Єрьоменко Андрій Іванович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Єрьоменко Андрій Іванович | |
 |
|
| Народився | 14 жовтня 1892 Марківка, Харківська губерніяРосійська імперія |
| Помер | 19 листопада 1970 Москва |
| Роки життя | 1892—1970 |
| Країна | СРСР |
| Звання | Маршал Радянського Союзу |
| Війни/битви | Перша світова війна Громадянська війна Друга світова війна |
| Нагороди |
|
Єрьо́менко Андрі́й Іва́нович (* 14 жовтня 1892, Марківка — † 19 листопада 1970, Москва) — радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1955), Герой Радянського Союзу (1944), Герой ЧССР (1970), член ВКП(б)/КПРС з 16 грудня 1918 року.
Зміст |
[ред.] Біографія
Народився 14 жовтня 1892 року в слободі Марківка, Старобільського повіту Харківської губернії (нині селище міського типу Луганської області України) в малоімущій селянській сім'ї. Українець.
[ред.] Сім'я
Батько — Іван Васильович (помер у 1902 році). Мати — Марія Іванівна (уроджена Романенко, померла в 1957 році). Дружина — Ніна Іванівна. Діти: син — Андрій Андрійович, полковник запасу; син — Володимир Андрійович, капітан 1 рангу запасу; дочка — Тетяна Андріївна, економіст.
[ред.] Військова кар'єра
На військову службу призваний в 1913 році. У Першу світову війну рядовим бився на Південно-Західному фронті в Галичині. Потім служив на Румунському фронті в команді розвідки піхотного полку. Після Лютневої революції 1917 року був вибраний в полковий комітет.
Демобілізуючись Єрьоменко повернувся в Марківку і в 1918 році організував там партизанський загін, який згодом влився в Червону армію.
Учасник Громадянської війни. З січня 1919 року — заступник голови і військовий комісар Марківського ревкома. З червня 1919 року брав участь в боях на Південному, Кавказькому і Південно-Західному фронтах начальником розвідки, потім начальником штабу кавалерійської бригади, помічником командира кавалерійського полку 14-ої кавалерійської дивізії 1-ої Кінної армії. Проявив мужність і відвагу в боях з білогвардійцями і білополяками.
У 1923 році Єрьоменко закінчив Вищу кавалерійську школу, в 1925 році — курси удосконалення комскладу, в 1931 році — курси командирів-єдиноначальників при Військово-політичній академії, в 1935 році — Військову академію імені М. В. Фрунзе.
Після Громадянської війни, з грудня 1929 року, Єрьоменко командував кавалерійським полком, з серпня 1937 року — кавалерійською дивізією, а з 1938 року — 6-м кавалерійським корпусом, з яким брав участь у поході до Західної Білорусії. З червня 1940 року — командир механізованого корпусу. З грудня 1940 року командував 1-ою Окремою Червонопрапорною армією на Далекому Сході.
[ред.] Друга світова війна
Вступаючи в серпні 1941 року в посаду командувача військ Брянського фронту, хвалькувато заявив Сталіну, що «розіб'є негідника Гудеріана», але зробити цього не зміг. Натомість Гудеріан розгромив Брянський фронт і спільно з Клейстом оточив війська Південно-Західного фронту.
Всі, хто знав Єрьоменка, відзначали надмірні самовпевненість та честолюбство, але не применшували його вольових якостей.
Під час Другої світової війни:
- заступник командувача Західним фронтом (керував бойовими діями військ в Смоленській битві);
- командувач Брянським фронтом (серпень — жовтень 1941 року. Прикривав підступи до Москви з південного заходу. В тяжких умовах війська фронту вели бої з танковою групою Гудеріана, в цих боях він був поранений);
- 4-ю ударною армією (з грудня 1941 по лютий 1942 року. Армія під його керівництвом у складі військ Північно-Західного, а потім Калінінського фронтів в ході Торопецько-Холмської операції відвоювала міста Андреаполь, Торопець, Веліж та інші.);
- Південно-Східним фронтом (з серпня 1942 року, що був перетворений з 30 серпня того ж року в Сталінградський фронт. На цій посаді генерал-полковник Єрьоменко вніс великий внесок до організації героїчної оборони Сталінграду. Війська фронту під його командуванням брали активну участь в контрнаступі радянських військ під Сталінградом, що завершився оточенням крупного угрупування німецько-фашистських військ);
- Південним фронтом (січень—лютий 1943 року. Під його керівництвом війська фронту завдали удару в напрямі Ростова-на-Дону з метою розгрому (у взаємодії з військами Закавказького фронту) угрупування супротивника на Північному Кавказі);
- Калінінським фронтом (з квітня 1943 року. 27 серпня йому присвоєне вище військове звання — Генерал армії);
- Окремою Приморською армією (з лютого до 15 квітня 1944 року. Спільно з військами 4-го Українського фронту відвоювала Крим);
- 2-м Прибалтійським фронтом (з 23 квітня 1944 року. У взаємодії з 1-м і 3-м Прибалтійськими фронтами, ввірені йому війська брали участь в відвоюванні Латвії);
- 1-м Прибалтійським фронтом (з жовтня 1944 року);
- 4-м Українським фронтом (призначений на посаду у березні 1945 року. Війська фронту в ході звільнення Чехословаччини опанували Моравсько-Остравським промисловим районом).
[ред.] Після війни
Після закінчення війни генерал армії Єрьоменко командував військами Прикарпатського, Західно-Сибірского і Північно-Кавказського військових округів (1945-58 роки). 11 березня 1955 року йому присвоєно вище військове звання «Маршал Радянського Союзу».
З 1958 року Єрьоменко — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Обирався кандидатом в члени ЦК КПРС (з 1956 року), депутатом Верховної Ради СРСР 2-8-го скликань.
Помер 19 листопада 1970 року. Похований в Москві на Червоній площі біля Кремлівської стіни.
[ред.] Нагороди
- медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (29 липня 1944 року);
- п'ять орденів Леніна;
- орден Кутузова 1-го ступеня;
- орден Жовтневої Революції;
- чотири ордена Червоного Прапора;
- три ордена Суворова 1-у ступеня;
- іменна шашка із золотим Гербом СРСР;
- інші нагороди, зокрема польські і чехословацькі.
[ред.] Твори
- Бойові епізоди. Походи Першої Кінної армії. Ростов н/Д, 1957;
- На західному напрямі. М., 1959;
- Проти фальсифікації історії другої світової війни. Видавництво 2-е. М., 1960;
- Сталінград. М., 19В1; На початку війни. М. 1965;
- Роки відплати. 1943—1945. М., 1969; Пам'ятай війну. Донецьк, 1971.
[ред.] Вшанування пам'яті
Ім'я Героя Радянського Союзу Єрьоменко було присвоєне:
- Орджоникідзевському вищому командному училищу;
- вулицям в містах Керч, Рига, Донецьк, Сніжне, Слов'янськ;
- траулеру Міністерства рибного господарства.
На штабі Північно-Кавказського військового округу в місті Ростов-на-Дону на згадку про Героя-полководця встановлена меморіальна дошка.
[ред.] Література
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
- Абрамов А. «У Кремлевской стены». Москва. 1974 р.
- «Дороги храбрых». Донецьк. 1967 р.
[ред.] Ресурси інтернету
- Еременко Андрей Иванович
- Еременко Андрей Иванович
- Андрей Иванович Еременко
- Військо України
- Герои страны(рос.)
- У священной Кремлёвской стены
