Іваненко Дмитро Дмитрович
| Іваненко Дмитро Дмитрович | |||
 |
|||
| Народився | 29 липня 1904 року у Полтаві, Україна |
||
|---|---|---|---|
| Помер | 30 грудня 1994 року у Москві, Російська Федерація |
||
| Національність | українець | ||
| Галузь наукових інтересів | теоретична фізика | ||
| Заклад | Московський державний університет | ||
| Alma mater | Ленінградський державний університет | ||
| Вчене звання | професор кафедри теоретичної фізики фізичного факультету МДУ | ||
| Науковий ступінь | доктор фізико-математичних наук (1940) | ||
| Відомі учні | Арсеній Соколов | ||
| Відомий у зв'язку з: | протон-нейтронна структура атомного ядра, синхротронне випромінювання ультрарелятивістських електронів | ||
| Нагороди |
|
||
| Особ. сторінка | http://www.ivanenko-d-d.ru/ | ||
Іване́нко Дмитро́ Дми́трович (* 16 (29) липня 1904 — † 30 грудня 1994) — фізик-теоретик, автор протон-нейтронної моделі атомного ядра.
Зміст |
[ред.] Біографія
Народився в Полтаві 16 липня (за старим стилем) 1904 року. В 1920 році закінчив Полтавську гімназію.
Після школи, в 1920—1923 роках, навчався в Полтавському педагогічному інституті, потім — в Харківському університеті. Одночасно викладав фізику і математику в трудовій школі. З 1923 по 1927 рік продовжував навчання в Ленінградському університеті.
Деякий час працював в Полтавській астрономічній обсерваторії. У 1929—1931 роках займав посади завідуючого теоретичним відділом Українського фізико-технічного інституту в Харкові, завкафедрою теоретичної фізики Харківського механіко-машинобудівного інституту, професор Харківського університету. Стипендіат стипендії імені Стєклова Академії наук СРСР.
З 1931 по 1935 рік працював в Ленінграді старшим науковим співробітником Ленінградського фізико-технічного інституту, потім — завідуючим кафедрою фізики Ленінградського педагогічного інституту імені М. В. Покровського. Одночасно, в 1932—1935 роках займався редакторською діяльністю у Ленінградському відділенні Державного техніко-теоретичного видавництва. Під редакцією та з коментарями та примітками Дмитра Дмитровича Іваненка вперше російською мовою вийшли збірки робіт і книги класиків сучасної фізики — Луї де Бройля, Вернера Гейзенберга, Поля Дірака, Ервіна Шредінгера, Арнольда Зоммерфельда, Артура Еддінгтона та інших.
28 лютого 1935 року вчений був заарештований. 4 березня 1935 засуджений «особливою трійкою» НКВС на три роки. Як «соціально небезпечний елемент» направлений у Карагандинський виправно-трудовий табір, але майже через рік, 30 грудня 1935 року, табір йому був замінений до кінця строку засланням до Томська. Сам Дмитро Дмитрович вважав, що його врятував Микола Іванович Вавилов[1].
В засланні Д. Д. Іваненко викладав на кафедрі теоретичної фізики Томського університету, був професором, завідуючим кафедрою. Потім, в 1939—1940 роках — завкафедрою теоретичної фізики Свердловського університету. 25 червня 1940 року в фізичному інституті Академії наук СРСР Дмитро Дмитрович захистив докторську дисертацію за темою «Основи теорії ядерних сил». Після захисту дисертації, в тому ж 1940 році, вченому дозволили повернутися в Київ, де він також очолив кафедру теоретичної фізики в Київському державному університеті імені Тараса Григоровича Шевченка.
В 1943 році Іваненка запрошують на посаду професора фізичного факультету Московського державного університету, де він працював до останніх років свого життя.
Біографи вченого відзначають, що в квітні — серпні 1945 року вчений «перебував в лавах Радянської армії в Німеччині»[2]. Чим займався в окупованій нацистській Німеччині сорокарічний вчений не пояснюється, однак можна припустити, що фізик-ядерник залучався НКВС до вивчення трофейних документів і матеріалів німецької ядерної програми в рамках атомного проекту СРСР[3].
З 1944 року по сумісництву завідував кафедрою фізики Тимірязєвської сільськогосподарської академії, де керував роботами по використанню атомної науки в біології і сільському господарстві. Однак після відомої серпневої сесії ВАСХНІЛ 1948 року і початку боротьби з «метафізичним напрямом в біології» був звільнений з академії. В 1950—1960 роках продовжив роботу в цьому напрямку вже в якості наукового співробітника Інституту природознавства і техніки АН СРСР.
Помер 30 грудня 1994 року в Москві.
[ред.] Науковий внесок
Дмитро Дмитрович Іваненко вніс фундаментальний внесок у розвиток багатьох розділів ядерної фізики, теорії поля та теорії гравітації.
