Єрмолова Марія Миколаївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Марія Миколаївна Єрмолова (1853—1928) — одна з найталановитіших актрис в історії Малого театру (Москва), за словами Станіславського — найвеличніша з акторів, яких він бачив[1]. Прославилася ролями волелюбних особистостей, відданих своїм ідеалам, що протистоять навколишній вульгарності. Заслужена артистка Імператорських театрів (1902). Перша Народна артистка Республіки (1920). Герой праці (1924). З 1935 року її ім’я носить Московський драматичний театр ім. М. М. Єрмолової.

Чоловік — Микола Петрович Шубинский (1853—1921) —- депутат Державної думи III і IV скликань, відомий московський присяжний повірений, юрист і адвокат.

Біографія[ред.ред. код]

Портрет роботи Валентина Сєрова

Марія Єрмолова народилася в Москві 15 липня 1853 року в родині суфлера Малого театру Миколи Єрмолова; дід Олексій Семенович Єрмолов був свого часу кріпаком, скрипалем князів Волконських, отримавши вільну, влаштувався до театру гардеробмейстером. Захопившись театральним мистецтвом, він і своїх дітей влаштував на те ж поприще. Його син Микола Олексійович, перш ніж стати суфлером, був драматичним артистом і автором кількох водевілів, які йшли на сценах Московської імператорської трупи, проте відомо, що особливим талантом його творчість не відзначалася[2].

У 1862 році Марія вступила до балетного класу Московського театрального училища. Однак здібностей до балету вона не виявила. У той же час, беручи участь у масових сценах балетів, опер і драматичних вистав, Єрмолова ставала свідком творчості найбільших майстрів сцени. У вільні вечори учениці училища розігрували вистави, в яких розкривалося велике драматичне дарування Єрмолової.

У 1866 році батько Єрмолової, який знав про пристрасне захоплення дочки драматичною сценою, дозволив їй зіграти на своєму бенефісі роль розбитної дівчини-кокетки Фаншети у водевілі «Жених нарозхват» Д. Т. Ленського. Це була перша її роль, але вона не принесла їй успіху.

У 1870 році Надія Медведєва вирішила дати Єрмолової головну роль у своєму бенефісі. У виставі «Емілія Галотті», прем’єра якої відбулася 30 січня 1870 року, Єрмолова проявила потужний сценічний темперамент і дивовижну щирість. Цей спектакль користувався величезним успіхом.

У 1871 році Єрмолова закінчила театральне училище і була прийнята в трупу Малого театру. У перші роки Єрмоловій не доручали серйозних ролей, їй доводилося грати ролі легковажних панночок в комедіях і водевілях. Дарування Єрмолової, головним чином трагічне і героїчне, не отримувало свого розкриття.

У 1870—1880 знайомиться з численними діячами культури та літератури, пише виступи для вечора зустрічей. Про неї стала писати критика. Одного разу знайомиться з актором Шубинським, своїм майбутнім чоловіком. Він закінчує юридичний факультет, збираючись присвятити праву свою майбутню діяльність. Але він відвідує багато нелегальних зустрічей, і за ним встановлюється стеження. З 1870-х Єрмолова починає грати справжні ролі, які їй цікаві, які її захоплюють.

У 1873 році Єрмолова виконала роль Катерини в п’єсі «Гроза». Робота над цією роллю тривала кілька років. Катерина Єрмолової піднімалася над побутом, жила в своєму світі любові і мрій; це була російська жінка, сповнена внутрішньої сили і готовності до героїчної самопожертви.

