Єпархія Уржеля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Catedral seu d'urgell.jpg
Кафедральний собор Санта-Марія-де-Уржель
Обряд Латинський обряд
Головне місто Сео-де-Уржель
Країна Іспанія, Андорра, Франція
Дата заснування початок VI століття
Митрополія Таррагона
Ієрарх Жуан-Анрік Бібас
Площа єпархії 7 630 км²
Населення єпархії 212 537 чол.
Число католиків 199 527 чол.
Доля католиків 98,4 %
Офіційний сайт http://www.bisbaturgell.org

Єпа́рхія Урже́ля (Урхеля) (ісп. Diócesis de Urgel, кат. Bisbat d'Urgell) — єпархія Римо-католицької церкви з центром у місті Сео-де-Уржель (Каталонія, Іспанія).

Єпархія заснована не пізніше початку VI століття. Святими покровителями Уржельського єпископства є Божа Матір Нурійська (кат. Mare de Déu de Núria) і святий Ерменгол, покровителем Сео-де-Уржеля — святий От.

Єпископ Уржеля і президент Французької республіки є князями-співправителями Андорри. Нині єпископську кафедру Уржеля посідає (з 2003 року) Жуан-Анрік Бібас.

Історія[ред.ред. код]

Єпархія Уржель була заснована не пізніше початку VI століття. Перший згадуваний у джерелах уржельський єпископ — святий Юст (527546). Він і його наступники брали активну участь у церковному житті Вестготського королівства, в тому числі, у Толедських соборах. Єпархія продовжила своє існування й після арабського завоювання Піренейского півосторова на початку VIII століття, входячи на правах єпархії-суффраганта до Нарбоннського діоцезу. Єпископ Фелікс Уржельський (781799), один з головних розповсюджувачів адопціанства, після засудження кількома церковними соборами втратив свою кафедру. Із завоюванням території сучасної Каталонії Франкською державою єпархія почала швидко розвиватись, здобувши покровительство місцевих правителів. У середині IX століття Уржельське єпископство було однією з найбільших за площею єпархій християнської Іспанії. Криза, пов'язана із невдалою спробою єпископа Есклуа (885892) позбавитись опіки нарбоннського архієпископа, завершилась відокремленням від території єпархії земель, на яких утворилось нове єпископство Пальярс. Маючи на своїй території значну кількість монастирів, у IX—X століттях Уржельське єпископство було одним з центрів поширення бенедиктинської реформи на християнських землях Піренейського півострова.

У період з 914 до 1122 року єпископську кафедру Уржеля займали виключно особи, пов'язані родинними зв'язками зі знатними каталонськими родинами (графів Уржеля, віконтів Конфлана та графів Пальярса). Першим із цих єпископів був Радульф, останнім — святий От. Однак це поставило єпископів Уржеля у залежність від світських володарів, які неодноразово намагались привласнити собі багаті земельні володіння, що належали єпархії. Це спричинило спротив уржельських єпископів, й кілька разів раз конфлікти між світською та духовною владою завершувались вигнанням єпископів з кафедри Уржеля.

Два єпископи, які керували Уржельською єпархією у XI—XII століттях — Ерменгол і От — долучені Римо-католицькою церквою до числа святих. У цей самий час у єпископстві було здійснено остаточну заміну мосарабського церковного обряду на римський обряд, а потім проведені перетворення на базі реформ папи римського Григорія VII, що значно обмежили вплив світських правителів на справи єпархії. У 1091 році Уржельська єпархія стала єпископством-суфрагантом знову відновленого архідіоцезу Таррагона. На початку XIII століття Уржельська єпархія серйозно постраждала під час Альбігойських війн. У цей час уржельські єпископи виступають як одні з найактивніших прибічників монархії в Каталонії, протиставляючи владу королів Арагону претензіям місцевих феодалів на володіння єпархії.

З XIV століття почався поступовий занепад влади єпископів Уржеля. Проведена в Іспанії 1592 року секуляризація монастирів й утворення у 1593 році єпархії Сулсона, створеної, в основному, за рахунок земель, виділених з Уржельського єпископства, значно обмежило вплив єпископів Уржеля на події в Каталонії. У XVII столітті єпархія значно постраждала від Каталанської революції й подальшої французької окупації. За Піренейським миром 1659 року Уржельська єпархія втратила майже всі свої парафії на північ від Піренеїв, зберігши їх тільки в околицях міста Льївії. У подальшому єпископство Уржель ще кілька разів змінювало свої межі (у 18031805, 1874 та у 1956 роках).

