Іван Барвінок
| Іван Барвінок | |
 Іван Барвінок |
|
| Народився | ~1620 |
|---|---|
| Помер | † 1668 загинув в бою |
| Національність | українець |
| Проживання | Запорозька Січ, Барвінкове |
| Титул | козацький отаман |
| Конфесія | православний |
Іва́н Барві́нок (~1620, Запорозька Січ — † 1668), отаман Війська Запорізького, борець за визволення українського народу з-під ворожого ярма, сподвижник Богдана Хмельницького, засновник міста Барвінкове [1]
Зміст |
[ред.] Біографія
Той факт що І. Барвінок вже був отаманом ще на запорозькій січі, свідчить про те що він брав активну участь у визвольних змаганнях українського народу і його поважали інші козаки.
1651 року І.Барвінок отримує грамоту (наказ), від Гетьмана Б.Хмельницького, оселитися на річці Сухий Торець. Разом із 12 інших запорізьких козаків та їх родинами, Іван Барвінок заснував фортецю Барвінкова стінка (пізніше просто Барвінкове). Відомо також що отаман Барвінок жив у курені разом з іншими мешканцями поселення. Підлеглі називала Івана Барвінка своїм батьком, він, в свою чергу, називав всіх братчиками. Виписка із синодика Святогорського монастиря описує І.Барвінка мудрим та дотепним, з великою душею й готовим віддати своє життя за своїх близьких.
Український герой, Іван Барвінок, загинув у 1664 році.[2]
[ред.] Легенди, перекази
Згідно з легендою, яка передавалась кожному новому поколінню нащадків різних ліній Барвінків, батько Івана Барвінка також був запорозьким козаком. Відомо також, що він мав подвійне прізвище Барвінок-Дудка. Одного разу Барвінок-Дудка під час походу на південь, взяв у полон туркеню і згодом одружився з нею. Чи була ця туркеня матер'ю Івана Барвінка — невідомо.
[ред.] Вшанування пам'яті
Наприкінці 1960-х років активісти Товариства охорони пам'яток історії та культури старанно збирали щонайменші відомості про Барвінка. Вдалося розшукати навіть давні керамічні парсуни із зображенням козака. Тоді народилась ідея встановити йому пам'ятник в центрі Барвінкового.
Першим відгукнувся на цю ідею харківський скульптор М. Ф. Овсянкін, який, користуючись парсунами, створив скульптурний образ Барвінка, а потім спроектував кілька варіантів пам'ятника. Привезли граніт для п'єдесталу, виготовили бетонну скульптуру і почали зводити пам'ятник. Роботи велися з дозволу районної влади.
Будівництво довелося припинити через «вказівку зверху», національно-свідома біографія І.Барвінка не влаштувала радянських чиновників. Незакінченний пам'ятник було безжально зруйновано буквально протягом однієї ночі. У 1970-х роках до ідеї спорудження пам'ятника повертаються знову, але закінчується черговою невдачою. 24 серпня 1992 року першу річницю незалежності України, за ініціативою Харківської молодіжно-патріотичної організації «Сокіл», було відновлено пам'ятник Іванові Барвінку. Пам'ятник розташован у центрі міста Барвінкове.
Автори пам'ятника:
- Скульптор М. Ф. Овсянкін — тепер заслужений діяч мистецтв України, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка — відновив один з своїх проектів 60-х років, котрий випадково вцілів з тих часів.,
- Головний архітектор Барвінківського району О.В.Топол.[3]
Вірш присвячений Івану Барвінку
Барвінок
- У давні часи, вже далекі,
- Жив мужній, і сильний козак.
- Забувши біди й безпеки,
- Він степом нашим поспішав.
- Не був героєм він всесвітнім,
- А звали Барвінком його.
- Та місто в степу стало вічним
- І славу йому принесло.
- І стало цвісти-процвітати,
- Зростало й мужніло воно
- Було нам і батько, і мати,
- Дзвеніло, мов те джерело.
- Нехай завжди місто це квітне,
- Ми вдячні Барвінку на тім.
- Залишив він пам'ять нам світлу,
- Про себе й своїх козаків.
Яртим Ірина [4]
[ред.] Нащадки
Після російського терору в Україні 1709 року під проводом Петра Першого, рід Барвінків роз'єдинився. Місто Барвінкове було цілком зруйноване. Представники однієї частини Барвінківського роду залишились у Запорізькому Війську й перейшли за Дунай, де прожили до 1734 року. Після повернення в Україну Барвінки потрапили до ново сформованого Чорноморського козачого війська і поселилися між Дністром та Дунаєм, a з 1792 дехто з них переселились на Кубань. Від 1830 нащадок І.Барвінка, Барвінок Сафрон Алексійович, служив у Азовському війську.[5] Барвінки продовжували козацькі традиції до початку 20 ст. Останній Барвінок чоловічого роду цієї лінії був Митрофан Прокоп'євич Барвінок, який неодноразово обирався отаманом Анапської станиці.
Друга лінія нащадків отамана Івана Барвінка, переселилась до безпеки на північ країни, до с. Охрамієвичі на Чернігівщини. Приблизно з 1860-их Барвінок Іван Іванович переїзджає до Києва. Існує версія, що кожного наступного нащадка чоловічого роду родини Барвінків називали Іваном у честь козацього отамана, але з переїздом до Києва, цю традицію зупинили за неактуальністю. 1879 року народився Володимир Іванович Барвінок, який став видатним українським істориком, письменником, діячем Української Народної Республіки та Всеукраїнської Академії Наук.
[ред.] Література
- Карпов М. Г. Барвінківський зошит. — Х.: Прапор,1971. — 112 с.
- Федоренко В. Буде пам'ятник отаману // Слобідський край. — 1991. — 13 верес.
- Черемський К. Увічимо пам'ять козака Барвінка // Слобідський край. — 1991. — чевн. — Актуальне питання.
- Ярмак В. Пам'ятному знаку козаку Барвінку — бути ! // Вісті Барвінківщині. — 1991. — 6 лип.
- Максимов Б. У Барвінковому — пам'ятник Барвінку // Слобідський край. — 1992. — 29 серп.
- Юрченко С. Наша незгасима пам'ять // Вісті Барвінківщини. — 1992. — 25 серп.
[ред.] Примітки
- ↑ Пам'ятник Іванові Барвінку (укр.) Харківська обласна універсальна наукова бібліотека
- ↑ Ю.І.Мітін Історія Барвінківщини. БІЛЯ ДЖЕРЕЛ (1651-1734) (укр.) Барвінківський районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді
- ↑ Пам’ятник Іванові Барвінку (укр.) Харківська обласна універсальна наукова бібліотека
- ↑ Яртим, Ірина Поетична Барвінківщина (укр.) Барвінківський районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді
- ↑ Вик. обов. наказн. отамана ген.-майор Сисой КасалапДжерела з історії повернення Задунайського козацтва в межі Російської імперії в 1828 році (укр.) Харківська обласна універсальна наукова бібліотека
