Ібн ал-Хайсам

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ibn al-Haytham.png

Абу Алі аль-Хасан Ібн Аль-Хайсам ал-Басра (араб. أبو علي الحسن بن الحسن بن الهيثم‎, латинізоване AlhazenАльхазен, англ. Abu Ali Hasan Ibn Al-Haytham; 965, Басра1039, Каїр) — арабський вчений-універсал.

Відомості про життя[ред.ред. код]

Alhazen, the Persian.gif

Завдяки своїм видатним здібностям він обіймав у рідній Басрі посаду візира, проте любов до науки спонукала його залишити цю посаду і зайнятися тільки наукою. Коли до єгипетського халіфа ал-Хакіма дійшли чутки, що Ібн ал-Хайсам склав проект регулювання вод Нілу шляхом побудови греблі нижче Асуана, він запросив вченого в Єгипет. Однак на місці Ібн ал-Хайсам переконався у неможливості здійснення цього проекту при технічних засобах того часу. Дізнавшись про це, халіф розгнівався на вченого, піддав його домашнього арешту і конфіскував його майно. Для порятунку життя Ібн ал-Хайсам був змушений симулювати божевілля до самої смерті ал-Хакіма. За його наступників він отримав свободу і жив у пошані в Каїрі до самої смерті.

У списку лікарів, наведеному сирійцем Ібн Аби Усайбі, згадано 92 твори Ібн ал-Хайсама, з них 89 присвячені математиці, астрономії, оптиці та механіці. Ібн ал-Хайсам поєднував у своїх наукових заняттях ретельні експерименти зі строгими математичними доказами. Нерідко його називають «батьком оптики».

У середньовічній Європі Ібн ал-Хайсам згадувався під латинізованим ім'ям Alhazen (Альхазен).

На честь вченого названо кратер на Місяці та астероїд[1].

Науковий внесок[ред.ред. код]

Математика[ред.ред. код]

У «Книзі коментарів до вступу до Начал Евкліда» Ібн ал-Хайсам намагався довести п'ятий постулат Евкліда. Доказ його був помилковим, але він вперше розглянув так званий «чотирикутник Ламберта», у якого три внутрішні кути прямі. Він сформулював три можливі варіанти для четвертого кута: гострий, прямий, тупий. Обговорення цих трьох гіпотез багато разів виникало у пізніших дослідженнях п'ятого постулату.

У трактаті «Про вимір параболічного тіла» Ібн ал-Хайсам приводить формули для суми послідовних квадратів, кубів і четвертих степенів та низку інших формул для сум рядів. За допомогою цих формул він проводить обчислення, рівносильне обчисленню визначеного інтеграла.

У трактаті «Про ізопериметричні фігури» Ібн ал-Хайсам зробив спробу довести, що коло має найбільшу площу з усіх фігур рівного периметра, а куля — найбільший об'єм з усіх тіл з рівними поверхнями.

Ібн ал-Хайсаму належать також твори «Про квадратуру кола», «Про вимір кулі», «Про побудову семикутника», «Про побудову п'ятикутника, вписаного в квадрат», «Про властивості висоти трикутника», «Про циркулі для конічних перетинів», «Про витяг кубічного кореня», «Про параболи», «Про гіперболи», «Про магічний квадрат». Відомо також, що він застосовував геометричні методи для розв'язку рівнянь 4-го ступеня.

Оптика[ред.ред. код]

Ібн ал-Хайсаму належить фундаментальна праця з оптики — «Книга оптики» в 7 книгах.

В області фізіологічної оптики він дає опис будови ока, слідуючи давньогрецькому вченому Галену, і на дослідній основі доводить неспроможність поглядів Платона і Евкліда про світло як про промені, які випускаються оком і «обмацують» предмети. Ібн ал-Хайсам висунув власну теорію, згідно з якою «природне світло і кольорові промені впливають на око», а «зоровий образ виходить за допомогою променів, що випромінюються видимими тілами і потрапляють в око». Він вважав, що кожній точці спостережуваного предмета можна поставити у відповідність деяку сприймаючу точку ока. Він же дав правильне уявлення бінокулярного зору. Нарешті, він висловив припущення про скінченість швидкості світла.

Серед дослідів, проведених вченим, виділяються досліди з камерою-обскурою, досліди з заломлення світла і експерименти з різними видами дзеркал, що розвивають вчення Діокла.

У XII столітті цей твір було перекладено латиною під назвою «Скарб оптики» (лат. Opticae thesaurus), і він справив великий вплив на розвиток оптики в Європі. Перший значний європейський твір з оптики, «Перспектива» Вітело є в значною мірою переробкою трактату Ібн ал-Хайсама.

Ібн ал-Хайсам склав також ряд трактатів про запальне скло і трактати «Про світло Місяця», «Про гало і райдугу», «Про властивості тіней».

Астрономія[ред.ред. код]

Ібн ал-Хайсаму належить низка творів з астрономії: «Про світло світил», «Про форми затемнень», «Про рух Місяця», «Про визначення полюса з найвищою точністю», «Про паралакс Місяця», «Про часові лінії», «Про сутність слідів, видимих на поверхні Місяця», «Про визначення азимута кібли» (кіблою називається напрям на Мекку), «Про визначення меридіана лише за тінню», «Про горизонтальний сонячний годинник», «Про відмінності в висотах світил», «Про способи спостережень», «Про визначення відстані між двома містами за допомогою геометрії» та інші.

У «Книзі про форму світу» Ібн ал-Хайсам розвиває викладені ал-Фаргані і ал-Хазином ідею про масивні ефірні орбіти планет.

Ібн ал-Хайсам показав, що кут падіння не пропорційний куту заломлення. Ґрунтовніше, ніж Птолемей, розглянув явище астрономічній рефракції. Оцінивши кут занурення Сонця під горизонт у момент початку ранішніх сутінків, визначив висоту земної атмосфери в 52 000 кроків. Першим згадав про збільшувальну дію скляного сферичного сегменту.

Література[ред.ред. код]

Твори Ібн ал-Хайсама[ред.ред. код]

  • Ибн ал-Хайсам Хасан. Книга комментариев к введениям книги Евклида «Начала». Историко-математические исследования, 11, 1958, с. 733–762.
  • Ибн ал-Хайсам Хасан. Трактат об изопериметрических фигурах. Пер. и прим. Джамаля Ад-Даббаха. Историко-математические исследования, 17, 1966, с. 399–448.
  • Ибн ал-Хайсам Хасан. Книга об измерении шара. Физико-математические науки в странах Востока, 2(5), 1968, с. 131–146.

Про нього[ред.ред. код]

  • Кулиева Г. З. Теория составных отношений Ибн ал-Хайсама. Учёные записки Азерб. ун-та, № 4, 1963.
  • Льоцци М. История физики. М.: Мир, 1970.
  • Розенфельд Б. А., Юшкевич А. П. Теория параллельных линий на средневековом Востоке. М.: Наука, 1983.
  • Розенфельд Б. А. Астрономия стран Ислама. Историко-астрономические исследования, 17, 1984, с. 67–122.
  • Ю. А. Храмов. Физики: Биографический справочник. 2-е изд. М.: Наука, 1983, с. 13.
  • Roshdi Rashed. A Polymath in the 10th century. Science, 297, 2002.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]