Іван Мазепа

Іван Мазепа
Портрет Івана Мазепи роботи Осипа Куриласа, 1909 рік
Народився	20 березня 1639(1639-03-20) Мазепинці
Помер	21 вересня 1709(1709-09-21) (70 років) Бендери
Інші імена	Калединський
Рід	Мазепи-Колединські
Батько	Стефан-Адам Мазепа
Матір	Марина Мокієвська
Дружина	Ганна Половець (Фридрикевич)
Конфесія	православний
Гетьман Війська Запорозького
1686—1709
Попередник	Іван Самойлович
Наступник	Іван Скоропадський Пилип Орлик
Нагороди	(1700–1708) (1705)

Іва́н Мазе́па (* 20 березня 1639 — † 21 вересня 1709) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні(1704–1709). Князь Священної Римської Імперії (1707–1709). Представник шляхетного роду Мазеп-Колединських гербу Курч з Київщини. В молодості служив при дворі короля Яна ІІ Казимира. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Зовні під патронатом московського царя Петра І проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького в кордонах часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією, але 1708 року перейшов на бік шведів. Після поразки під Полтавою врятувався у Молдавії. Помер у місті Бендери.

Молоді роки

Народився на хуторі Мазепинці Київського воєводства (неподалік Білої Церкви). 1592 року король Сигізмунд II Август пожалував його шляхтичеві Михайлові Мазепі-Колединському з роду Курчів.

Батько Івана, Стефан-Адам Мазепа, був шляхтичем, але покозачився в часи Хмельниччини і став 1654 року Білоцерківським отаманом. Його дружина, Марина Мокієвська, була представницею старого шляхетського роду з Білої Церкви. Вона присвятила свої молоді роки сім'ї й вихованню сина Івана та доньки Олександри.

Дитинство Івана припало на час Хмельниччини і Руїни. Ще змалку мусив він навчатися військовій справі, їзді верхи, фехтуванню.

Мати відправила сина на навчання до Києво-Могилянської академії. В академії він три роки вивчав риторику та латину. Мазепа добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші й цікавився всіма видами літературної творчості. Протягом свого життя він опанував 8 іноземних мов.

Закінчивши навчання, Іван повернувся додому. Батько мріяв про велику кар'єру для свого сина і вислав його до двору польського короля, великого князя литовського і руського Яна II Казимира. Іван став королівським пажем і зумів швидко завоювати прихильність короля. Мазепа вже тоді вмів чарувати людей.

На королівській службі

Ян II Казимир, син Сигізмунда III та Констанції Австрійської, був у близьких взаєминах із західними монаршими дворами. Щороку він висилав за кордон трьох талановитих молодців шляхетського походження, щоб вони покращували свою освіту. Мазепа потрапив до цієї трійки стажерів і відвідав Німеччину, Францію та Італію можливо й Австрію по дипломатичній місії козаків. 1659 року він повернувся до Речі Посполитої де познайомився зі справами щодо українського населення (1677), а також з лобістами українського питання в польському сеймі. Після цього король Ян-Казимир доручав Мазепі кілька різних дипломатичних місій в Україні, Туреччині та Росії (усі між 1662–1669рр). У 1670 р. познайомився з сином Б.Хмельницького, Юрієм, але не став на його бік, оскільки вважав його персону занадто слабкою.

Легенда про вигнання

Ця стаття є частиною серії статей про Івана Мазепу

Княжий титул гетьмана Мазепи

Іван Мазепа й Харківщина

Батуринська трагедія

Катівня в Лебедині

Церковна політика гетьмана Мазепи

Анафема на гетьмана Мазепу

Пам'ять про гетьмана Мазепу

Договір гетьмана Мазепи і Карла ХІІ

Зовнішність гетьмана Мазепи

Гетьман Мазепа в художніх творах

Мазепинці (прихильники гетьмана)

Молитва за Івана Мазепу

Мазепіана

Мазепинка

Мазепівка (село)

Герб гетьмана Мазепи

Палати гетьмана Мазепи (Москва)

Іван Мазепа

Рекламний плакат до кантати М. Балфе

Під час служби при дворі Яна Казимира, Мазепа мав персональний конфлікт з шляхтичем Яном-Хризистом Пасеком, який ледве не вилився в дуель в королівських палатах. В результаті Мазепа втратив прихильність короля і змушений був повернутись на Україну.

