Єлизавета Боснійська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єлизавета Боснійська
босн. Elizabeta Kotromanić'
Mary & Elizabeth of Hungary.jpg
Єлизавета і Марія у в'язниці
Регент Угорського королівства
Початок правління: 11 вересня 1382
Кінець правління: 16 січня 1387
Попередник:
Дата народження: 1340
Місце народження: Буда
Дата смерті: 16 січня 1387(1387-01-16)
Місце смерті: Новіград (суч. Хорватія)
Дружина: Людовика І Великого
Діти: Катерина, Марія, Ядвіґа
Династія: Котроманічі
Батько: Стефан II Котроманіч
Мати: Єлизавета Куявська


Єлизавета Боснійська,Єлизавета Котроманіч (угор. Kotromanić Erzsébet, пол. Elżbieta Bośniaczka; 1340(1340) - 16 січня 1387) — друга дружина короля Угорщини та Польщі Людвіка I Великого. Після смерті чоловіка була регентом при своїй неповнолітній дочці Марії, що стала угорської королевою. Молодша дочка Єлизавети Боснійської, Ядвіґа I, стала королевою Польщі, була канонізована Католицькою церквою.

Дитинство[ред.ред. код]

Єлизавета була дочкою бана Боснії Стефана II з дому Котроманічів. Її мати, Єлизавета Куявско, була онукою польського короля Владислава I Локетка.

Стефан II відкинув пропозицію сербського короля Стефана IV Душана про шлюб Єлизавети з його сином, так як не хотів поступатися королю Сербії землею, яку той хотів як придане. Єлизавета Польська, мати короля Угорщини Людовика I, сприяла тому, щоб Єлизавета переїхала в Буду. Після трьох років життя при угорському дворі королева-мати організувала шлюб короля Людовика і Єлизавети, хоча останній було тільки 13 років. Перша дружина короля Угорщини, Маргарита Люксембурзька, померла, не залишивши Людовику дітей.

Заміжжя[ред.ред. код]

Весілля відбулося в Буді 20 червня 1353 . Весіллю могла перешкодити обставина, що Людовик і Єлизавета були в четвертій ступеня спорідненості через князів Куявії, а шлюб родичів такого ступеня Церквою в звичайних обставинах заборонявся. Проблема була вирішена після того, як батько Інокентій IV дав диспенсацію і підтвердив законність цього шлюбу.

Єлизавета ніколи не була коронована як королева Угорщини і не мала абсолютно ніякої влади при дворі, перебуваючи під повним контролем своєї свекрухи. В 1370 Людовик став також і королем Польщі. Єлизавета не була коронована і як польська королева, ставши таким чином однією з п'яти польських королев, які не проходили цю церемонію.

Людовик і Єлизавета не мали дітей в перші сімнадцять років шлюбу. Єлизавету вважали безплідною, а враховуючи той факт, що від першої дружини у Людовика також не було спадкоємців, ця обставина, здавалося, гарантувала династичну кризу. Однак ситуація різко змінилася, і за чотири наступних роки королева народила трьох дочок - Катерину (1370 рік), Марію (1371 рік) і Ядвіґу (1373 рік). Старша дочка померла у віці 8 років, після чого Марія стала розглядатися як спадкоємиця обох престолів - угорського та польського. Відомо, що Єлизавета написала книгу з виховання своїх дочок.

Регентство[ред.ред. код]

Єлизавета і Марія біля могили Людовика I Великого

В 1382 Людовик помер, 10-річна Марія стала королевою Угорщини, а Єлизавета виконувала роль регента і фактичного правителя країни. Велику владу при дворі Єлизавети набув палатин Міклош Гараї. У Польщі, проте, ситуація пішла іншим сценарієм. Шляхта на з'їздах виступила проти вступу Марії на польський престол, зажадала визнати спадкоємицею польського престолу ту угорську принцесу, яка буде жити постійно у Польщі, і склала для захисту цієї постанови конфедерацію. За цим почалася боротьба політичних партій, доходила до відкритої міжусобиці. Єлизавета запропонувала як кандидатури на польський трон свою молодшу дочку Ядвіґу, що дозволило б виконати умову про постійне проживання в Польщі. Після двох років переговорів 15 листопада 1384 Ядвіга була коронована в Кракові . Згодом вона вийшла заміж за великого князя Литовського Ягайла, була підписана Кревська унія про династичний союз між Великим князівством Литовським та Польщею, причому Єлизавета була однією зі сторін, що брали участь в переговорах. Особиста унія між Угорщиною і Польщею була таким чином остаточно розірвана.

