Івангород (Христинівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Івангород
Ivangorod(Khrystynivka).JPG
Країна Україна Україна
Область Черкаська область Черкаська область
Район/міськрада Христинівський район
Рада Івангородська сільська рада
Код КОАТУУ 7124682501
Картка на сайті ВР картка 
Locator Dot2.gif
Розташування села Івангород
Основні дані
Населення 1003 особи (2007)
Поштовий індекс 20040
Телефонний код +380 4745
Географічні дані
Географічні координати 48°48′10″ пн. ш. 29°48′09″ сх. д. / 48.80278° пн. ш. 29.80250° сх. д. / 48.80278; 29.80250Координати: 48°48′10″ пн. ш. 29°48′09″ сх. д. / 48.80278° пн. ш. 29.80250° сх. д. / 48.80278; 29.80250
Середня висота
над рівнем моря
233 м
Місцева влада
Адреса ради 20040, с.Івангород, тел. 98-3-22
Сільський голова Муха Андрій Григорович
Карта
Івангород (Україна)
Івангород
Івангород
Івангород (Черкаська область)
Івангород
Івангород

Іванго́род — село в Україні, Христинівському районі Черкаської області. У селі мешкає 1003 особи (2007). Село розташоване на обох берегах річки Кублич, за 14 км від райцентру і залізничної станції Христинівки, на автошляху Умань-Вінниця.

Історія[ред.ред. код]

Давня історія[ред.ред. код]

Івангород — давнє поселення, доказом чого є розташоване у центрі села, на найвищій точці, городище з валами, яке збереглося до наших днів. Точний вік городища поки що не встановлено, але, ймовірно, його слід відраховувати від часу поселень трипільської культури (IV століття до н. е.). Згідно з переказами, у давні часи тут був спостережний пункт. Так, у часи нападу кінних загонів татар рух у степу був помітний здалеку через куряву, що її здіймали коні. Помітивши нападників, на городищі запалювали багаття, за допомогою чого повідомляли, як по ланцюжку, інші поселення й найближче укріплення, що, ймовірно, знаходилося в Умані.

Ймовірно, що село Івангород було засноване наприкінці XVI — на початку XVII століть. Через усе село, по його головній вулиці, колись проходив чумацький шлях із Києва до Криму. Назва, за версією краєзнавців, походить від імені засновника села — Івана. Здавна тут був Іванів Хутір, який швидко заселявся людьми. Люди йшли чумацьким шляхом поблизу города, тобто Іванового города. Звідси й пішла назва поселення — Івангород.

Час зростання[ред.ред. код]

У ХІІІ-XVIII століттях, після битви на Синіх Водах у 1363 році, коли об'єднані війська Великого князівства Литовського і Руських земель на чолі з литовським князем Альґірдасом (Ольґердом) завдали безповоротного розгрому Золотій Орді, після чого остання занепала, південні землі України аж по річку Мурафа стали належати до Великого князівства Литовського (повна історична назва - Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське). Мешканцями поселення у ті часи ставали представники різних народностей, про що свідчать нинішні прізвища івангородців, серед яких, окрім очевидно притаманних українцям, можна вирізнити й угорські (похідні від Шандор — угорськ. Олександр), польські (із закінченням на -ський) та інші коріння. Самі мешканці ставали представниками різних прошарків тодішньої держави як на її заході — у Литві, Польщі, так і в центрі — Києві. Але найбільше мешканців Івангорода, очевидно, потрапляло у козацтво, яке як значима військова і політична сила почало зростати наприкінці XV і на початку XVI століть саме на південних кордонах — для захисту від нападу татар і турків.

Івангород, порівняно з іншими поселеннями, мав свої переваги. Зручне місце розташування на колишньому чумацькому, а пізніше — торговому шляху сприяло виникненню в містечку базарів, на яких відбувалася жвава торгівля, тож поселення і його значення зростало. Про це свідчить той факт, що у 1647 році магнат Калиновський віддав містечко в оренду за 27 тисяч злотих. З 1649 року Івангород — центр козацької сотні Уманського полку, сотником якого був Василь Бублик. Наприкінці XVIII століття, після Третього поділу Великого Князівства Литовського у 1795 році, його південні землі відійшли до Російської імперії.