Ян-Хризист Пасек згадує у своїх «Споминах» історію, яка легко стала популярною, хоча насправді, як більшість поетичних образів, ймовірно, далека від правди. Пасек стверджує, що Мазепа мав коханкою дружину визначного польського магната; коли ошуканий чоловік дізнався про це, наказав своїм служникам зловити винуватця, прив'язати його наголо до дикого коня і пустити степом, що аж із Польщі помчав із ним в Україну. Пасек у ролі оборонця чесності так захопився власною уявою, що вигукнув: «Бачиш, Мазепо, до чого доводить підлота та чужоложство! Тьфу! Чи шляхтич може бути брехуном і злодієм?»

Ця історія була в усіх подробицях занадто гарна й мала свою привабу: маса схопила її і перетворила в епопею, а поети, маляри та музики — Байрон, Гюго, Верне, Булянже, Ліст — покористувалися нею і звеличили її героя, що зріс до величини символу. Едгар Кіне порівняв раз нещасливу Францію до замученого Мазепи, перед яким простягалося славне майбутнє.

Повернення в Україну та служба Дорошенкові

З 1663 р. Іван Мазепа жив у родовому маєтку в с. Мазепинці, потім успадкував після смерті батька посаду чернігівського підчашого.

Наприкінці 1669 Мазепа вступає на службу до гетьмана Петра Дорошенка. Це був справді «переломний момент» (Д. Дорошенко) у житті й діяльності майбутнього гетьмана, який відтоді цілковито віддає себе українській державній справі.^{[джерело не вказано 684 дня]}.

Та передусім поява Мазепи при чигиринському гетьманському дворі була пов'язана з великою зміною в його особистому житті. Десь 1668–1669 р. він одружився в Корсуні з удовою (трохи старшого від нього віку) Ганною Фридрикевич. Ми дуже мало знаємо про гетьманову Ганну. Невідомо також, чи мала вона дітей від Мазепи; якщо вони й були, то померли в ранньому дитинстві. Здається, мала доньку, яка померла в дитинстві («Historische Remargues», 22.I. 1704, Humburg sub dato 27.Xl.1703, Москва, Мацьків, 116).

У Дорошенка Мазепа був спочатку ротмістром надвірної корогви, себто командиром гетьманської гвардії, а згодом (десь коло 1674 р.) він, виконує обов'язки генерального осавула. Він брав участь у війні Дорошенка як союзника Туреччини проти Польщі (похід у Галичину 1672 р.). Він не був генеральним писарем: сучасну вістку про це, дуже популярну й досі в історичній літературі, спростував був ще сам Дорошенко (справді, генеральним писарем у 1669–1676 рр. був Михайло Вуяхевич-Височинський). Але Дорошенко не міг не оцінити великих здібностей («росторопності й цікавості», як каже Величко) Мазепи і не раз доручав йому важливі дипломатичні місії.

Перехід до Самойловича

Іван Мазепа

У червні 1674 р, Дорошенко послав Мазепу до Криму й Туреччини, давши йому татарський ескорт і кілька полонених козаків з Лівобережжя, призначених у подарунок ханові й султанським достойникам. Під час цієї подорожі, біля р. Інгулу, Мазепа попав у руки запорожців, які могли б його вбити, якби не кошовий отаман Іван Сірко, що впізнав Мазепу й врятував його. Коли гетьман Лівобережної України Іван Самойлович довідався про це, він зажадав у Сірка видати йому Мазепу. Сірко спочатку відмовив, але під тиском московського уряду змушений був відіслати Мазепу до Батурина (у липні 1674 р.) Та своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Він був обраний військовим осавулом.

Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи по­трапила в 1687 р., коли в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої російської правительки Софії князем Василем Голіциним, гетьмана Івана Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру. Невдовзі й сам фаворит потрапив в опалу і попрямував слідами Самойловича. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак у та­ких непевних умовах Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції.

Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом. Обрання Мазепи пов'язане було з підписанням нових, «Коломацьких статей». В основу яких покладено «Глухівські статті» Многогрішного 1669 року, але з деякими додатками на користь Москви.

