Іван Богун

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Богун
Іван Богун
Іван Богун. А.О. Орльонов
Alex K Bohun.svg

Час на посаді:
1650 — 1664

Народився ?
Помер 17 лютого 1664(1664-02-17)
Новгород-Сіверський
Національність Українець
Батько Федір
Релігія Православний

Іва́н Богу́н (* ? — 17 лютого 1664) — український військовий і державний діяч, козацький полководець, полковник подільський, згодом — кальницький (вінницький) і паволоцький; один із соратників Богдана Хмельницького в період Хмельниччини.

Біографія[ред.ред. код]

Достеменно про походження, дату та місце народження Богуна не відомо. Його біографія до 1649 року рясніє припущеннями та версіями жодна з котрих не є безсумнівна.
За даними польського дослідника Еуґенюша Лятача, був сином Федора — дрібного шляхтича, державця містечка Бубнева (тепер село Бубнівська Слобідка, Золотоніський район).[1]

Версії про походження[ред.ред. код]

Рід Івана Богуна, як припускалося у наукових дослідженнях, козацько-шляхетського походження, але це припущення надто необґрунтоване. Цікаво, що у книзі «Малороссійский гербовник» (автори В. Лукомський, В. Модзалевський) описано герб роду Богунів. Тут також вказувалося, що полковник мав сина Григорія та онука Леонтія (оригінальний «Малороссїйскїй гербовnикъ» містить знак запитання після Потомство щодо ймовірного «сина полковника» та Леонтія). Вони були козацькими військовими товаришами.

Молоді роки[ред.ред. код]

Деякі джерела стверджують, що він був учасником визвольних повстань 1637-38 років, проте сучасні дослідження спростовують цю тезу. Протягом 40-х років XVII століття Богун вів звичайне для реєстрового козака життя — робив грабіжницькі наїзди на прикордонні землі московського царату[2], брав участь у військових походах проти кримських татар та переймав їхні торгові обози до Московії. Вірогідно перебував на королівській службі в Кодаку.

Хмельниччина[ред.ред. код]

З початком у 1648 році Визвольної війни українського народу Богун став одним із сподвижників гетьмана Богдана Хмельницького і, згідно з «Реєстром Війська Запорізького 1649 року», він значився серед козаків Чигиринського полку, в його сотні був записаний «кадровий резерв» Хмельницького як прості козаки (зокрема серед них М. Криса, який був серед заручників у поляків в битві під Жовтими водами). Треба додати, що народна дума згадує про нього як одного із чотирьох керівників повстання, які перед самим початком війни прибули на Низ (серед них ще Максим Кривоніс, Мартин Пушкар та Михайло Борохович). Згодом, 1650 року, за добрі організаторські здібності та військовий талант Богуна призначили кальницьким полковником.

«

Поїхав пан Хмельницький лугом Базалугом,
Оттоді-то припало йому з правої руки
Чотири полковники:
Первий полковник Максим Ольшанський,
Другий полковник Мартин Полтавський,
Третій полковник Іван Богун,
А четвертий Матвій Борохович.
Оттоді-то вони на славну Україну прибували,
Королівські листи читали,
Козакам козацькі порядки давали.[3]

 »

Битва під Вінницею[ред.ред. код]

Іван Богун — полковник Вінницький (Микола Бондар).

В 1651 році Богун вів бої на Брацлавщині проти загонів М. Калиновського та С. Лянцкоронського. У боях під Вінницею в березні 1651 року Богун вперше найбільш масштабно проявив свої здібності воєводи. Залишивши частину свого війська у місті, Богун з рештою вирушив на зустріч польському магнату Лянцкоронському з добірною шляхетською кіннотою. Після нетривалої сутички козаки в удаваній паніці почали відступати до укріпленого по той бік Бугу монастиря, таким чином заманивши в ході бою польську кінноту на Південний Буг, де крилаті гусари потрапили до завчасно підготованої пастки (козаки перед боєм прорубали в кризі ополонки, притрусивши їх сіном та прикрили снігом, щоб не було видно). Сам Лянцкоронський ледве врятувався від такої смерті.

