Єльці
| Єльці • Jelce | |
|---|---|
 |
|
| Деталі | |
| Використання | Броніш (Bronisz) Давідсон (Dawidson) Єлець (Jelec) Турчинович (Turczynowicz)[1] |
| Єльці ІІ • Jelce II | |
|---|---|
 |
|
| Деталі | |
| Використання | Єлець (Jelec)[1] |
| Леліва • Leliwa | |
|---|---|
 |
|
| Деталі | |
| Використання | Єлець (Jelec) та інші, загалом 830 родів[1] |
| Порай • Poraj | |
|---|---|
 |
|
| Деталі | |
| Використання | Єлець (Jelec) та інші, загалом 589 родів[1] |
Єльці (пол. Jelce) — давній русько-український шляхетський рід герба Леліва, одного походження з Вороничами герба Клямри. Предок їх, Іван Єлець, був наприкінці XV-го століття київським землевласником[2].
Рід Єльців використовував відміни шляхетського герба Леліва:
- 1. герб Єльці — у клейноді дві золоті хоругви з трьома полями одна над одною, як на гербі Хоругви Кмітів (інша назва Радван Щедрий);
- 2. герб Єльці ІІ — у полі над зіркою дві золоті хоругви з трьома полями одна над одною, а в клейноді дві металеві клямри у вигляді скошеного хреста, як на гербі Клямри.
На Підляшші рід Єльців використовував герб Порай.
Іван Єлець мав двох синів, Федора та Яцка, яким король Казимир IV повернув маєтки Лучин, Турбів та ін. Від цих братів походять дві гілки сім'ї. Перша оселилася в Литві. Друга успадковує маєтки в південній частині краю.
Родовим гніздом цих старих київських землевласників був Лучин, над річкою Турбівка (до річки Ірпінь), що належав їм ще у 15-му столітті[3].
На початку XVI-го століття вони володіють Литвиновичами (з 1507 року) на р. Кам'янка, правому притоці р. Уж в Овруцькім повіті, якому згодом було надане ім'я Ксаверів; Козаровичами (з 1511 року) в чорнобильських околицях, вище гирла р. Ірпінь, що король Жигмунт І надав королівським привілеєм Яцку Єльцю разом із землями над р. Тетерів «з усіма людьми, з податками медовими і грошовими, з землями пахотними, з ловами звіриними, з річками і правом розширення, осадження людей; також зі звільненням цієї землі від підпорядкування королівському осочнику»[4] (пол. od sluzb osoczniczych), обов'язками якого було стежити за дотриманням заборон у осоці — ділянці лісу, яку він мав час-від-часу об'їжджати або обходити, щоб пильнувати шкоди, завдані вітром та вогнем, недозволені входи в ліс і охороняти його від браконьєрів[5] (у той час, обмежені законні права на входи до королівських лісів (пущ) мали тільки селяни і шляхта з навколишніх сіл).
В середині століття (1545 рік) їм вже належать землі, починаючи з півдня: старе їх гніздо Лучин у верхів'ях р. Ірпінь в київських околицях; Малин у пониззі р. Ірша в житомирських околицях; Народичі над самою р. Уж, в гирлі р. Жерев; Ремези (зараз Єльський район Гомельської області, Білорусь) за р. Словечна, над р. Чертень біля мозирського кордону. У 1552 році в чорнобильських околицях додалися Левковичі на р. Вересня (до р. Уж).
Це значне, хоча і розпорошене, майно ще на початку сімнадцятого століття здебільшого належало роду Єльців.
У трактаті ченця Києво-Печерської лаври Афанасія Кальнофойського «Teraturgema або дива Печерського монастиря», який був виданий польською мовою у Києві 1638 року, поряд з описами 64 див, які відбувалися між 1594-1638 роками, розміщено 31 епітафію з надгробків відомих осіб, похованих у монастирі. Так під двадцять третім надгробком поховані представники роду Єльців — київські нобілі Ян та Дмитро (писар земський київський) разом з дружиною, Філіп (підстолій київський) «зі своїми попередниками лежать»[6].
В наступні роки ця гілка роду Єльців переходить у жіночу лінію родів Байбузів, Слоцьких, Дефрессів і Красицьких. Вона вважається остаточно згаслою з 1780 року[7].
Рід Єльців внесений до родовідних книг Гродненської, Київської та Волинської губерній:
- до списку родів без позначення родовідної книги у дворянську родовідну книгу Гродненської губернії на 1900 рік[8];
- до I частини (роди дворянства жалуваного або дійсного) списку дворян Волинської губернії на 1906 рік[9]:
- 1. Людвик-Іосиф, син Якова Антонова (указ №5150 від 30.06.1845).
- 2. Генрих-Станислав та Станислав-Мартін, сини Людвика-Іосифа Яковлева (указ №3735 від 09.04.1859).
- 3. Павлина-Марія, Іосиф, Петро та Микола, діти Генриха-Станислава Людвика-Іосифова (указ №610 від 21.02.1898).
| Списки дворян | |||||||||||
 |
 |
||||||||||
| Гродненська губернія, 1900 рік | Волинська губернія, 1906 рік | ||||||||||
[ред.] Примітки
- ↑ а б в г Герби родини Єльців в «Гербовнику польському» Тадеуша Гайла
- ↑ «Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона», С.-Петербург, 1890—1907
- ↑ Jabłonowski A. «Źródła dziejowe. Tom XXII. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław)», Warszawa, 1897, частина 3, стор. 593
- ↑ «Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich», Warszawa, 1883, том 4, стор. 537
- ↑ «Białostocczyzna», 1993, № 1(29), стор. 7
- ↑ Kalnofoysky Athanasius. TЕРАТОYРГHMA lubo cuda… – Kijow, 1638,
Збірка матеріалів для історичної топографії Києва та його околиць. — Київ: Друкарня Є.Я.Федорова, 1874, стор. 27,
Войтович Л. «Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль», Львів, 2000, ISBN 966-02-1683-1 - ↑ «Der polnische Adel und die demselben hinzugetretenen andersländischen Adelsfamilien. General-Verzeichniss», Hamburg, 1900, том 1, стор. 376
- ↑ "Алфавітний список дворянських родів Гродненської губернії, внесених до дворянської родовідної книги", Гродно, Друкарня Мейлаховича, 1900, стор. 17, під №968
- ↑ «Список дворян Волинської губернії», Житомир, Волинська губернська друкарня, 1906, стор. 45 або той же список дворян на сайті wikipedia.org