Так, було застережено, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Польщею і повинна підтримувати добросусідські стосунки з Кримом. Знову заборонено Україні мати дипломатичні стосунки з іншими державами. Крім залог та воєводів, що були в Києві, Чернігові, Ніжині, Переяславі та Острі, московська залога мала стати в гетьманській резиденції — Батурині — для постійного контролю над гетьманським урядом. Заборонялось «голосов испущать», що «Малороссийский край гетманского регименту», а тільки казати, що він належить до єдиної держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви в Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнення зв'язків між двома народами.

Гетьманство

Пам'ятний камінь на місці, де, ймовірно, Іван Мазепа був обраний гетьманом України. Тут, у селищі Коломак, заплановано встановити пам'ятник гетьману Мазепі

Сторінка з Апостола 1695 року, з титулом Івана Мазепи

Метою Мазепи як гетьмана Війська Запорозького було об'єднання козацьких земель Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя і, якщо можливо, Слобожанщини і Ханської України в складі єдиної Української держави під гетьманським реґіментом, та встановлення міцної автократичної гетьманської влади у становій державі європейського типу зі збереженням традиційної системи козацького устрою.^{[Джерело?]}

Ревний покровитель православ'я, він будує в усій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.).

Після великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рівень державного володаря, монарха.

Цікаво, що в Апостолі 1695 року було зазначено, що видання книги "За Щасливого Владіння ЇХ Царського Присвітлого Величества обох сторон Дніпра Войск Запорожских Гетьмана, Благородного ІВАННА СТЕФАНОВИЧА МАЗЕПИ друком новим відбулося".

У народі побутувала й до сьогодні знана приказка: «від Богдана до Івана не було Гетьмана». Свою владу він ототожнював з могутністю держави. Мазепа якнайрішучіше захищався від будь-яких посягань з боку запорожців, що боролися за свою автономність, і від деяких старшин, які посилали донос за доносом цареві. У своїй зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, Крим і Туреччину. Боротьба з Росією видавалась на той час безнадійною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лінію Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливої автономії.

Його відкрита й послідовна підтримка старшини збуджувала повсюдне невдоволення серед народних мас та настроєних проти старшини запорожців. Потенційно вибухова ситуація виникла у 1692 р., коли Петро Іваненко (Петрик), військовий канцелярист втік на Січ і став піднімати там заколот проти гетьмана. Оголосивши, що настав час повстати проти старшини, яка «смокче народну кров» і «визволити нашу батьківщину Україну з-під влади Москви», Петрик заручається підтримкою кримських татар. Проте коли замість допомоги татари стали грабувати населення, популярність Петрика серед народу похитнулася й повстання згасло.

Зовнішня політика

Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду кн. В. Голіциним, так і з їх наступником — царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 р.

Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» — угоді між Україною та Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, він мав численні зв'язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Польщі, Гіраїв в Криму та ін.

З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на р. Самара.

Прагнучи знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, Мазепа дбав про забезпечення її представників маєтностями, про що свідчать гетьманські універсали Василю Борковському, Прокопу Левенцю, Михайлу Миклашевському, Івану Скоропадському та ін. В той же час І. Мазепа захищав інтереси простих козаків та посполитих, що було зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років та інших, в яких регулювалися питання оподаткування та відробіток («панщина»). Вихований у принципах меркантилізму, Мазепа в різні способи сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву та торгівлі.

Господарство

Українське господарство в добу Мазепи переживає часи свого піднесення. Поширюються торговельні зносини також з Кримом і Чорноморсько-Дунайськими країнами. Росте і внутрішня торгівля, зокрема торговельний обмін між північчю й півднем Гетьманщини, між Гетьманщиною і Запоріжжям та Слобожанщиною, між Лівобережжям і Правобережжям.

В кінці XVII ст. дуже розвиваються галузі промисловості, які вимагали спеціального технічного досвіду та устаткування, і більших грошових вкладів.

Так, відомо 14 Універсалів І. Мазепи про виділення українській шляхті земель під устаткування рудень, селітряних заводів, ковальських цехів. Зокрема, Універсалом від 9 лютого 1688 року Гетьман Іван Мазепа підтверджує маєтності Межигірського монастиря, серед яких є «рудні», Універсалом від 9 травня 1690 р. він дозволяє стародубівському полковнику Михайлові Миклашевському побудувати дві рудні. Універсалом Івана Мазепи від 26 березня 1701 р. архієпископу чернігівському і новгородському у посесію надано Неданчицьку рудню.

