Іван Брюховецький
| Іван Брюховецький | |
|---|---|
 |
|
 |
|
| Народився | близько 1623[1] Диканька, Україна |
| Помер | 7 (17) червня 1668[1] Опішня, Україна |
| Рід | Брюховецькі |
| Батько | Мартин Брюховецький |
| Гетьман Війська Запорозького | |
| 1663—1668 | |
| Попередник | Яким Сомко |
| Наступник | Петро Дорошенко |
Іва́н Брюхове́цький (1623 — 7 (17) червня 1668) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1663—1668). Представник шляхетського роду Брюховецьких[1]. Син Мартина Брюховецького. Народився на Полтавщині. Під час Хмельниччини 1648—1657 років був наближеним гетьмана Богдана Хмельницького, обіймав посаду його «старшого слуги»[1]. 1656 року відвідав Трансільванію в складі козацького посольства для укладання військового союзу. Займався вихованням Юрія Хмельницького, 1657 року супроводжував його на навчання до Києво-Могилянської колегії[1]. Після обрання новим гетьманом Івана Виговського відряджений з дорученням до Варшави. Весною 1659 року полишив службу і виїхав на Січ, де розгорнув антиурядову агітацію[1]. Восени обраний запорозьким кошовим отаманом[1]. З 1661 року став іменуватися кошовим гетьманом[1]. 1662 розпочав боротьбу за посаду голови Гетьманщини. Заручився підтримкою московського царя Олексія, його військової адміністрації в Україні та місцеблюстителя Київської митрополії єпископа Мефодія[1]. Виступив з популістськими ідеями соціальної рівності та обмеження впливу козацької старшини. Завоював голоси рядових козаків та суспільних низів[1]. 1663 року був обраний гетьманом на Чорній раді[1], після якої стратив своїх опонентів — Якима Сомка і Василя Золотаренка. Встановив гетьманську резиденцію в Гадячі. Всупереч передвиборним обіцянкам провів реформи, скеровані на централізацію управління і посилення гетьманської влади. У 1664 — 1665 роках безуспішно намагався підкорити правобережні козацькі полки під проводом Павла Тетері і Петра Дорошенка[2]. Для стримування внутрішньої опозиції активно використовував царський уряд[1]. 1665 року першим з гетьманів відвідав Москву, де підписав Московські статті, що сильно обмежували самоврядування Гетьманщини[1]. Виконання цих статей в козацькій Україні спричинило різке падіння авторитету гетьмана[1]. Негативно оцінив підписаний між Річчю Посполитою і Московією Андрусівський договір, який розділив козацьку державу по Дніпру. В січні 1668 року відкрито порвав із Московським царством, закликав до об'єднання із Правобережжям і вислав до Османської імперії посольство, з проханням прийняти козаків під протекцію султана[2]. Тоді ж уклав союз із Кримським ханством і, спільно з татарами, виступив проти московської армії Григорія Ромодановського[2]. 7 (17) червня 1668 року зустрівся з правобережним гетьманом Петром Дорошенком біля Диканьки для проведення спільної військової ради. Напередодні наради розірваний заживо лівобережними козаками за запроданство Москві[2][1]. Похований з почестями в гадяцькій Богоявленській церкві за наказом Дорошенка[1][2].
Зміст |
[ред.] Біографія
[ред.] Служка Хмельницького
Iван Брюховецький народився біля Диканьки на Полтавщині[3][4]. Дмитро Дорошенко називає його «не натуральним русином». Яким Сомко взагалі називав Брюховецького поляком.
Вперше він згадується в реєстрі Чигиринської сотні. Був старшим слугою (конюшим) у резиденції Богдана Хмельницького та виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана. У 1659 р. Брюховецький під час гетьманських виборів їздив на Запоріжжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Юрія Хмельницького. Незабаром Юрій став гетьманом, але Брюховецький покинув його. Він розумів, що молодий і бездарний новий гетьман не допоможе йому досягти високого чину. Залишившись на Запорізькій Січі, Брюховецький був обраний кошовим отаманом, а згодом і «кошовим гетьманом» (1659—1663 рр.).
Тим часом Юрій Хмельницький виявився недбалим гетьманом. У складних обставинах він розгубився, не дотримав присяги цареві, відновив Гадяцьку угоду 1659 року, за якою Україна шукала захисту Польщі. Цей вчинок викликав невдоволення лівобережних полків, і вони відмовилися слухати Юрія, заявивши, що хочуть мати нового гетьмана, вірного цареві. 1663 р. цар видав указ про вибори нового гетьмана.
