Єрьоменко Андрій Іванович

Єрьоменко Андрій Іванович
Народився	14 жовтня 1892 Марківка, Харківська губернія Російська імперія
Помер	19 листопада 1970 Москва
Роки життя	1892–1970
Країна	СРСР
Рід військ	кавалерія, піхота
Звання	Маршал Радянського Союзу
Командування	Північно-Кавказький, Західно-Сибірський, Прикарпатський військові округи, Четвертий Український фронт, Другий Прибалтійський фронт, Сталінградський фронт, Калінінський фронт
Війни/битви	Перша світова війна Громадянська війна Польський похід РСЧА Друга світова війна
Нагороди	Нагороди інших країн Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968)

Єрьо́менко Андрі́й Іва́нович (* 14 жовтня 1892, Марківка — † 19 листопада 1970, Москва) — радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1955), Герой Радянського Союзу (1944), Герой ЧССР (1970), член ВКП(б)/КПРС з 16 грудня 1918 року.

Біографія

Народився 14 жовтня 1892 року в слободі Марківка, Старобільського повіту Харківської губернії (нині селище міського типу Луганської області України) у незаможній селянській сім'ї. Українець.

Сім'я

Батько — Іван Васильович (помер у 1902 році). Мати — Марія Іванівна (уроджена Романенко, померла в 1957 році). Дружина — Ніна Іванівна. Діти: син — Андрій Андрійович, полковник запасу; син — Володимир Андрійович, капітан 1 рангу запасу; дочка — Тетяна Андріївна, економіст.

Військова кар'єра

На військову службу призваний в 1913 році. У Першу світову війну рядовим бився на Південно-Західному фронті в Галичині. Потім служив на Румунському фронті в команді розвідки піхотного полку. Після Лютневої революції 1917 року був вибраний в полковий комітет.

Демобілізуючись Єрьоменко повернувся в Марківку і в 1918 році організував там партизанський загін, який згодом влився в Червону армію.

Учасник Громадянської війни. З січня 1919 року — заступник голови і військовий комісар Марківського ревкома. З червня 1919 року брав участь в боях на Південному, Кавказькому і Південно-Західному фронтах начальником розвідки, потім начальником штабу кавалерійської бригади, помічником командира кавалерійського полку 14-ої кавалерійської дивізії 1-ої Кінної армії. Воюючи в лавах Червоної Армії він придушув боротьбу українців за незалежність своєї держави, а також воював з білогвардійцями і білополяками.

У 1923 році Єрьоменко закінчив Вищу кавалерійську школу, в 1925 році — курси удосконалення комскладу, в 1931 році — курси командирів-єдиноначальників при Військово-політичній академії, в 1935 році — Військову академію імені М. В. Фрунзе.

Після Громадянської війни, з грудня 1929 року, Єрьоменко командував кавалерійським полком, з серпня 1937 року — кавалерійською дивізією, а з 1938 року — 6-м кавалерійським корпусом, з яким брав участь в окупації більшовиками Західної Білорусі. З червня 1940 року — командир механізованого корпусу. З грудня 1940 року командував 1-ою Окремою Червонопрапорною армією на Далекому Сході.

Друга світова війна

Вступаючи в серпні 1941 року в посаду командувача військ Брянського фронту, хвалькувато заявив Сталіну, що «розіб'є негідника Гудеріана», але зробити цього не зміг. Натомість Гудеріан розгромив Брянський фронт і спільно з Клейстом оточив війська Південно-Західного фронту.

Всі, хто знав Єрьоменка, відзначали надмірні самовпевненість та честолюбство, але не применшували його вольових якостей.

Під час Другої світової війни:

• заступник командувача Західним фронтом (керував бойовими діями військ в Смоленській битві);
• командувач Брянським фронтом (серпень — жовтень 1941 року. Прикривав підступи до Москви з південного заходу. В тяжких умовах війська фронту вели бої з танковою групою Гудеріана, в цих боях він був поранений);
• 4-ю ударною армією (з грудня 1941 по лютий 1942 року. Армія під його керівництвом у складі військ Північно-Західного, а потім Калінінського фронтів в ході Торопецько-Холмської операції відвоювала міста Андреаполь, Торопець, Веліж та інші.);
• Південно-Східним фронтом (з серпня 1942 року, що був перетворений з 30 серпня того ж року в Сталінградський фронт. На цій посаді генерал-полковник Єрьоменко вніс великий внесок до організації героїчної оборони Сталінграду. Війська фронту під його командуванням брали активну участь в контрнаступі радянських військ під Сталінградом, що завершився оточенням крупного угрупування німецько-фашистських військ);
• Південним фронтом (січень—лютий 1943 року. Під його керівництвом війська фронту завдали удару в напрямі Ростова-на-Дону з метою розгрому (у взаємодії з військами Закавказького фронту) угрупування супротивника на Північному Кавказі);
• Калінінським фронтом (з квітня 1943 року. 27 серпня йому присвоєне військове звання — Генерал армії);
• Окремою Приморською армією (з лютого до 15 квітня 1944 року. Спільно з військами 4-го Українського фронту відвоювала Крим);
• 2-м Прибалтійським фронтом (з 23 квітня 1944 року. У взаємодії з 1-м і 3-м Прибалтійськими фронтами, ввірені йому війська брали участь в завоюванні Латвії);
• 1-м Прибалтійським фронтом (з жовтня 1944 року);
• 4-м Українським фронтом (призначений на посаду у березні 1945 року. Війська фронту в ході завоювання Чехословаччини опанували Моравсько-Остравським промисловим районом).

Після війни

Після закінчення війни генерал армії Єрьоменко командував військами Прикарпатського, Західно-Сибірского і Північно-Кавказського військових округів (1945-58 роки). 11 березня 1955 року йому присвоєно вище військове звання «Маршал Радянського Союзу».

З 1958 року Єрьоменко — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Обирався кандидатом в члени ЦК КПРС (з 1956 року), депутатом Верховної Ради СРСР 2-8-го скликань.

Помер 19 листопада 1970 року. Як і всі вірні слуги більшовицького режиму похований у Москві на Червоній площі біля Кремлівської стіни.

Нагороди

• медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (29 липня 1944 року);
• п'ять орденів Леніна;
• орден Кутузова 1-го ступеня;
• орден Жовтневої Революції;
• чотири ордена Червоного Прапора;
• три ордена Суворова 1-у ступеня;
• Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (1968);
• інші нагороди, зокрема польські і чехословацькі.

Твори

• Бойові епізоди. Походи Першої Кінної армії. Ростов н/Д, 1957;
• На західному напрямі. М., 1959;
• Проти фальсифікації історії другої світової війни. Видавництво 2-е. М., 1960;
• Сталінград. М., 19В1; На початку війни. М. 1965;
• Роки відплати. 1943–1945. М., 1969; Пам'ятай війну. Донецьк, 1971.

Вшанування пам'яті

Ім'я Героя Радянського Союзу Єрьоменко було присвоєне:

• Орджоникідзевському вищому командному училищу;
• вулицям в містах Керч, Рига, Донецьк, Сніжне, Слов'янськ;
• траулеру Міністерства рибного господарства.

На штабі Північно-Кавказського військового округу в місті Ростов-на-Дону на згадку про Героя-полководця встановлена меморіальна дошка.

Література

• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
• Абрамов А. «У Кремлевской стены». Москва. 1974 р.
• «Дороги храбрых». Донецьк. 1967 р.

Посилання

• Еременко Андрей Иванович
• Еременко Андрей Иванович
• Андрей Иванович Еременко
• Військо України
• Герои страны(рос.)
• У священной Кремлёвской стены