Суспільство

Внутрішня політика гетьмана Мазепи була безпосереднім продовженням політики Самойловича, але провадилася вона іншими темпами й подекуди іншими методами. Ця політика цілком виразно сприяла зростові козацької старшини, зміцненню її економічної бази й соціального становища й перетворенню її на зверхній стан Гетьманщини, а тим самим і на провідну верству в Козацько-Гетьманській державі.

Політика українського уряду щодо козацтва за часів гетьманування Мазепи була цілком ясна і послідовна. Козацтво на Гетьманщині являло собою в той час дуже поважну силу і як заможна сільська верхівка, і як головний військовий резерв держави. В руках козацтва були і чимала площа землеволодіння, і важливі господарські вгіддя, млини, ґуральні, інші промислові й торговельні заклади, а головне — права і вольності, здобуті «шаблею козацькою» за Богдана Хмельницького.

Розвиток торгівлі і промисловості за часів Мазепи сприяв зростанню міста, зокрема його купецької верстви. У зв'язку з тим відбувалися чималі зміни в соціально-економічному житті міст Гетьманщини.

Селянство в часи Івана Мазепи становило більшу частину населення України. Попри розповсюджену думку ніякого не тільки масового, але й взагалі закріпачення селян в часи Мазепи не відбувалося. Селяни, по перше, ще не втратили юридичні права на землю, і якщо право займанщини вже переставало братися до уваги як право власності, то письмово оформлені документи підтверджували таке право беззастережно, лише значно пізніше, через десятиліття, у другій половині 18 ст. такі письмові угоди селян перестали визнавати за юридичні документи, якщо земля, на якій вони жили була повторно роздана конфідентам верховної влади, по друге, навіть там, де селяни жили на землі державців, вони повністю зберігали за собою право вільного переходу на нове місце проживання, з правом забрати своє рухоме майно, але досить часто продавали й землю, яку вони обробляли, і яка формально-юридично належала державцям, що ставало причиною багатьох конфліктних ситуацій, як це засвідчують документи тих часів. Натомість існує лише один документ, універсал Мазепи, вписаний до полтавських актових книг (і з огляду на відсутність оригіналу точна передача змісту якого може викликати сумніви) що стосується Полтавщини, де селянам забороняються селянські переходи, та попри те, що в тисячі інших універсалів Мазепи такого немає, а навпаки, в них досить широко віддзеркалюються вільні переходи селян від одних державців до інших, в українській історіографії традиційно широко використовуються посилання лише на зазначений вище універсал в роботах, які стосуються соціально-економічного становища України за часів Мазепи, що фатально спотворює дійсний правовий статус селянства тих часів. Матеріальне становище селянства почало помітно погіршуватися за часів Північної війни, коли воно сильно було обтяжене розквартируванням в Гетьманщині багатьох російських полків внаслідок тотальної мілітаризації Росії Петром І, годувати голодних російських солдатів та утримувати коней драгунів мало за свій кошт українське населення, сталося це після Полтави, вже за Скоропадського, мляві спроби якого протидіяти цьому були надто анемічними, щоб Росія взяла їх до уваги, хоч до закінчення Північної війни у нього були деякі дипломатичні можливості, щоб послабити та відтермінувати цей тягар, спричинений брутальним порушенням царським урядом автономних прав Гетьманщини.

Розвиток культури

Не менш важливий був вклад гетьмана Мазепи в духовне життя України-Гетьманщини, що саме за його гетьманування досягає особливого піднесення, напруження та розцвіту, і то у всіх галузях української культури — в освіті, науці, літературі, мистецтві.

Гетьман Мазепа був великим меценатом культурних починів і будов в Україні. Найбільш вражає в часи Мазепи розвиток образотворчого мистецтва, головне архітектури. В добу Мазепи відроджується Київ як духовий центр України. Мазепинська доба створила свій власний стиль, що виявився не лише в образотворчому мистецтві і в літературі, але в цілому культурному житті гетьманської України. Це було бароко, українське бароко, близький родич західноєвропейського, але, разом з тим, глибоко національний стиль, який мав своє найвище завершення в часи Мазепи.