Карта Уржельської єпархії

У першій половині XIX століття, після повного скасування в Іспанії феодальної системи, єпископи Уржеля втратили всі свої світські володіння, крім Андорри, де вони поділяли владу з правителями Франції. У середині століття єпископи Уржеля були втягнуті у Карлістські війни, виступаючи на боці претендентів на іспанський престол. З 1880-их років глави Уржельської єпархії відмовляються від участі у політичному житті Іспанії, зосереджуючи свої зусилля на своїх єпископських обов'язках та сприяючи процесу економічного та соціального розвитку Андорри. У 1934 році єпископ Уржеля Жусті Гітарт-і-Вілардебо успішно подолав кризу, пов'язану із самопроголошенням російським емігрантом Борисом Скосирєвим себе князем Андорри. Однак єпископ не зміг попередити збитки, завдані Уржельській єпархії Громадянською війною 1936—1939 років, під час якої було зруйновано багато історично цінних будівель і вбито 107 уржельських священників (деякі з них згодом були канонізовані Римо-католицькою церквою[1]).

За часи існування Уржельського єпископства у Сео-де-Уржелі було проведено понад 30 помісних соборів, з яких найважливішими для історії єпархії були собор 799 року (у справі про адопціанство Фелікса Уржельського), собори 887 і 892 років (у зв'язку із захопленням уржельської кафедри Есклуа), собор 991 року (накладення відлучення на території графств Сердань і Берга за захоплення церковних володінь), собор 1010 року (відновлення громади каноників у соборі Санта-Марія-де-Уржель), собор 1040 року (з нагоди освячення нової будівлі кафедрального собору єпархії) і собор 1632 року (ухвалено рішення про регулювання діяльності парафіяльних священників єпархії та про вшанування місцевих реліквій).

Сучасний стан єпархії[ред.ред. код]

Єпархія Уржель займає площу у 7 630 км². Це найбільша за територією єпархія Каталонії. До єпархії входить 408 парафій (33 з них розташовані на території Франції), об'єднаних у 9 архіпресвітерств. Одночасно єпископство Уржель є і найменш населеною з каталонських єпархій (212 537 чол. За даними 2007 року).

Уржельське єпископство входить до складу архідіоцезу Таррагони. Єпископство межує з такими єпархіями Римо-католицької церкви: Вік, Сулсона, Леріда, Барбастро і Монсон, Тулуза, Пам'єре і Перпіньян.

З церковних будівель, що розташовані на території єпархій, 36 є пам'ятками архітектури Іспанії. Серед таких об'єктів, кафедральний храм єпархії — церква Санта-Марія-де-Уржель і храми на території колишніх монастирів Сан-Бенет-де-Бажес, Сан-Льоренс-де-Бага і Санта-Марія-де-Серратеш. У 1957 році в Сео-де-Уржелі відкрито музей Уржельської єпархії, в якому представлено документи й історичні матеріали, починаючи з IX століття.

Князь-співправитель Андорри[ред.ред. код]

Герб Андорри на стіні резиденції єпископа Уржеля

Єпископ Уржеля, разом із президентом Франції, є одним з двох князів-співправителів Андорри.

Перші свідчення про поширення влади єпископів Уржеля на місто Андорра-ла-Велья та його околиці належить до часів перебування на уржельській кафедрі єпископа Поседонія (перша половина IX століття). Світська влада над долиною Андорри була 3 липня 988 року передана єпископу Саллі графом Барселони Боррелем II. Однак у XI—XIII століттях право на володіння цією місцевістю оскаржувалось у єпископів місцевими феодалами: спочатку віконтами Кастельбон, а потім графами Фуа. 8 вересня 1278 року між єпископом Пере д'Уртксом і графом Роже Бернаром III було досягнуто угоди про спільне управління Андоррою. У наступних століттях співправителями єпископів Уржеля в Андоррі були спочатку королі Наварри (14791589), а потім монархи й правителі Франції. За часів Першої Французької республіки, після відмови Франції від співправительства, єпископ Уржеля вважався єдиним правителем Андорри. Нині князями-співправителями є єпископ Уржеля Жуан-Анрік Бібас та президент Франції Франсуа Олланд.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Перший з них, Жайме Іларі, був канонізований 1999 року.

Література[ред.ред. код]

  • Villanueva J. Viage literario a las iglesias de España. [1]. Valencia-Imprenta de la Real Academia de la Historia. 1821.
  • Villanueva J. Viage literario a las iglesias de España. [2]. Madrid-Imprenta de la Real Academia de la Historia. 1850

Посилання[ред.ред. код]