Єні-Кале

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єні-Кале. Брама й південно-західна башта
Єні-Кале. Північна стіна
Східна сторона

Єні-Кале (рос. Ени-Кале, крим. Yeñi Qale) — турецька фортеця на березі Керченської протоки в північно-східній частині міста Керч. Разом з фортецями Перекоп та Арабат захищала Крим від нападів з півночі та сходу, а також контролювала Керченську протоку. Єдина пам'ятка військово-оборонної архітектури на території України, що відображає рівень фортифікаційного мистецтва західної Європи початку XVIII (18) ст. Деякі археологи вважають, що фортеця знаходиться на місці давньогрецького міста Парфенон.

Історія[ред.ред. код]

Після вигнання італійців з Криму в 1470-х рр. Керч завоювали турки-османи. Місто не мало оборонних мурів. З кінця XVII(17) ст. у кримські справи починає активно втручатися Російська імперія. У 1696 р. російські війська узяли турецьку фортецю Азов. 1699 р. російська флотилія, яка складалася з 10 кораблів, великої кількості галер і козачих чайок, з'явилася перед турецьким гарнізоном у Керченській протоці, що було певним військовим тиском на Туреччину.

У 1700 р. у Стамбулі було підписано перемир'я, за умовами якого Росія отримала Азов і припиняла сплачувати данину Кримському ханові.

Турки вжили термінові заходи із зміцнення керченських берегів. У 1699 р. розпочато зведення фортеці під загальним керівництвом італійця-мусульманина Голоппо та за технічною допомогою французьких військових інженерів. Місце було обрано вдало. Корабель, через неможливість виконати маневр, прирікали на згубний вогонь берегових батарей. У 1703 р. будівництво фортеці, яка отримала назву «Єні-Кале» («Нова фортеця»), в основному було завершено. Відтепер тут розташувався головний штаб турецької оборони причорномор'я.

Нова фортеця мала форму неправильної трапеції, 50-ти метровими бічними стінами — напівбастіонами. Єні-Кале був розрахований на 2-тис. гарнізон. Однак там знаходилося понад однієї тис. вояків: 700 турецьких солдатів та 300 татарських добровольців, що вербувалися з найближчих сіл. Платню солдати отримували із султанської скарбниці. Усередині фортеці знаходилися два порохові склади, арсенал, казарми, водяний резервуар, мечеть і лазня. Гарнізонним начальником був Паша́ у чині визиря.

Під час Російсько-турецької війни 1768–1774 рр. гарнізон Єні-Кале був значно підкріплений присланою із Стамбулу флотилією з 12 шістдесяти-гарматних кораблів, близько 90 галер, на яких знаходилося до 12 тис. солдатів. Однак 1771 р. Єні-Кале була без бою захоплена російською армією. У 1774 р. за Кючук-Кайнарджийським договором Керч і Єні-Кале були передані Росії. Єні-Кале втратила військове значення, і в 1835 р. на її території розмістився військовий шпиталь. Під час Кримської війни 18531856 рр. фортеця була частково відремонтована, встановлено декілька берегових батарей. 12 травня 1855 р. російський гарнізон вступили у бій з англійською ескадрою, що увійшла до Керченської протоки. Але гармати не могли влучити у ціль, тому російське командування віддало наказ висадити порохові льохи і залишити позиції. У 1880 р. Єні-Кале остаточно втратила своє значення. У другій половині XX ст. Єні-Кале був поставлений на облік пам'яток архітектури.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1438 осіб (745 чоловічої статі та 693 — жіночої), з яких 1336 — православної віри[1].

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-217)