Незабаром надійшов і польський гетьман Калиновський. Він обложив Вінницю та почав штурм. Проте великого успіху це не принесло. Сучасник (польський шляхтич) з сумом говорив про повну безпорадність і безсилля шляхетського війська перед козаками Івана Богуна:

"Наші оточили їхні укріплення волами і постійно вартували, але не могли відрізати їх від води; громили в обложених пушками та кидали в їх стан бомби, але бомби козаки встигали гасити і по суті ми нічого не могли їм зробити. Між тим військо коли вибилося з сил, тоді як весь час солдати і коней не розсідлували, і самі не залишали зброї"
«

У Вінниці на границі,
Під могилою над Бугом-рікою –
Там стояв Іван Богун вільницький
Під обителем-монастирем кальницьким.
Під кальницькою обителлю
Богун стояв,
Із турками-пашами,
Крулевськими ляхами,
Калмицькими князями
Богун воював![4]

 »

У цей час підійшли надіслані на поміч гетьманом Хмельницьким козацькі загони на чолі з уманським полковником Йосипом Глухим і полтавським — Мартином Пушкарем. Дізнавшись про підкріплення польсько-шляхетське військо в паніці відступило, залишивши весь свій обоз. В подальшому, переслідуючи польські загони, полк Богуна брав участь у штурмі Кам'янця-Подільського (29 квітня — 1 травня 1651 року), а в середині травня його козаки оволоділи Корцем.

Битва під Монастирищем[ред.ред. код]

Поразка Калиновського викликала велике обурення в самій Польщі. Гетьмана польського та магната Лянцкоронського звинуватили в загибелі багатьох знатних магнатів, полеглих під Вінницею.

У 1653 році Річ Посполита продовжує реакційну боротьбу проти українців. В березні 1653 року загони Богуна виступили проти армії Стефана Чарнецького, який, захопивши Липовець, Погребище та інші міста, рухався вглиб України. Маючи значно менші військові сили, вінницький полковник відступає углиб Брацлавщини під Монастирище. 21 березня поляки обложили місто і почали штурм, проте захопити його вони не спромоглися. На другий день Чернецький зробив відчайдушну спробу взяти його, але при цьому сам дістає тяжке поранення. Богун, скориставшись ситуацією, непомітно вивів частину козаків, з міста; половині наказав переодягнутися в татарський одяг і наступати, а сам з іншою половиною вдарив у тил ворога. Поляки, впевнені, що надійшло підкріплення, починали в паніці тікати. Про цю поразку один з літописців написав, що польське військо тут «велику шкоду і сором свій побачило і пізнало».

Ось як пишуть про це учасники тієї битви — польські шляхтичі В.Каховський та Твардовський:

"Військо вдерлось в міські пригороди, уже захопили фортечний вал, уже сотник Дрозденко був убитий, уже повидирали кілля (частокіл валу) всі сподівались, що місто ось-ось буде захоплено…"
Твардовський також пригадав, що після появи Івана Богуна з козаками в тилу, які були переодягнені в вивернуті вовною наверх кожухи (подібно до татар) та кричали по-татарськи[5]:
"Наші, як ошпарені , кинулися тікати, залишили не тільки місто з усією здобиччю, але навіть свій обоз, поранених і хворих, так що за цю ніч сім миль пробігли".
С.Величко сповіщає, що поляки панічно втекли в сторону козацького сотенного містечка Цибулів і називає втрати поляків 6 тисяч убитими, та обоз. Тоді на допомогу Івану Богуну спішив сам Богдан Хмельницький, проте запізнився.

Гора, на якій стояло козацьке військо поруч із Монастирищенською фортецею, донині називається Кошовою. Тобто горою, де розміщувався козацький кіш (табір).

Молдавський похід та Жванецька облога[ред.ред. код]

Жванецький замок

Цього ж 1653 року Богун разом із Тимошем Хмельницьким водив козацькі полки в похід на Молдавію, де було розгромлено армію Георгіци та його союзників. Після загибелі в Сучаві Тимоша (5 листопада 1653 року), Богун повернувся з військом в Україну.

