Іванов Едуард Георгійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едуард Іванов
Особові дані
Повне ім'я Едуард Георгійович Іванов
Народження 25 квітня 1938(1938-04-25)
Москва, СРСР
Смерть 15 січня 2012(2012-01-15) (73 роки)
Москва
Зріст 176 см[1]
Позиція захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1955–1957  «Хімік» (Москва) ? (2)
1957–1962  «Крила Рад» (Москва) ? (16)
1962–1967  ЦСКА (Москва) ? (23)
1967–1970  СКА МВО (Калінін) ? (12)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1959–1967  СРСР 79 (16)
Нагороди і звання
Орден «Знак Пошани»  — 1965 Медаль ордена «За заслуги перед Вітчизною» 2 ступеня
Заслужений майстер спорту СРСР
Заслужений майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Едуард Георгійович Іванов (рос. Эдуард Георгиевич Иванов; нар. 25 квітня 1938, Москва, СРСР — пом. 15 січня 2012, Москва, Росія) — радянський хокеїст, захисник. Олімпійський чемпіон.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 25 квітня 1938 року в Москві. Вихованець хокейної секції столичного стадіону «Юних піонерів». 1955 року, разом з «Хіміком», дебютував у класі «А». Під керівництвом Миколи Епштейна відіграв і наступний сезон. У 1957 році «Хімік» переїхав до Воскресенська, а Едуард Іванов перейшов до команди «Крила Рад» — одного з трьох грандів тогочасного радянського хокею. Виступав у парі з олімпійським чемпіоном 1956 року Альфредом Кучевським. За п'ять сезонів у профспілковій команді здобув одну срібну і дві бронзові нагороди національного чемпіонату, отримав запрошення до збірної Радянського Союзу. За підсумками сезону чотири рази обирався до списку найкращих хокеїстів СРСР[2].

У 1962 році Анатолій Тарасов запропонував перейти до ЦСКА. В команді відбувалася зміна поколінь; з легендарних захисників 50-х років залишився лише капітан Микола Сологубов. Виступав у парі з Олександром Рагуліним, який прийшов до клубу майже одночасно з Івановим. За ЦСКА відіграв п'ять сезонів. Здобув чотири золоті і одну срібну нагороду чемпіонатів СРСР, двічі святкував перемоги у національному кубку. Чотири рази входив до списку найкращих хокеїстів країни і тричі до символічної збірної. Всього в елітній лізі радянського хокею провів 300 матчів і забив 40 голів. У 1967 році, через конфлікт із тренерами столичного армійського клубу, був змушений перейти до СКА МВО. За команду з Калініна відіграв три сезони і завершив виступи у 1970 році.

Виступи у збірній[ред. | ред. код]

За збірну Радянського Союзу дебютував 1 січня 1959 року. У Нью-Йорку радянські хокеїсти зіграли внічию з командою США (5:5). У складі національної команди здобув золоту медаль зимових Олімпійських ігор 1964. У восьми матчах закинув шість шайб у ворота суперників. Директорат Міжнародної федерації хокею найкращими гравцями турніру обрав воротаря Сета Мартіна, захисника Франтішека Тікала і нападника Бориса Майорова. Але, враховуючи прохання тренерів збірної СРСР Аркадія Чернишова і Анатолія Тарасова, приз найкращого нападника отримав захисник Едуард Іванов, як найкращий гравець команди-переможця.

Здобув по чотири золоті нагороди на чемпіонатах світу і Європи. На Олімпійських іграх і чемпіонатах світу провів 29 матчів (12 закинутих шайб), а всього у складі збірної СРСР — 79 матчів (16 голів).

Подальше життя[ред. | ред. код]

По завершенні ігрової кар'єри працював у спортивному клубі МВО. Був відповідальним за комплектування команд, які брали участь у першостях Збройних сил СРСР. З 1979 по 1988 рік був керівником дитячо-юнацької спортивної школи ЦСКА. У 90-ті роки був заступником президента регіональної громадської спортивної організації «Ветерани хокею» Олександра Рагуліна. У 2009 році працював консультантом з постановки хокейних матчів на зйомках російського фільму «Міннесота»[3].

Помер 15 січня 2012 року в Москві. Похований на Троєкурівському кладовищі.

Досягнення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Olympedia — 2006.
  2. Найкращі хокеїсти СРСР і Росії. [1] [Архівовано 11 червня 2015 у Wayback Machine.]
  3. Фільм «Міннесота» на сайті «Энциклопедия отечественного кино» [2][недоступне посилання з травня 2019]

Джерела[ред. | ред. код]