Відносини з Московією

Коли 1689 року на трон зійшов молодий і енергійний Петро І, гетьман уже вкотре застосував свій дар чарувати можновладців. Він надавав царю активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар (див. Азовські походи 1695—1696), кульмінацією яких стало здобуття 1696 року Азова — ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман також постійно давав молодому монархові поради у польських справах: згодом між ними виникла тісна особиста дружба. Козацькі полковники із сарказмом зауважували, що «цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі», а московські урядники заявляли, що «ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа». Від Петра I Мазепа отримав чимало нагород, серед іншого, він став другим кавалером ордену св. Андрія Первозванного, за клопотанням Петра, отримав титул князя Священної Римської Імперії.

Завдяки близьким стосункам із Петром I Мазепа зміг скористатися великим козацьким повстанням, що вибухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р. Після того як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувала вигнати звідти козаків. Правобережне козацтво на чолі з популярним у народі полковником Семеном Палієм підняло повстання. Сили повстанців налічували 12 тис., коли до них приєдналися інші козацькі ватажки — Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин. Незабаром перед повстанцями впали такі польські твердині, як Немирів, Бердичів та Біла Церква (див. Облога Білої Церкви (1702)). З утечею на захід польської шляхти схоже було на те, що розгортається щось на зразок меншого варіанту 1648 року (див. Хмельниччина). Однак у 1702 р. полякам удалося відвоювати значну частину втрачених земель і взяти Палія в облогу в його «столиці» Фастові. Саме в цей час у Польщу вторгається найбільший ворог Петра І — король Швеції Карл XII. Скориставшися замішанням, Мазепа переконує царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидві частини Наддніпрянської України були об'єднані, і заслугу здійснення цього міг приписати собі Мазепа. Щоб гарантувати себе від загрози з боку популярного в народі Палія, Мазепа за згодою Петра І наказує заарештувати того й заслати до Сибіру. Його місце зайняв товариш Михайло Омельченко.

21 квітня 1708 Василь Кочубей і Іван Іскра подали Петру донос з 25 статей на Мазепу, але цар не повірив і наказав стратити донощиків.

Справа Кочубея й Іскри

Універсал Мазепи

• 1 стаття. 1706 р., в Мінську гетьман говорив на самоті, що княгиня Дольська, родичка Станіслава Лещинського, запевняла його, що король Станіслав бажає дати запорозькому війську бажану волю.

• 2 стаття. Того ж року Мазепа погано говорив про литовського гетьмана Огінського, союзника московського государя.

• 3 стаття. Почувши, що король Август покинув Польщу і поїхав у Саксонію до шведського короля, Мазепа радів з цього приводу.

• 4 стаття. 1707 р. почувши, що коло Пропойська розбите царське військо, гетьман, спитав у Кочубея пошепки чи правдива ця новина.

• 5 стаття. Того ж року в Батурині, за обідом, Мазепа сказав що дістав новину про поразку царського війська, і потім дуже сміявся з цього. Потім пив за здоров'я княгині Дольської.

• 6 стаття. Потім через тиждень Мазепа говорив Кочубею: «Я просив у царя війська для захисту Києва й України, він відмовив, і нам доведеться шукати дружби в короля Станіслава».

• 7 стаття. 17 травня того ж року я просив дозволу віддати свою доньку за сина Чуйкевича, але Мазепа порадив мені віддати її за польського шляхтича, бо скоро з ляхами побратаємося.

• 8 стаття. 28 травня сербський єпископ Рувим говорив, що гетьман журився і жалівся йому, що государ Україну обтяжає.

• 9 стаття. 29 травня гетьман за обідом говорив: «Москва хоче взяти в тяжку неволю всю Україну».

• 10 стаття. Гетьман запрошував до себе єзуїта ксьондза Зеленського. Як відомо, цей єзуїт завжди говорив не боятися шведів і підтримувати їх. Чого б то Мазепі його запрошувати, якби він не мав злих намірів?

• 11 стаття. Полтавський писар Олександр Чуйкевич говорив, що він заходив до гетьмана, але двері були зачинені і гетьманський слуга сказав: «Гетьман з полковниками читає гадяцький договір гетьмана Виговського з поляками».

• 12 стаття. В грудні 1707 року приїжджав в Батурин шведський канцелярист Кікін і Мазепа зібрав 300 озброєних компанійців захищати його.

• 13 стаття. На Різдво 1708 року приїжджав до гетьмана вищезгаданий Зеленський і гетьманський писар Пилип Орлик проводив його до гетьманського хутора під Бахмачем.