У битві під Жванцем Б. Хмельницький оточив військо Яна Казимира, що не полишав сподівання підкорити українські землі. У цей вирішальний момент кримський хан зрадив козаків і вступив в договір з польським королем, тим самим врятувавши його. Відносини між Гетьманщиною і Річчю Посполитою починали регулюватися згідно зі Зборівським договором 1649 р. За це король дозволив татарам під час повернення до Криму грабувати та брати у полон українське населення. І.Богун отримав наказ не допустити цього і покарати зрадників. Літописець Величко описує, як вінницький полковник на чолі десятитисячного козацького війська розгромив татар, які розділилися невеликими загонами для взяття ясиру. Їх втрати становили близько 8 тисяч воїнів, 2 тисячі було взято у полон.

В кінці 1653 року та протягом 16541655 років кальницький полковник практично безперервно вів бойові дії проти коронної армії та татарських загонів на Брацлавщині та Уманщині.

Битва під Охматовом[ред.ред. код]

1655 року Богун вписав ще одну героїчну сторінку в історії визвольної війни, керуючи обороною Умані, яку не вдалось взяти полякам. Він так укріпив цю фортецю (місто було оточене високими валами і глибокими ровами, аби вали були не приступними, Богун звелів облити їх водою, перетворивши на слизькі крижані гори), що польські воєначальники порівнювали її з голландською Бредою, що вважалася зразком військово — інженерної майстерності. В 1655 році Польща робить ще одну спробу оволоділи українськими землями. Польське військо оточило в містечку Охматів І. Богуна та кинулося навперейми Хмельницькому та полкові росіян, яким командував воєвода Шереметєв. Перевага була на боці поляків — вони відтіснили українців і росіян від Охматова, проте ті, оговтавшись, почали відновлювати втрачені позиції. Ось так, з перемінним успіхом тривала битва. А доля цієї битви в котре вирішилась Богуном. Знаний майстер прориву, він зумів вийти з облоги. А на ранок поляки, що рушили на Хмельницького з подивом зауважили: його побільшало і завзято гріється, ладнаючи бруствери із … замерзлих на полі бою. А щодо ідеї спорудження на «дрижиполі» такого валу, то І. Богун загадав свій досвід оборони Умані. Здолати цього валу поляки так і не змогли. Тому армії відступили, не зазнавши ні поразки, ні перемоги.

Берестецька битва[ред.ред. код]

Докладніше: Берестецька битва

Вершиною військової майстерності вінницького полковника можна вважати битву під Берестечком влітку 1651 року. Після другого дня битви перевага частково була на боці українського козацтва. З приводу цих боїв сучасник-шляхтич з сумом писав:

“Неприятель напав з рівною запеклістю… і цей день був для нас нещасним внаслідок загибелі багатьох знатних людей і добрих вояк”.

Але все змінилося 20 червня, коли Іслам-Гірей під тиском польських військ вирішив повернути назад татар. Наказним гетьманом було встановлено кропивенсього полковника Ф. Джалалія. А сам Хмельницький разом із писарем Іваном Виговським і чотирма охоронцями подався за татарами, щоб повернути їх назад. Проте вони не лише не повернулися, а й захопили гетьмана в полон. І відпустили лише після великого викупу, що прийшов з Чигирина. Становище козацького війська ставало смертельно-загрозливим. З трьох боків безперервно атакував ворог, а з четвертого знаходились непрохідне болото. До того ж стало відомо, що поляки збираються обійти обложений табір з тилу, і збудувати греблі на річці Пляшівці, підняти в ній воду і затопити табір козаків. В найтрагічніший момент бою саме І.Богуна було обрано наказним гетьманом (30 червня 1651 року).

Іван Богун виводить козаків з оточення під Берестечком у 1651 році.
«

А хто тоді задумав переправу,
Рятунок для козацтва, як Перун?
Хто тут найбільшу мав в народі славу?...
Шепочуть трави, очерет: - Богун...
(Є. Лещук „Земля Івана Богуна”)

 »

Попри відсутність татарської кінноти і полон Б. Хмельницького наказний гетьман, полковники М. Гладкий та Ф. Джалалій не розгубилися: зміцнивши оборону табору, вони почали готувати прорив оточення. Але несприятлива погода зірвала задум. Тоді вирішили долати непрохідне болото, що знаходилось у тилу табору.

"Вночі, коли табір посполитих заснув, козаки почали гатити болото. У хід пішло все без чого можна було обійтися: вози, шатра, кожухи, міхи, попони, посуд тощо. За ніч більша частина козацького війська переправилась. А на ранок: “Від одного крику сполошився весь табір: Братці! Вже ні одного крику полковника немає в таборі! Всі повтікали!”