Боротьба за престол[ред.ред. код]

Марія була заручена з Сигізмундом I Люксембурзьким. Представники могутніх угорських та хорватських дворянських родів, проте, були налаштовані проти нього і підтримували кандидатуру на угорський престол Карла III, короля Неаполя, останнього представника Анжуйськой династії по чоловічій лінії. І Сигізмунд і Карл погрожували прийти до Угорщини з військом, перший збирався реалізувати заручини, женитись на Марії і правити разом з нею; другий не визнавав законності її коронації і збирався змістити її з угорського трону.

Корона Єлизавети Боснійської

Оскільки в обох випадках Єлизавета втрачала реальну владу, вона почала переговори з королем Франції Карлом V, пропонуючи руку Марії його синові Людовику Орлеанському. Ситуація ускладнювалася тією обставиною, що для розриву заручин із Сигізмундом був необхідний папський дозвіл, а Угорщина і Франція визнавали різних пап в умовах тривалої Великої західної схизми. Визнаний Францією Климент VII дав дозвіл на розрив заручин, після чого у квітні 1385 відбулось умовне весілля за дорученням між Марією і Людовиком Орлеанським, що проходило за відсутності нареченого.

Ні Сигізмунд, ні велика частина угорських дворян не визнали цей шлюб. Чотири місяці потому Сигізмунд вторгся до Угорщини з військом і незважаючи на протидію Єлизавети сам одружився на Марії. Після того, як Сигізмунд восени 1385 повернувся в Богемію, прихильники Карла III допомогли йому на короткий час захопити владу в країні. Коронація Карла відбулася в грудні 1385 року, Єлизавета і Марія були змушені бути на ній присутніми. Єлизавета, однак, не змирилася з поваленням з престолу своєї дочки, через кілька місяців після коронації Карл був убитий за її наказом.

Полон і смерть[ред.ред. код]

Міклош Гараї захищає Єлизавету й Марію від хорватів

Після вбивства Карла почалося повстання проти Єлизавети, центром якого була Хорватія, пов'язана з Угорщиною особистою унією. Хорвати проголосили законним королем Владислава, сина Карла III, який згодом ще багато років безуспішно боровся за угорський трон. Намагаючись заспокоїти ситуацію, Єлизавета та Марія у супроводі Палатина Міклоша Гараї і збройної охорони попрямували до Хорватії. По дорозі королівська карета потрапила в засідку, охорона була перебита, Міклош Гараї убитий, а Єлизавета з Марією взяті в полон.

Полонені королеви були увязнені в Новіградський замок неподалік від Задара. Єлизавета намагалася таємно зв'язатися з Венецією, просячи про допомогу, але її листи були перехоплені тюремниками. Вдова Карла Маргарита Дураццо, яка була проти планів чоловіка стати угорським королем, наполягала на помсті. 16 січня 1387 Єлизавета була задушена в темниці на очах у дочки. Марія була визволені з полону військами свого чоловіка Сигізмунда і правила Угорщиною спільно з ним аж до 1395 року, коли померла при пологах. Боротьба Сигізмунда проти короля Неаполя Владислава і підтримуючих його хорватів тривала аж до 1409 року, коли Владислав продав Далмацію Венеціанській республіці і відмовився від подальшої боротьби, зосередившись на італійських справах.

Вулиця Єлизавети Котроманіч в Задарі

Єлизавета Боснійська була спочатку похована в Задарі, згодом її тіло було перевезено в Секешфегервар, в усипальницю угорських королів. Після неї жодна жінка не правила Угорщиною аж до Марії Терезії. У 1381 році Єлизавета Боснійська виділила кошти на створення раки святого Симеона Стовпника, мощі якого зберігаються у церкві Святого Симеона в Задарі. Рака вважається одним із шедеврів хорватського ювелірного мистецтва. Одна з вулиць Задара названа на її честь «Вулицею Єлизавети Котроманіч».

Література[ред.ред. код]