• 14 стаття. Мазепа говорив, що якщо хтось з полковників не піде разом з ним, то того він ув'язнить в тюрмі без милосердя.

• 15 стаття. Мазепа часто посилає козаків Кондаченка і Биєвського з усними дорученнями до хана і акерманських татар.

• 16 стаття. Одного разу, коли Мазепа підгуляв то почав вихваляти зрадників Виговського і Брюховецького: «Вони хотіли б вибитися з неволі, та злі люди їх до того не допустили, і ми хотіли б далі дбати про свою непорушність і волю, та ще способів до того не маємо…».

• 17 стаття. Одного разу гетьман говорив полковникам: «Ви думаєте, що я хочу віддати гетьманство Войнаровському; я сього не бажаю; вільно вам буде вибирати гетьманом кого схочете. Коли між вами є той, хто міг би свою батьківщину захищати, я тому уступлю; коли ж бажаєте залишити на мені цей тягар, то слухайте мене. Доведеться нам, умовившися і постановивши свій намір, братися за шаблі.»

• 18 стаття. Мазепа тримає при собі слуг-поляків і посилає їх без царського на те указу.

• 19 стаття. Государ наказував дивитись щоб люди не переселялися з Лівобережжя на Правий берег, але Мазепа нічим їм не перешкоджає.

• 20 стаття. На Коломацькій раді постановлено, щоб українці приближалися до великорусів, а гетьман того не допускає і Україна щораз віддаляється і чужіє.

• 21 стаття. Всі міста українські не укріплені і сам Батурин 20 літ стоїть без поправки. Люди кажуть, що так робиться в тій цілі, щоб міста не могли захищатися.

• 22 стаття. Коли до гетьмана прийшла звістка, що запорожці з Петриком піднялися з татарами проти великорусів, Мазепа сказав: «Нехай би ці ледарі робили те, що мають робити».

• 23 стаття. Одна близька до Мазепи особа говорила про татар: «Ці люди нам скоро знадобляться».

• 24 стаття. Гетьман говорив львівському міщанинові Русиновичу: «Щоби тільки Бог дав мені сили і здоров'я, котре ослабло, я прихильний полякам. Бачу, що цар образив Польщу, але й Україну від сильно обтяжив».

• 25 стаття. Гетьман самовільно орудує військовою скарбницею, роздає землю своїм прихильникам. Наприклад, помер полковник Солонина, то Мазепа віддав його села генеральному обозному Дуніну-Борковському, не залишивши нічого нащадкам полковника Солонини.

Північна війна

Проте на початку XVIII ст. у стосунках із царем з'являється напруженість. 1700 року вибухнула Північна війна. У виснажливій боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступали московитський цар Петро І і 18-річний король Швеції Карл XII — обдарований полководець, але кепський політик. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни, Петро І, цей палкий прихильник західних звичаїв, вирішує модернізувати армію, управління й суспільство взагалі. Значно зміцнювалася централізована влада, пильніше контролювалися всі ділянки життя, скасовувалися також «застарілі звичаї». В межах цієї політики під загрозу потрапляла гарантована у 1654 р. традиційна автономія Гетьманщини.

Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Замість того щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів — поляків, татар і турків, українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. Регулярно їх полки поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 50, 60 і навіть 70% складу. Коли, намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро І поставив на чолі козацьких полків московитських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська, яке вважали гіршим і часто використовували просто як гарматне м'ясо. Коли поповзли чутки про наміри Петра І реорганізувати козаків, старшина, положення якої було пов'язане з військовими посадами, занепокоїлася.

Війна викликала ремствування також серед українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися московитські війська, які завдавали утисків місцевому населенню. «Звідусіль,— писав цареві Мазепа,— я отримую скарги на свавілля московитських військ». Навіть гетьман став відчувати загрозу, коли пішли поголоси про наміри царя замінити його чужоземним генералом чи московитським вельможею.

Союз зі Швецією

Загальне невдоволення нарешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар, чекаючи наступу шведів, відповів: «Я не можу дати навіть десяти чоловік; боронися, як знаєш».

Після того, як Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності, він вирішив використати умови, створені Північною війною (1700–1721 рр.) для розв'язання державницьких проблем іншим шляхом. Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від ненависних поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві. 7 листопада (28 жовтня) 1708 р., коли Карл XII, який ішов на Москву, завернув в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини.