Він запропонував нову метричну геометрію (геометрія Іваненко — Ландау — Клера)[4], спільно з Георгієм Гамовим вивів рівняння Шредінгера, виходячи з моделі 5-мірного простору (1926)[5]. Разом з Володимиром Фоком поклав початок фундаментальному узагальненню рівняння Дірака на Ріманову геометрію (1928)[6], разом з Амбарцумяном висунув ідею дискретного простору (1930), яка стала підґрунтям сучасної квантової теорії поля[7].
Світове визнання Дмитро Дмитрович вперше отримав у травні 1932 року, коли першим запропонував протон-нейтроннну модель атомного ядра: на основі аналізу експериментальних даних він припустив, що ядро складається лише з протонів і нейтронів[8].
У 1934 році Іваненко разом з Ігорем Таммом запропонували модель ядерних сил шляхом обміну частинками — парою електрон-антинейтрино[9]. Про важливість відкриття свідчить те, що в деяких енциклопедіях помилково зазначається, що І. Є. Тамм отримав Нобелівську премію саме за модель ядерних сил, а не за «черенковське випромінювання»[1].
Ще одним видатним відкриттям Дмитра Іваненка стало передбачення ним спільно з Ісаком Померанчуком в 1944 році синхротронного випромінювання ультрарелятивістських електронів[10] та подальші роботи з класичної теорії синхротронного випромінювання. Видана в 1949 році праця Д. Д. Іваненка і А. О. Соколова «Класична теорія поля» стала першим сучасним підручником з теорії поля.
У 60-80-ті роки спільно з учениками виконав цілий ряд робіт з теорії гравітації[11] [12] [13].
[ред.] Премії, нагороди
- У 1950 році спільно з А. О. Соколовим і І. Я. Померанчуком отримав Сталінську премію за роботи з теорії синхротронного випромінювання і з проблем електродинаміки, викладені в монографії «Класична теорія поля».
- У 1980 році нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора «за заслуги в розвитку науки і підготовці висококваліфікованих кадрів».
[ред.] Вшанування пам'яті
У 2004 році Московський державний університет імені М. В. Ломоносова, відзначаючи 100-річний ювілей Дмитра Дмитровича Іваненка, заснував стипендію його імені для студентів фізичного факультету[1].
У 2009 році кафедрою загальної фізики фізико-математичного факультету Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка була організована і проведена Міжнародна наукова конференція «Д. Д. Іваненко — видатний фізик-теоретик, педагог» за підтримки Міністерства освіти і науки України, Інституту теоретичної фізики НАН України імені М. М. Боголюбова, Національної академії наук України. В роботі конференції взяли участь відомі вчені-фізики з України і Росії[14].
[ред.] Примітки
- ↑ а б в Г.А. Сарданашвили. Дмитрий Дмитриевич Иваненко. 100 лет со дня рождения. (рос.)
- ↑ Золотые страницы биографии Дмитрия Дмитриевича Иваненко. Сборник статей, посвящённых 100-летию Д.Д. Иваненко — М.: Белка, 2004. (рос.)
- ↑ Див. ru:Немецкая ядерная программа і ru:Создание советской атомной бомбы
- ↑ Iwanenko D., Landau L., Zur theorie des magnetischen electrons. I, Zeitschrift für Physik 48 (1928) 340—348.
- ↑ Gamov G., Iwanenko D., Zur wellentheorie der materie, Zeitschrift für Physik 39 (1926) 865—868.
- ↑ Fock V., Iwanenko D., Géometrie quantique linéaire et déplacement paralléle, Compt. Rend. Acad Sci. Paris 188 (1929) 1470—1472.
- ↑ Ambarzumian V., Iwanenko D., Les électrons inobservables et les rayons, Compt. Rend. Acad Sci. Paris 190 (1930) 582.
- ↑ Iwanenko, D.D., The neutron hypothesis, Nature 129 (1932) 798.
- ↑ Iwanenko D., Interaction of neutrons and protons, Nature 133 (1934) 981—982.
- ↑ Iwanenko D., Pomeranchuk I., On the maximal energy attainable in betatron, Physical Review 65 (1944) 343.
- ↑ Иваненко Д. Д., Колесников Н. Н., Энергия связи гиперядер, ЖЭТФ 30 (1956) 800—801.
- ↑ Иваненко Д. Д., Курдгелаидзе Д. Ф., Гипотеза кварковых звезд, Астрофизика 1 (1965) 479.
- ↑ Ivanenko D., Sardanashvily G., The gauge treatment of gravity, Physics Reports 94 (1983) 1-45.
- ↑ Руденко О.П. Пам'яті видатного фізика-теоретика, педагога Д. Іваненка
[ред.] Література
Ю. А. Храмов. История физики. — К.: Фенікс, 2006. — 1176 с.
