Єпископальна система церковного управління

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Єпископальна система церковного управління - форма організації управління християнської церкви, заснована на ієрархії єпископів. Єпископальна система протистоїть пресвітеріанській системі, в якій владні повноваження надані колегіальним органам, і конгрегаціоналістським конфесіям, в яких кожен церковний прихід незалежний від будь-яких вищих священнослужителів чи релігійних організацій. Єпископальна система (єпископат) прийнята в більшості християнських церков: католицькій, православній, лютеранській, англіканській, вірменській та інших.

Єпископат в католицькій і православних церквах[ред.ред. код]

Історично, до Великого розколу 1054 р. римська та візантійська церкви були частинами єдиної християнської церковної організації із загальною єпископальною системою . Після поділу церков на католицьку і православну основи єпископальної організації обох конфесій залишилися схожими. У доктринальній сфері обидві церкви визнають положення про те, що владні повноваження в релігійній організації виникають не від людини, а від Господа Бога. Це єдине джерело церковної влади, яка передається шляхом поблажливості благодаті Святого Духа в таїнстві рукоположення. Ісус Христос посвятив у священицький сан дванадцять апостолів, які, в свою чергу передали благодать єпископам, а ті - священикам.

Першим християнським богословом, що позначив загальні принципи єпископальної організації, був Святий Ігнатій Антіохійський, учень апостолів Петра та Іоанна. Він встановив необхідність посвячення в кожне місто одного єпископа, якому повинні підкорятися інші священнослужителі. У період раннього християнства визнавалися чотири центри апостольської влади: Єрусалим, Антіохія, Олександрія та Рим, чиї єпископи підтримували священиче спадкоємство від апостолів Христа. Поняття апостольського спадкоємства як джерела церковної влади і способу збереження догматів і обрядів у тому вигляді, в якому вони проповідували дванадцятьма апостолами, стало однією з центральних доктрин як католицької, так і православної церков, а також інших єпископальних конфесій.

Константинопольський собор 381 р. і Халкідонський собор 451 р. затвердили верховну владу у християнській церкві патріарха Константинополя. Римський єпископ (папа), грунтуючись на своєму преємстві від апостола Петра, не визнав верховенство Константинополя, що в подальшому стало однією з причин Великого розколу 1054 р. У католицькій церкві догмат про верховну владу папи римського став основою формування суворої ієрархії єпископів, підпорядкованих Святому Престолу. Православна церква виробила власну доктрину про верховенство церковних соборів, зберігши при цьому єпископальну організацію, підпорядковану патріарху (Константинопольському, а пізніше - патріархам національних церков).

У сучасній католицькій церкві папа римський є вікарієм Христа на Землі, а кожен з єпископів - вікарієм Христа для своєї єпархії. У православних церквах прийнятий принцип автокефальності, однак кожна з п'ятнадцяти автокефальних церков, а також автономні православні церкви, управляються ієрархією єпископів і архієпископів, підпорядкованих главі церкви (зазвичай, Патріарху або митрополиту). На відміну від католицтва в православ'ї прийнята доктрина «соборної ієрархії», згідно з якою кожна з церков, а також і п'ятнадцять їх голів, уподібнюються зборам апостолів біля трону Христа в « Одкровенні Іоанна Богослова».

Єпископат в протестантських церквах[ред.ред. код]

Система управління англіканської церкви також грунтується на принципі апостольського спадкоємства єпископів Англії від Августина Святого. Зберігши обряд свячення, а також систему єпископів, підпорядкованих архієпископу Кентерберійському і королю Англії, англіканська церква залишилася в організаційному плані найбільш близькою до римської католицької церкви. Ті ж принципи панують в Шведській єпископальній церкві, а також в Єпископальній церкві США.

Лютеранські церкви Німеччини, Прибалтики та деяких інших країн, а також Реформатські церкви Франції та Угорщини також грунтуються на єпископальній ієрархії, проте в цих церковних деномінаціях верховна влада належить синодам.

Пресвітеріанська церква Шотландії, а також Реформатські Церкви Швейцарії, Нідерландів та Америки відмовилися від єпископальної ієрархії і організовуються за принципами пресвітеріанської або конгрегаціоналістської систем церковного управління.

Див. також[ред.ред. код]