Мазепа звертається до війська з яскравою промовою: Братія, прийшла наша пора; скористаємось цим випадком: помстимося москалям за їх тривале насилля над нами, за всі скоєні ними жорстокості й несправедливості, збережемо на майбутні часи нашу свободу і права козацькі од їх посягань! Ось коли надійшов час скинути з себе їх остогидле ярмо й зробити нашу Україну країною вільною й ні від кого не залежною.

За словами Пилипа Орлика (в меморіялі «Déduction des droits de l'Ukraine» — «Вивід прав України», складеному 1712 p.), зміст угоди 1708 р. був такий: Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; король шведський зобов'язується оберігати їх від усіх ворогів; зокрема, король має вислати туди негайно помічні війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися гетьман та його Стани (Etats). Усе завойоване на території Росії, але колись належне «руському» (українському) народові, має бути повернене до Князівства українського; Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним; після його смерті Генеральна Рада («Стани») мала обрати нового гетьмана; король шведський не має права привлащати собі ні титула, ні герба Князівства Українського. Нарешті, для забезпечення цієї угоди і в інтересах безпеки (шведського війська) на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава.

Карл XII і Іван Мазепа на Дніпрі після Полтави

Петро І дізнався про «вчинок нового Іуди Мазепи з великим здивуванням». Через кілька днів після переходу Мазепи до шведів на гетьманову столицю Батурин напав командуючий російськими військами в Україні князь Меншиков і вирізав усіх жителів: 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор, що його розпочали в Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних прибічників гетьмана. Тим часом Петро І наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана, й 11 листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед українців, водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Як не дивно, але єдиною значною групою українського населення, що таки стала на бік гетьмана, були запорожці. Хоч вони й часто сварилися з ним за потурання старшині, та все ж вважали Мазепу меншим злом порівняно з царем. Але за це рішення вони мали дорого заплатити. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар видав постійно чинний наказ страчувати на місці кожного пійманого запорожця.

Протягом осені, зими й весни 1708–1709 рр. військові сили суперників маневрували, прагнучи знайти для себе стратегічно вигідні позиції та заручитися підтримкою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва . Переможцем у ній вийшов Петро І, у результаті чого провалилися плани Швеції підпорядкувати собі Північну Європу. Росія ж забезпечила собі контроль над узбережжям Балтійського моря й почала перетворюватися на могутню європейську державу. Тепер остаточне поглинання Гетьманщини міцніючою Російською імперією було тільки питанням часу.

Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдавії, що належала Османській імперії. Тут, біля міста Бендери, 21 вересня 1709 р. Іван Мазепа помер. Похований у Галаці. Через два роки турецькі мародери в пошуках скарбів, розкопали могилу і не знайшовши їх, викинули тіло гетьмана на вулицю. Згодом козаки перепоховали тіло старого гетьмана.

Культурна спадщина

Рішення Мазепи відмовитись від союзницьких стосунків з Московією досі розглядається офіційною російською (як раніше і царською, і радянською) історією як зрада і порушення Переяславської угоди.

Хоча, так зване «москвофільство» Мазепи в період його гетьманування було лише одним з двох торів його загальної політики, так само, як розрив з Москвою походив не з якоїсь вродженої ворожості до неї, а з глибокої відданості інтересам України, кінець-кінцем, з любові до своєї власної Батьківщини.

За часів перебудови 1986–1991 рр. в СРСР уперше були дозволені публікації з іншим трактуванням дій гетьмана. Після проголошення незалежності Україною 1991 року, I. C. Мазепа став національним героєм в офіційних історичних дослідженнях, підручниках і центральних мас-медіа.

За розпорядженням Петра I, Російська православна церква оголосила анафему Іванові Мазепі. Пряма цитата:

Новый изменник, нарицаемый Ивашка Мазепа, бывший гетман украинский, или паче — антихристов предтеча, лютый волк, овчею покрытый кожею, и потаенный вор, сосуд змеин, внешне златом блестящий, честию и благолепием красящийся, внутри же всякой нечистоты, коварства, злобы диавольской, хитрости, неправды, вражды, ненависти, мучительства, кровопролития и убийства исполненный. Ехиднино порождение, как змей вселукавый, яд своего злого умышления на православное государство изблева в 1708 г. в месяце декабре… Как второй Иуда-предатель, отвержися Христа Господа и благочинной державы…

.