У 1801 році князь Чорторийський, якому тоді належав Івангород, розподіляючи свої маєтки між синами, дочками і родичами, віддав містечко родичу Севастьяну Сабанському, а той передав своєму сину Олександрові. В цей час польські магнати організували змову проти російського царя, в якому брав участь і Олександр Сабанський. У 1830 році маєток Олександра було конфісковано і передано в казну. На згаданій території у 1832 році виникли військові поселення, які у 1839 році імперським урядом були ліквідовані. У 1859 році землі були передані в користування селян по 4 десятини на душу, з цього часу скасована барщина. У період військового поселення євреї були виселені з Івангорода, але з 1863 році знову стали поселятися тут. Православних українців в Івангороді налічувалось тоді 2654 особи, вони займались землеробством. Євреїв було всього 350.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці[ред.ред. код]

У другій половині XVIII століття у Івангороді, рахунком казни Республіки Обох Народів (відомої також як Реч Посполита) була збудована кам'яна церква. З тієї причини її ще називали «казьонною». Дзвони церкви, як стверджують старожили, було чутно навколо на 5 сіл. Вона, як і більшість побудованих у той час на Брацлавщині церков, належала до Унійної (Уніатської) Церкви. Церква у Івангороді мала свого двійника — така ж церква до наших часів збереглася у селі Гранів. Назву церкви можна досить легко встановити за однією давньою християнською традицією. Той день, коли відзначалося церковне свято (у церковній мові - Празник), іменем якого називалася церква, був Храмовим Празником у селі. Церква, збудована у найвищій точці села, у часи колективізації була зруйнована (тепер на її місці - пам'ятник загиблим воїнам). Але традиція Храмового Празника у селі, як і у всіх селах України, де були християнські церкви, збереглася через майже століття. Сам Празник у селі припадає на 21 вересня, що за церковним календарем є днем святкування Різдва Пресвятої Богородиці. Тож, очевидно, саме таку назву і мала церква в Івангороді. Точні дані про назву церкви, час її заснування надає відомий дослідник сакральних пам'яток Поділля Микола Жарких: "Містечко Івангород. Храм засновано: 1783 р. Церква Різдва Богородиці перетворена з уніатської на православну в 1794 р. Нова церква Різдва Богородиці збудована у 1843 – 1849 рр. – цегляна двоверха хрещата, разом з дзвіницею. Церкви нема" (див. Жарких М. І., Храми Поділля. http://www.myslenedrevo.com.ua).

В часи СРСР[ред.ред. код]

У 1924 році в Івангороді було утворено перше колективне господарство ім. Шевченка. Головою обрали Нижника Миколу Трохимовича. У 1929 році організовано артіль «Незаможне», потім у 1930 році ще дві артілі — «Перемога» і «Пролетарія». Пізніше, у 1950 році артілі об'єднались в один колгосп — «Промінь Ілліча».

Під час Голодомору 1932—1933 років років за офіційними даними голодною смертю померло 125[1] а за неофіційними близько 600 мешканців села. Політичних репресій зазнали ще 43 жителі села.

У боротьбі проти німецьких воїнів у роки Другої Світової війни брали участь 624 жителі села, з них 197 полягли смертю хоробрих, 177 нагороджені бойовими орденами і медалями. Під час війни в селі існували єврейське гетто та концтабір для військовополонених, які будували дорогу Умань-Вінниця. Воїнам і односельцям, які загинули в роки війни, в селі встановлено пам'ятник невідомому солдату та обеліск Слави. Три мешканці села брали участь у воєнних діях на території інших держав. Один з них — Бондар Микола Вікторович — загинув 1983 року у Афганістані.

Сучасність[ред.ред. код]

Головним видом зайнятості мешканців Івангорода є вирощування сільськогосподарської продукції. На території села діють загальноосвітня школа, бібліотека з фондом у 18 тисяч книг, амбулаторія, аптека, поштове відділення, філія банку, 6 торгових точок, три фермерських господарства, СВК «Промінь», ТОВ «Зернопродукт». Поряд села знаходився польовий військовий аеродром, який вже припинив своє існування. У 1986 році, коли трапилася трагедія на Чорнобильській АЕС, 15 жителів села були ліквідаторами аварії.

Персоналії[ред.ред. код]

Серед вихідців з Івангорода:

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.