Іванівка (Чернігівський район)
| село Іванівка | |
|---|---|
 |
|
| Країна |  Україна |
| Область |  Чернігівська область |
| Район/міськрада | Чернігівський район |
| Рада | Іванівська сільська рада |
| Код КОАТУУ | 7425582801 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1635 |
| Населення | 3545 |
| Площа | 3,157 км² |
| Густота населення | 561,29 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 15562 |
| Телефонний код | +380 0462 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | |
| Середня висота над рівнем моря |
113 м |
| Водойми | Десна |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 15562, Чернігівська обл.,Чернігівський р-н, с.Іванівка, вул.Дружби,33 , тел. 68-83-42 |
| Карта | |
  Іванівка
|
|
Іва́нівка — село в Україні, Чернігівському районі Чернігівської області. Населення становить 3545 осіб. Орган місцевого самоврядування — Іванівська сільська рада.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932-1933.
До совєцької окупації село мало назву Янівка (перейменовано під час Голодомору 1947)[1].
Зміст |
[ред.] Історія
Багатошарове археологічне поселення розташоване на захід від села в урочищі Оборок (Уборок, Обірок, Городок), на піщаному останці (площа 150x60 м, висота від 1 до 6 м) в заплаві річки Вздвиж (ліва притока Десни). Досліджувалось Попко О. О. (1947, 1964), Є. В. Максимовим (1975), В. П. Коваленко (1974, 1976, 1977). Трипільські матеріали виявлені В. П. Коваленко[2][3][4][5][6].
Св. Філарет Гумілевський писав про село:
| « | Петров Корень название поселения самого древнего дотатарского; оно сменилось в русское правление (1490 — 1600) именем Яковлевичей; а в польское владение пан Ян Граховский оставил поселению имя Яновки | » |
Отже, попередні назви села Петрів Корінь — Яковлевичі, Янівка, Іванівка.
Св. Філарет Гумілевський цитує стародавні акти, що значно підсилює історичні факти, що стосуються Яковлевичів — Петрова Кореня.
Перший документ — грамота короля Владислава польською мовою від 16 червня 1635 року, яка дає дозвіл шляхетній пані Варварі Ласковській, дружині Яна Граховського, передати права свої на землю Яковлевичів шляхетному Варфоломію Медушевському, аби він користувався урочищами, лісами, борами, бортними деревами, озерами і річками.
Другий документ — акт латинською мовою від 1635 року, яким Варвара Ласковська зобов'язувалася передати назавжди свої права на маєток Яковлевичі — Петрів Корень Варфоломію Медушевському, «каморнику із Земброва».
У 1721 році в селі зведено храм на честь Покрова Богоматері. Церкву прикрашав срібний потир — власність Ласковських, володарів Яковлевичів за часів короля Сигизмунда.
Філарет Гумілевський розповів і про нащадків Варфоломея Медушевського. Його син Олександр Медушевський, польський шляхтич, здобув освіту в Римі та Парижі. Після смерті батька повернувся в Україну, бо на цьому наполягав дядько Олександра Медушевського з боку матері, відомий церковний діяч Лазар Баранович.
Кілька років Олександр Варфоломійович Медушевський прожив у Москві. Виконував доручення по відомству закордонних справ Московії.
Опісля повернувся до України, міста Чернігів, оселився поблизу замку, придбав інші двори; а потім пішов на військову службу. Як склалася його доля далі невідомо. У Олександра Медушевського було два сини. Федір Олександрович народився в Чернігові без батька, мати — Єфимія Миколаївна Філонович померла, коли хлопчикові виповнилося дванадцять років Ієромонах Троїцько — Іллінського монастиря Дорофей забрав Федю Медушевського до себе. У монастирі підлітьк навчався грамоті, латинській діалектиці. Потім вчився за кордоном. Вступив на службу до Волоського корпусу, був учасником шведської кампанії на морському флоті. Після двадцяти років служби вийшов у відставку і повернувся до Чернігова, де отримав маєток батька. Взяв шлюб із Наталією Василівною Сморжековною.
Служив городовим козаком у Чернігівському полку. Учасник Кримського походу 1736 року,Jчаківського 1737 року, під Дністром 1738 року, хотинського і кримського 1739 року.
Його брат Василь Олександрович Медушевський мав чини сотника, хорунжого, отамана Чернігівського полку. Служив з 1696 року. У 1732 році універсалом гетьмана Апостола призначений на посаду хорунжого полкового Чернігівського. Подальша доля його невідома.
Селом володів Чернігівський П'ятницький монастир з 1659 року до свого закриття в 1786 році. Потому — власність казни. У 1796 році село придбав Григорій Петрович Милорадович — син останнього Чернігівського полковника Петра Степановича Милорадовича, відомий український історик.
Янівка була також родовим маєтком родини, яку започаткували сотники Слабинської і Чернігівської сотень Іван Хомич Тризна та Андрій Тризна. Останніми, хто володів маєтностми були Роман Дмитрович Тризна — голова Чернігівського повітового земства 1874 — 1875 рр. та його син Дмитро Романович Тризна, який очолював повітову земську управу в 1892 — 1910 рр.
Янівка - козацьке село Білоусівської та Чернігівської сотні Чернігівського полку.
[ред.] Голодомор
Село постраждало внаслідок геноциду українців 1932-33, до якого вдалася влада СССР з огляду на масовий опір населення окупованих територій УНР. 1932 у селі почалися бунти проти влади та її агентів-комсомольців, буксирів, активістів, які грабували і старих, і багатодітних. З огляду на фізичний спротив незаконній конфіскації продуктів село, за поданням Чернігівського райкому КПУ, піддано тортурам чорною дошкою. [7].
[ред.] Фотогалерея
-
Бесідка. JPG
Альтанка Святої Богородиці. Фото 2010.
-
Меморіальна дошка іванівки. JPG
Пам'ятник загиблим Другої світової війни. Фото 2010.
-
Іванівська церква. JPG
Церква Святої Покрови. Фото 2010
[ред.] Примітки
- ↑ Перелік населених пунктів України занесених на "Чорні дошки" у 1932-1933 роках
- ↑ Попко О. О. Слов'янські археологічні пам'ятки у нижній течіі Десни // Середні віки на Україні. — К., 1971. — Вип. І. — стор. 139
- ↑ Попко А. А. Археологические памятники по Десне в районе Чернигова // НА ІА НАНУ. — Ф.е. № 1947/20
- ↑ Юркова Н. В., Коваленко В. П. Пізньозарубинецькі поселення на Чернігівщині // Археологія. — К., 1975. — № 18. — С. 74—75
- ↑ Максимов Е. В., Є. О. Петровська, Попудренко М. О., Циндровська Л. О. Отчет о полевых исследованиях 1975 г. Среднеднепровской раннеславянской экспедиции // НА ІА НАНУ. — Ф.е. № 1975/24 — стор. 5
- ↑ Коваленко В. П. Отчет о разведочных работах в Среднем Подесенье в 1976 году // НА ІА НАНУ. — Ф.е. № 1976/118 — стор. 8-9
- ↑ Перелік населених пунктів України занесених на "Чорні дошки" у 1932-1933 роках. Села Янівка