Наглий страх опанував юрмищами людськими, всі заметалися наосліп, кинулися притьма туди, звідки гукали їм козаки: “Сюди! Сюди!”, на греблі насунуло одразу тисячі люду, один одного спихав у багно, один поперед одного намагався вискочити на гатку, ніхто не слухав Богуна, який вмовляв з того берега триматися льоду, греблі розгрузли, знищилися, передні стали тонути, задні йшли по їхніх трупах і тонули теж "

 — П. Загребельний історико-психологічний роман «Я, Богдан».

Решта сміливців, які не встигли переправитись, але й не вдалися в шаленство, хоробро прийняла бій, вважаючи, краще померти славою воїна, ніж здатися в полон. Їх нараховувалося близько трьохсот; вони подібно до спартанців Леоніда стримували натиск усієї польської армії тим самим, намагаючись прикрити відступ. Пропозиції короля зберегти життя з презирством відкидалися. Ці триста загинули в нерівній боротьбі з шляхетським військом. Мужність усіх трьохсот проілюструє останній(за деякими даними, сотник Нечитайло), в якого влучило чотирнадцять куль, а він продовжував відбиватися. Коли польський король запропонував йому в дарунок життя, той відповів, що хоче вмерти в бою, як справжній козак. Таким чином, Богун виправдав покладені на нього сподівання, вивів із оточення основні сили українського війська.

Внутрішня діяльність після Берестецької битви[ред.ред. код]

Після поразки в Берестецькій битві, коли Б. Хмельницькому потрібна була допомога у відновленні міці Гетьманщини, найближчим помічником стає І. Богун. Він закликає українців не коритися іноземним загарбникам і допомагати всіма силами українському війську. Завдяки його наполегливій праці та величезному авторитетові, для війська були зібрані чималі кошти. До Богуна прибувало чимало повстанців, що поповнюють ряди козацької армії. Сам полковник з козаками проводив значні роботи з укріплення Білої Церкви та обороняв місто від ворогів до приходу основних сил на чолі з гетьманом Хмельницьким. Внаслідок укладення Білоцерківського договору, польська шляхта і магнати отримували право повертатися до своїх колишніх маєтків. Ця угода викликала бурю протестів серед народу. Особливо гостра боротьба точилась на Брацлавщині, де повстаннями керував І. Богун. Один із шляхтичів свідчив, що «найбільш вперті хвилювання та заколоти самовільних хлопів відбувалися на Брацлавщині внаслідок підбурювання Богуна; тут, на берегах Дністра, великі загони опришків не дозволили повернутися нікому з наших».

Зовнішня діяльність після Берестецької битви[ред.ред. код]

В грудні 1656 року Богун в якості одного із керівників козацького корпусу під командою наказного гетьмана Антона Ждановича вирушив у похід проти військ Речі Посполитої. Українські війська разом із союзними арміями Семиграддя та Швеції протягом першої половини 1657 року пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Берестя та Варшаву, хоча в кінцевому рахунку й змушені були відступити в Україну влітку 1657 року.

Руїна[ред.ред. код]

В політичному спектрі української козацької держави Іван Богун досить рішуче виступив проти укладення Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору (28 жовтня 1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 році Богун був у числі противників курсу Хмельницького на союз із Москвою. Він, разом з Іваном Сірком, Петром Дорошенком та інш., виступав проти підписання Переяславської угоди, й, не склавши присяги російському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.

Після смерті Б. Хмельницького (27 липня 1657 року) Іван Богун підтримував курс Івана Виговського та Юрія Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але й крен в інший бік вказаних гетьманів — на зближення із Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальницького полковника. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений Виговським Гадяцький договір (6 вересня 1658 року) і разом зі славетним І. Сірком очолив народне повстання, метою якого було усунення гетьмана від влади. Зазнавши поразки, Виговський попросив допомоги в Туреччини та, васально залежного від неї, Кримського ханства. Але Іван Богуну та Сіркові вдалося завдати поразки кримським татарам і прогнати Виговського з країни. Також кальницький полковник виступив проти укладених Ю. Хмельницьким Переяславських статей, що їх нав'язувала Росія та Слободищенського трактату (1660), продиктованого Річчю Посполитою.