[ред.] Гетьман
Іван Брюховецький, будучи вмілим оратором, висунувши соціальні лозунги (зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння), став кандидатом на гетьманство. У червні 1663 р. у Ніжині на Чорній раді, тобто участь у якій брали не тільки козаки, але й усі інші стани держави, під тиском московського війська на чолі з Д. Великоганіним Івана Брюховецького було обрано гетьманом Лівобережної України. Інших претендентів на гетьманську булаву (Яким Сомко, Василь Золотаренко) та їхніх прихильників було на місці заарештовано московітами й після страчено.
Три роки Іван Брюховецький провів у війнах з поляками та правобережним гетьманом Павлом Тетерею, проводячи відверто промосковську політику. У 1663—1664 рр. козаки відбили останню спробу поляків захопити Лівобережжя. Король Ян II Казимир із великими силами оточив Глухів, але зазнав поразки від козаків і російських військ. Спроби Брюховецького скорити собі Правобережжя зазнали невдачі, хоча він на якийсь час захопив Канів, Черкаси й Білу Церкву. Іван Брюховецький спустошував й інші міста, але взяти Чигирин йому не вдалося, і під натиском козаків Тетері та поляків він відступив за Дніпро.
[ред.] Московські статті
Тим часом Іван Брюховецький не виправдав сподівань українського народу в проведенні внутрішньої політики, розв'язанні соціальних питань. Відразу після обрання гетьманом Брюховецький уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 р., які надавали Москві більше влади, ніж це було встановлено Переяславськими статтями.
Нова старшина в жадобі збагачення й утисках народу перевершувала своїх попередників. Отже, у боротьбі за булаву Іван Брюховецький тільки прикривався народними інтересами й прагненнями. Ставши гетьманом, він одразу ж забув про все. Тепер свою булаву він намагався тримати за допомогою страху та жорстокостей. Найменший протест закінчувався конфіскаціями, ув'язненнями, стратами. Він жорстоко покарав і ті міста, що мусили здатися королеві Яну Казимиру. В зв'язку з цим популярність гетьмана швидко падала й він бачив свій кінець з боку собі подібної старшини. Щоб захиститись од народного гніву, Брюховецький задумав зміцнити свою владу за допомогою царя. 1665 р. разом із багатьма іншими полковниками він прибув до Москви (вперше для українських гетьманів), де їх шанобливо зустріли.
У грудні 1665 р. Іван Брюховецький підписав Московські статті 1665, які значно обмеживши державні права Гетьманщини, посилили її адміністративну і фінансову залежність від Московського царства.
Там же гетьман одружився з дочкою московського боярина, сам одержав боярське звання, як і полковники, що його супроводжували. Тепер він підписувався так: «Вашего царского пресвитлого величества благодетеля мого милостивого боярин й гетман верного войска вашего царского вирньїй холоп й найнижший подножок пресвитлого престола, пресвитлого величества запорозкого Ивашка Брюховецкий». У володіння Брюховецькому було передано Шептаківську волость на Чернігівщині.
На початку 1666 р. Брюховецький повернувся в Україну, де за допомогою генерального підскарбія Романа Ракушки-Романовського реформував фінансові справи держави.
Дуже скоро промосковська політика Івана Брюховецького принесла важкі наслідки для України. Майже у всіх великих українських містах розмістилися російські гарнізони, значно розширилися права царських воєвод, які зосередили в своїх руках ряд військових і фінансових функцій (наприклад збирання податків в царську казну, заготівля хліба для утримання московських військ, грошові збори з українських купців тощо).
У 1666 р. було проведено майновий перепис населення Лівобережної України для визначення розмірів оподаткування. Все це викликало величезне незадоволення українського населення московською адміністрацією і особливо гетьманом, який призвів до її появи в Україні. Навіть та частина православного духовенства, яка підтримувала раніше промосковську орієнтацію гетьманів, відкрито запротестувала проти зростання московського впливу. Становище Брюховецького та його прибічників ставало небезпечним
[ред.] Андрусівський договір
Під впливом всенародного обурення Андрусівським договором 1667 р., який означав зраду Москви у визвольної війні з Польщею та поділ України у містах Лівобережжя відбулися великі виступи проти московських залог, спричинених загальним обуренням діяльністю московської адміністрації в Україні.
Іван Брюховецький просив у Москви війська, щоб покарати всіх незгодних: всі збунтовані міста й села він передбачав вирізати, спалити і знищити. Але тут Москва не наважилась прислухатися до його порад.
Тоді він вирішив за допомогою Петра Дорошенка самому стати на чолі повстання проти Москви, щоб таким чином зняти з себе народну нелюбов. У січні 1668 р. на старшинській раді в Гадячі Брюховецький висловився за ліквідацію московської влади в Гетьманщині та перехід України під турецький протекторат. Рада прийняла цю пропозицію. Одночасно Брюховецький вступив у переговори з Петром Дорошенком та вислав посольство у складі полковника лубенського Григорія Гамалії, генерального обозного Івана Безпалого і канцеляриста Кашперовича до Стамбулу.
