Іван I Данилович Калита

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Іван І Калита)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з іменем Іван.
У Вікіпедії є статті про: Калита (значення) та Москвич-2142 «Іван Калита».
Іван Калита
Іван Калита
Іван Калита
Князь московський
1325 — 1340
Попередник: Юрій Данилович
Наступник: Семен Гордий
Князь новгородський
1328 — 1337
Попередник: Олександр Михайлович Тверський
Наступник: Семен Гордий
Великий князь Владимирський
1328 — 1340
Попередник: Олександр Михайлович Тверський
Наступник: Семен Гордий
 
Народження: 1288[1], 1304[2][3] або 1 листопада 1288(1288-11-01)
Москва, Велике князівство Московське
Смерть: 31 березня 1340, 31 березня 1341[3], 13 березня 1341[2] або 31 березня 1340(1340-03-31)
Москва, Велике князівство Московське
Поховання: Архангельський собор
Країна: Велике князівство Московське і Руські князівства[d]
Релігія: православна церква
Рід: Калитовичі гілка Юрійовичів
Батько: Данило Олександрович
Мати: Марія
Шлюб: княгиня Олена, княгиня Уляна
Діти: Семен Гордий, Іван ІІ Красний, Андрій

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Іва́н I Дани́лович Калита́ (1 жовтня[4] 1288 — 31 березня 1340, Москва) — великий князь московський від 1325 до 1340, великий князь володимирський (м. Володимир-на-Клязьмі, ярлик від хана в 1328) до 1340, князь новгородський від 1328 до 1337. По батькові Данилу Олександровичу — нащадок князя Юрія Долгорукого, Володимира Мономаха.

Основоположник правлячої на Москві династії Калитовичів.

Біографічні дані[ред. | ред. код]

Іван Данилович Калита народився 1288 року, був сином московського князя Данила Олександровича і онуком Олександра Невського. Прозваний Калитою («калита» — «гаман для грошей») за багатство, яке йому вдалось накопичити, збираючи данину для Золотої Орди[5].

Головним напрямком його правління було зміцнення провідної ролі князівства московського (з 1317 року — «великого»[6]) серед сусідніх князівств, а також територіальна експансія. Частину земель він купував, а на удільні князівства Углич, Галич, Білозеро отримав ярлики в Орді[7]. Протягом свого правління мав вельми тісні контакти із ординськими ханами, надсилав хану, його дружинам та вельможам подарунки, сам часто їздив у Орду.

Виявив себе жорстоким, вправним, наполегливим правителем. Був вірним підданим Золотої Орди, за що отримував постійну підтримку татарських ханів. Не гребував використовувати в ході міжусобиць військо Золотої Орди. Спираючись на підтримку ординців, зумів послабити свого основного супротивника — Велике князівство Тверське. Зокрема, звів наклеп на князя Олександра, якого з сином Федором після суду в хана Узбека вбили в Орді. Іван Данилович наказав зняти дзвін зі Спаського собору Твері та перевезти до Москви[8]. Також сприяв послабленню Новгородської та Псковської республік.

Зміцненню авторитету Івана Даниловича саме як московського князя сприяло перенесення на початку його правління (1325) резиденції митрополита Київського і всія Русі Петра Ратенського з Владимира на Клязьмі до Москви. Також князь упорядковував норми феодального права, податкову систему, сприяв розвиткові торгівлі.

У 1326 році заклав церкву Успіння Богоматері в Москві — першу значну кам'яну споруду міста[9].

У російську історіографію увійшов як перший «збирач російських земель». Перед смертю прийняв чернечий постриг з ім'ям Ананія та схиму. Помер у 1340 році в Москві.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://russianrulershistory.com/ivan-i-5-best-russian-ruler/
  2. ↑ а б Военная энциклопедия — СПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1913. — Т. 11.
  3. ↑ а б А. Э. Иоанн Данилович Калита I // Русский биографический словарь — СПб: 1897. — Т. 8. — С. 190–192.
  4. ↑ Інститут історії України НАН України: Іван Данилович Калита. Архів оригіналу за 14 квітня 2016. Процитовано 26 лютого 2019.
  5. ↑ Кондрашов А. Новейшая книга фактов. Том 3. Физика, химия и техника. История и археология. Разное e-reading.club. Архів оригіналу за 27 липня 2019. Процитовано 27 липня 2019.
  6. ↑ Галушко К. Ю. Росія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 310. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  7. ↑ Пособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А. — М. : Простор, 2004. — С. 54.
  8. ↑ Костецька М. Колаборант Іван Калита… — С. 21.
  9. ↑ Костецька М. Колаборант Іван Калита… — С. 20.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Костецька М. Колаборант Іван Калита // Історія. — Львів, 2015. — № 3 (16) (березень). — С. 20—21.
  • Кучкин В. А. Формирование государственной территории Северо-Восточной Руси в X—XIV вв.— М.: Наука, 1984. — 353 с.
  • Черепнин Л. В. Образование Русского централизованного государства в XIV—XV вв. — М., 1960.

Посилання[ред. | ред. код]

Rodovid.org
link=[1]
Попередник:
Юрій Данилович 		Великий князь московський
1325–1340 		Наступник:
Семен Гордий
Попередник:
Олександр Михайлович 		Великий князь володимирський
1328–1340 		Наступник:
Семен Гордий
Попередник:
Олександр Михайлович 		князь Новгородський
1328–1337 		Наступник:
Семен Гордий


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника (представницю).
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іван_I_Данилович_Калита&oldid=41797145