Смерть[ред.ред. код]

У 1662 році кальницький полковник Богун був ув'язнений поляками і відправлений до Мальборка. Але на поч. 1663 року він був звільнений Яном II Казимиром в обмін на участь у поході на Лівобережну Україну. Але згодом Богун був звинувачений у зносинах з московитами та урядом Івана Брюховецького і розстріляний поблизу Новгород-Сіверського 17 лютого 1664 року, за іншою версією — зі звичайної помсти за завдані ним поразки. Похований під Новгород-Сіверським.

Оцінки[ред.ред. код]

(Відчит, виголошений в Українській Студентській Громаді в Варшаві, 15червня 1937 р. (фрагмент))

« Кожний, хто читав трилогію Сенкевича, був на довгий час полонений Богуном. „Бути таким, як він!” Про це мріяли сотні юнаків, з захопленням вдивляючись в пориваючу постать, яку навіть перо чужинця не хотіло викривати. „ Хай будуть такими, як він!” — проносилося в думках не однієї дівчини. Богун є непереможно захоплюючий своєю яскравою фантазією, нестримною сміливістю і безоглядністю в бою, і таким лицарським відношенням до жінки, якого мусів вчитися у нього не один з висококультурних українців нашого віку, що вважає чемність до жінки за прикмету слабості, негідну мужчини.

Богун був тим героєм, якого неспокійний дух живе і досі і пекучим вогнем вривається в душу молоді. Він був найяскравішим представником типу тогочасних українців, що зі сміхом зустрічали небезпеку, не розв'язували вузли, а розрубували їх, не жебрали, а здобували, що вважали потрібним здобути. Безперечно той тип міг мати тисячі вад, що їх не має пересічна людина, може, бракувало багато чеснот, але він — і йому подібні — дали нам ту гостру емоцію, яку відчуваємо, читаючи вищезгаданого автора, як ціла будова світу, з яким вони боролися, в крові й болоті лежала біля їхніх ніг…

 »
  • Цитата з книги О. Апанович «Україно-Російський договір 1654 року. Міфи і реальність».[6]
« Категорично не прийняв ідею Переяславської ради полковник Іван Богун, якого вважали після Богдана Хмельницького козацьким стратегом номер один. Як писав до польського короля коронний обозний Андрій Потоцький, Іван Богун з тих козаків, для яких "найвища державна рація — щоб не бути ні під вашою, королівською, милістю, ні під царем".  »

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Пам'ятна монета «Іван Богун» номіналом 10 гривень випущена в обіг 6 вересня 2007 року. Реверс.

В багатьох містах України є вулиці, названі на честь Івана Богуна. Зокрема:

На честь Івана Богуна було названо десантний корабель Військово-Морських Сил України.

Пам'ятник Івану Богуну у Вінниці.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Latacz Eugenjusz. Bohun Iwan Teodorowicz (†1664)… S. 227
  2. А. И. Папков «Порубежье Российского царства и украинских земель Речи Посполитой (конец XVI — первая половина XVII века)»
  3. Із книги Олени Апанович "Розповіді про запорозьких козаків"
  4. дума “Іван Богун” Українські народні пісні
  5. І. П. Крип'якевич. Богдан Хмельницький, стор.192.
  6. «Україно-Російський договір 1654 року. Міфи і реальність» Українська Бібліотека

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Теліга Олена . Вибрані твори.— Київ: Смолоскип, 2006;
  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Коваленко Сергій. Богун Іван // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — Київ: Видавництво «Стікс», 2007
  • Коваленко Сергій. Іван Богун — український Дон Кіхот. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011
  • Таїрова-Яковлева Т. Г. Іван Богун-Федорович.// Київська Старовина.— К., 1992.— № 5. С. 43-53;
  • Сердунич Л. Іван Богун і Визвольна війна // Берестецька битва в історії України (науковий збірник).— Рівне: «Ліста», 2001.— С. 29 — 31.
  • Latacz Eugenjusz. Bohun Iwan Teodorowicz (†1664) / Polski Słownik Biograficzny: Kraków, 1936.— t. ІІ/1, zeszyt 1.— S. 227–229 (пол.)