатку народження спадкоємця всіх порадувало, але згодом ворожість між двома жінками спалахнула з новою силою. Сісі повільно поправлялася після пологів, і Софія, скориставшись цим, присвоїла собі право слідкувати за вихованням Рудольфа. Не маючи сил на боротьбу, імператриця скорилася.

Тим часом Франц Йосиф відправився на італійський фронт битися з військами Наполеона III в долині річки По. Дружина переживала за нього і дуже нервувала: мало їла, щоденно сварилася зі свекрухою і намагалася втекти від свого оточення, здійснюючи тривалі піші або верхові прогулянки. До повернення імператора жінка помітно схудла, і її психіка сильно розхиталася.

Мандри[ред.ред. код]

Герб Єлизавети — принцеси Баварії

Фактично залишена без дітей і усвідомлюючи своє безсилля Єлизавета у 1860 році вирішила тимчасово виїхати. Їй хотілося таким чином повернути втрачену свободу. Було оголошено, що імператриця важко хвора, тож потребує сонця і морського повітря. Франц Йосиф запропонував їй декілька морських курортів на Адріатичному морі, які належали Австро-Угорщині, але Сісі хотіла взагалі покинути країну і на деякий час сховатися в якому-небудь віддаленому районі. Її вибір впав на Мадейру. Єлизавета поїхала на чотири місяці — в Англію із заїздом у Францію, де всі були здивовані квітучим виглядом нібито важко хворої імператриці. Це стало початком її безперервних поневірянь і відчайдушних пошуків щастя. З 1865 року у Відні Єлизавета проводила не більше двох місяців на рік. Вона періодично (частіше всього взимку — на свій день народження, Різдво, перший віденський бал) поверталася до столиці Австро-Угорщини, щоб побачити чоловіка і дітей і щоразу її присутність пом'якшувала суворий етикет життя Габсбургів. Але незабаром Сісі знову починала відчувати себе полонянкою і виїжджала.

Постійно подорожуючи, Єлизавета посилала подарунки своїм дітям, але бачилася з ними нечасто — лише під час своїх коротких приїздів. Життя Гізели було набагато приємніше, ніж життя Рудольфа, якого суворо виховували, готуючи до кар'єри імператора. Єлизавета лише здалеку спостерігала за вихованням спадкоємця, не маючи можливості втручатися. Лише одного разу їй вдалося звільнити наставника, який, на думку Сісі, використовував жорстокі методи виховання, але навіть після цього вона не стала ближче до Рудольфа. Хлопчик дуже страждав від того, що не міг часто бачити свою матінку. Ще більш самотнім він відчув себе після народження в 1868 році Марії Валерії, яка стала улюбленицею Сісі. На цей раз імператриця сама займається вихованням дочки, якій віддавала явну перевагу перед іншими дітьми, і при дворі Валерію називали «єдиною» дитиною Єлизавети. Дівчинка стає супутницю у всіх подорожах матері. Недосвідчена «молода мама» дуже переживає через кожну дрібницю і навіть легкий нежить дитинки є причиною для відставки чергової няні.

Народжена в Будапешті, Марія Валерія майже все своє дитинство провела в Угорщині. Її одягали в угорському стилі і навіть розмовляти по-німецьки з батьком вона була змушена в таємниці. Але, на відміну від матері, полюбити Угорщину Марія Валерія так і не змогла.

Загибель Рудольфа[ред.ред. код]

30 січня 1889 року кронпринц Рудольф покінчив з собою. Вражена звісткою, імператриця відмовляється вірити у смерть єдиного сина і не відвідує його похорони. Лише 9 лютого вона все ж наважується відвідати Імператорський склеп (де Рудольф був похований) і пересвідчитись у його смерті. До кінця свого життя, Єлизавета так і не оправилась від смерті сина та стала ще більш замкненою у собі.

Сенсаційна смерть Рудольфа привернула увагу публіки до імператриці, яка й сама була сенсацією, де б вона не була. Відтоді у одязі Єлизавети переважали чорні кольори, вона також носила з собою зроблену зі шкіри білу парасолю і коричневе віяло, для прикривання обличчя. Лише кілька фотографій імператриці було зроблено в останні роки її життя, та й ті були зроблені фотографами, яким пощастило залишитись непоміченими.

Останні роки життя[ред.ред. код]

Єлизавета провела деякий час у Відні зі своїм чоловіком. Листування між ними в останні роки її життя пожвавилось і їхні відносини переросли у теплу дружбу. Після Відня, на імперському пароплаві «Мірамар» («Miramar») вона відправилась у подорож Середземномор'ям. Її найулюбленішими місцями були: Рокбрюн-Кап-Мартен у Французькій Рив'єрі, де туризм розпочався лише у другій половині XIX століття; Женевське озеро у Швейцарії; Бан Ішль у Австрії, де імператорське подружжя провело літо; та грецький острів Корфу. Імператриця також відвідала країни, які жодні королівські особи не відвідували у той час: Португалію, Іспанію, Алжир, Марокко, Мальту, Грецію, Туреччину та Єгипет.

Вбивство Єлизавети[ред.ред. код]

Вбивство Єлизавети

10 вересня 1898, шістдесятирічну Єлизавету поранив загостреним ножем у серце молодий анархіст Луїджі Лучені. Напад стався під час прогулянки по набережній Женевського озера, де Єлизавета мала сісти на борт пароплава Genève, який відправлявся до міста Монтре. Не усвідомлюючи серйозності поранення, імператриця сіла на пароплав, де стікаючи кров'ю й померла.

Вбивця Єлизавети сподівався вбити принца королівського дому Орлеанів, проте не зміг його знайти, тож замість нього він вирішив вбити Єлизавету. Після скоєння злочину Лучені казав: «Я хотів вбити когось з королівської сім'ї, тож для мене не мало значення кого саме з них».

Імператрицю поховали в Імператорському склепі у центрі Відня, який століттями слугував місцем поховання імператорської сім'ї. Кажуть, що дізнавшись про смерть дружини, імператор прошепотів до себе: «Вона ніколи не дізнається, як сильно я її кохав».

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

В Кіноматографі[ред.ред. код]

Мультсеріал[ред.ред. код]

Театр[ред.ред. код]

Життю Єлизавети присвячено мюзикл Міхаеля Кунце та Сільвестра Левая «Елізабет».

Архітектура[ред.ред. код]

Пам'яті Сісі був присвячений львівський костел Єлизавети (Ельжбети), закладений 1903 року самим цісарем (тепер греко-католицька церква святих Ольги та Єлизавети).

Українські народні пісні[ред.ред. код]

Пам'ять про трагічну загибель цісаревої Сісі збереглася в українському фольклорі завдяки створеній галицькими лірниками пісні, що стала народною:


Наша пані цісарева Габсбурзького роду,

Поїхала ся купати на карлсбадську воду.


Ше не вспіла шати зняти та й скочити в балью,

Як ся зрада зготовила на найсвєтшу паню.


Лукин — батєр затрачений, в Парижу зроджений,

Запхав пані цісаревій шпіндель затруєний.


Як дістав наш батько-цісар телєґрам жалобний,

То лежав він на канапі ґанц-ґанц непритомний.


Бодай тоту Швайцарію нагла кров заллєла -

Була б наша цісарева аж до дзісяй жила![1], [2], [3]


"Наша пані цісарева" - мелодія

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сайт "Українські пісні"
  2. Ігор Мельник. Уродини цісаря // Поступ, 18.08.2005
  3. Юзьо Обсерватор. Львівські обсервації // Поступ, 20.03.2003