Московські гарнізони, перелякані цим повстанням, справді у багатьох місцях добровільно йшли з України. Тільки в Києві і Чернігові утримались московські загони. На весну Брюховецький готувався до війни з московським військом на чолі з боярином Григорієм Ромодановським, яке вирушило через кордон для об'єднання військ посланців.
[ред.] Загибель
Татари уклали союз з Іваном Брюховецьким, а з-за Дніпра ішов Дорошенко, як думав Брюховецький, йому на допомогу. Але з дороги Дорошенко прислав до Брюховецького своїх посланців з вимогою відмовитися від гетьманства і віддати клейноди, обіцяючи за те дати йому Гадяч в довічне володіння. Це як громом уразило Брюховецького. Він хотів чинити опір, заарештував посланців Дорошенка, але невдовзі підійшов сам Дорошенко і став біля Опішні (тепер Полтавська область). Тут проявилася народна неприхильність до Брюховецького; не врятувало його і повстання проти Москви.
Першими покинули його татари, потім козаки заявили, що не будуть битися з Дорошенком, і кинулись грабувати обоз Брюховецького. Схопили його самого і привели до Дорошенка, який був 7 (17) червня 1668 року[1] у селі Будищі поблизу Опішні ;— той велів прикувати його до гармати. При цьому жест Дорошенка козаки сприйняли за наказ покінчити з Брюховецьким — кинулись на нього зі страшенною люттю, били рушницями, списами, «як скаженого собаку», зірвали з нього одяг і кинули голого.
Дорошенко велів відвезти його в Гадяч і поховати в церкві, збудованій Брюховецьким. Потім вирушив проти боярина Григорія Ромодановського, який обложив прикордонне місто Котельву, але той не наважився виступати проти козаків і відійшов за кордон. Вслід за цим Петра Дорошенка було оголошено гетьманом всієї України.
На могильній плиті Брюховеьцого була викарбувана епітафія, складена чернігівським архієпископом Лазарем Барановичем:
Прошу всіх посполу, в земном лежа долу,
Не стався суворо, то дай мі слово:
«Вічна йому буди пам'ять от всіх людій.»[2]
[ред.] Сім'я
- Дружина: Дарина Долгорукова
- Дружина: Дарина Ісканська
- Діти: NN Брюховецька (Самойлович)
[ред.] Оцінки
Більшість істориків (у тому числі Грушевський Михайло) схильні бачити в Iвані Брюховецькому владолюбну людину, яка заради гетьманської посади певний час зневажала інтересами народу, дозволивши поглибити підлеглість Москві навіть у внутрішніх, повсякденних питаннях. Вважається, що за таке ставлення та постійні інтриги з козаками та Москвою народ відплатив йому його ж монетою.
На думку історика Наталії Яковенко гетьман Брюховецький був вправним демагогом і майстром впливати на юрбу[2]. Він набув собі авторитет серед січової сіроми шляхом закликів до боротьби із старшинами. Після Чорнрї ради, гетьман провів першу в історії Гетьманщині тотальну люстрацію, яка зміцнила промосковську орієнтацію Лівобережжя[2]. Яковенко вважає, що Московські статті, підписані Брюховецьким, були ганебними, оскільки зводили автономію Козацької держави до символічного мінімуму. Саме ці статті стали причиною падіння гетьманського режиму[2].
Його час пов'язується також з початком явища занепаду українського життя у другої половині 17 століття внаслідок широкої громадянської війни (Руїна).
На честь Брюховецького на Запорозькій Січі було названо курінь. Після переселення нащадків запорожців на Кубань, він був перейменований на станицю Брюховецька.
2002 року в українському фільмі «Чорна рада», знятому за мотивами однойменного роману Миколи Куліша, роль Івана Брюховецького зіграв український актор Богдан Ступка.
[ред.] Примітки
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Горобець 2003:384-385
- ↑ а б в г д е ж и к Розділ V. Козацька ера. § 2. Руїна (1658-1686). // Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. — Київ, 1997.
- ↑ Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12: Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009.— С. 76.
- ↑ Видавництво історичних книг «Стікс». Брюховецький Iван Мартинович
[ред.] Джерела та література
- (рос.) Егунова С. Гетьманство Брюховецького // Киевская старина. — 1885. — № 8.
- (рос.) Эйнгорн В. О сношениях малороссийского духовенства с московским правительством в царствование Алексея Михайловича. — М., 1899.
- (укр.) Горобець В.М. Від союзу до інкорпорації: українсько-російські відносини другої половини XVII – першої чверті XVIII ст. — К., 1995.
- (укр.) Горобець В.М. Злет і падіння гетьмана Івана Брюховецького // Історія України. — 1997. — № 38–39.
- (укр.) Горобець В.М. Брюховецький Іван Мартинович // Енциклопедія історії України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1. — С. 384-385.
[ред.] Посилання
|
||||||||||||||||
.svg)