Через три роки на своєму бенефісі Єрмолова грала Лауренсию в п’єсі Лопе де Вега «Овече джерело». Ось що писав про цю роль Н. І. Стороженко:

«Ті, що були присутні на цьому спектаклі, досі пам’ятають те глибоке, приголомшливе враження, яке справили і п’єса, і гра Марії Миколаївни в ролі Лауренсії … Коли Лауренс, бліда, з розпущеним волоссям, тремтяча від сорому й обурення, вривається на площу і сильною промовою збуджує народ до повстання проти губернатора, захоплення публіки дійшло до ентузіазму … В цій ролі вилилася цілком пристрасна любов до свободи і не менш пристрасна ненависть до тиранії, яка охопила собою юну душу артистки. Немов електричний ланцюг з’єднала на цей раз серце артистки з серцями тисячі глядачів, і вони злилися з нею в одному почутті».

В 1890-е грає п’єси символістів: Гауптмана, Ібсена, Горького. Грає Вассу Желєзнову в однойменній п’єсі М. Горького про протистояння двох жінок різного часу — Васси і Рахіль. Єрмолова грає Вассу стару і мудру. Багато займалася в училище з акторами. Отримала звання народної артистки.

У 1920 році стала народною артисткою РРФСР, у 1924-му — Героєм Праці.

У 1923 році йде зі сцени. Чоловік рано помер. Вона була самотня, мало кого приймала.

Померла в Москві 12 березня 1928 року.

Похована, згідно із заповітом, у Владикіно. Згодом перепохована на Новодівичому кладовищі поряд з Чеховим, Станіславським і акторами МХТ[3].

Пам’ять[ред.ред. код]

Могила Єрмолової на Новодівичому кладовищі

Ролі в театрі[ред.ред. код]

  • 1866 — «Жених нарозхват» Д. Т. Ленського — Фаншетта
  • 1870 — «Емілія Галотті» Г. Е. Лессінга — Емілія Галотті
  • 1871 — «Весілля Кречинського» Сухово-Кобиліна — Лідочка
  • 1871 — «Тартюф» Мольєра — Маріанна
  • 1873 — «Гроза» А. М. Островського — Катерина
  • 1876 — «Овече джерело» Лопе де Вега — Лауренс
  • 1876 — «Василиса Мелентьєва» А. М. Островського — Василиса Мелентьєва
  • 1877 — «Остання жертва» А. Н. Островського — Юлія Тугіна
  • 1878 — «Річард III» У. Шекспіра — леді Анна
  • 1878 — «Гамлет» В. Шекспіра — Офелія (потім в 1891 р.)
  • 1879 — «Уріель Акоста» Гуцкова — Юдифь
  • 1879 (?) — «На порозі до справи» Н. Я. Соловйова — Лонін
  • 1879 — «Безприданниця» А. М. Островського — Лариса
  • 1881 — «Таланти і шанувальники» А. Н. Островського — Нігин
  • 1883 — «Гаряче серце» А. Н. Островського — Параша
  • 1883 — «Невільничка» А. Н. Островського — Евлалія
  • 1884 — «Орлеанська діва» Ф. Шиллера — Іоанна Д’Арк (грала цю роль 18 років)
  • 1886 — «Марія Стюарт» Ф. Шиллера — Марія Стюарт
  • 1886 — «Зірка Севільї» Лопе де Вега — Естрелья
  • 1887 — «Зимова казка» У. Шекспіра — Герміона
  • 1889 — «Тетяна Рєпіна» А. С. Суворина (про актрису Евлалію Кадміну), поставлена 16 січня в Малому театрі — Евлалія Кадміна
  • 1890 — «Федра» Ж. Расіна — Федра
  • 1892 — «Сафо» Ф. Грільпарпера — Сафо
  • 1896 — «Макбет» У. Шекспіра — леді Макбет
  • 1902 — «Коріолан» У. Шекспіра — Волумнія
  • «Без вини винуваті» А. М. Островського — Кручиніна
  • «Привиди» Х. Ібсена — фру Альвінг
  • «Дмитро Самозванець і Василь Шуйський» А. М. Островського — цариця Марфа
  • 1918 — «Декабрист» П. П. Гнєдича — княжна Плавутіна-Плавунцева

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]