Досі Російська православна церква та Українська православна церква Московського патріархату анафему не зняли. Тому в Києво-Печерській лаврі Мазепу досі піддають анафемі, а у Михайлівському монастирі (УПЦ-КП) моляться за упокій його душі. Вже 10 липня 1918 року у Софійському соборі єпископ Назарій з дозволу митрополита Київського і Галицького Антонія відслужив панахиду по гетьману Івану Мазепі. Під час панахиди за пропозицією В. Отамановського було вирішено перенести прах Мазепи, а також Калнишевського й Полуботка до Святої Софії й поховати поряд з гробницею Ярослава Мудрого.

Меценатство

Іван Мазепа (сучасний стінопис в Успенській катедрі Києво-Печерського монастиря)

1. Києво-Печерська Лавра:
   1. Троїцька Надбрамна церква (1106–1108; перебудови XVII–XX ст.) відновлена коштом І. Мазепи
   2. Успенський собор (1073–1089; перебудова XVII–XVIII ст.) відновлений коштом І. Мазепи (1690) + подарунки.
   3. Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696–1698) побудована коштом І. Мазепи
   4. Кам'яний мур (1696–1701) будувався коштом І. Мазепи: південно-західна башта (башта Івана Кущника, від назви церкви, яку там хотіли відкрити на честь патрона Івана Самойловича; побудована 1696 р.); південна (Часова чи Годинникова, бо в ній до 1818 р. був годинник); північна (Малярна, бо там містилася малярна майстерня); східна (Онуфрієвська — від церкви св. Онуфрія, або Палатна, бо тут містилися палати Івана Мазепи) (1698–1701)
   5. Церква Різдва Богородиці (1696)
2. Микільська лікарняна церква (кін.1690-х)
3. Трапезна Покрови Богородиці (кінець 1690-х, знищена більшовиками у 1960-их)
4. Вознесенська церква (1701–1705)
5. Свято-Троїцький собор Кирилівського монастиря (1695)
6. Військовий Микільський собор (1690–1696)
7. Богоявленський собор (1693)
8. Софіївський собор у Києві (1697–1700)
9. Дзвіниця та мури Софіївського монастиря у Києві (1699–1707)
10. Дзвіниця Пустинно-Миколаївського монастиря (друга половина 1690-х)
11. Собор Живоначальної Трійці у Батурині (1692)
12. Церква Св. Миколи у Батурині
13. Воскресенська церква у Батурині
14. Церква Покрови Богородиці у Батурині
15. Собор Вознесіння Господнього Бахмацького монастиря
16. Успенська церква Глухівського монастиря (1692)
17. Трапезна та дзвіниця Глухівського монастиря
18. Успенська мурована трапезна церква Густинського монастиря
19. Мала трапезна церква Густинського монастиря
20. Покровська церква в с. Дігтярівці Новгород-Сіверського району Чернігівської області (1708–1709 або 1710)
21. Церква Пресвятої Богородиці Домницького Різдвяно-Богородицького монастиря (1696)
22. Церква Петра і Павла в с. Іванівському (поч.1700-х)
23. Церква Покрови Пресвятої Богородиці на Січі (1693)
24. Дерев'яний храм Св. Іоанна Предтечі Кам'янського Успенського монастиря
25. Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Батурин)|Церква Покрови Пресвятої Богородиці Батуринського Крупицького монастиря (поч. 1700-х)
26. Храм Преображения Господня Лубенського Мгарського монастиря
27. Трапезна церква Лубенського Мгарського монастиря
28. Дерев'яний храм в ім'я Воскресіння Христового в Любечі
29. Мурована Воскресенська церква в Любечі
30. Собор Св. Миколая Макошинського Миколаївського монастиря
31. Церква в с. Мохнатин (1692) іконостас з гербом І.Мазепи,
32. Церква Пресвятої Богородиці у Новобогородицьку (1688)
33. Вознесенський собор у Переяславі (1700)
34. Дерев'яна церква в с. Прачі
35. Дерев'яна церква Св. Іоанна Хрестителя
36. Петропавлівська церква в Рудні (закладна дошка від 10 травня 1698 р.)
37. Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові (1679–1695)
38. Церква Св. Івана Євангеліста з вівтарем в Чернігові
39. П'ятницька церква в Чернігові
40. Борисо-Глібський кафедральний собор в Чернігові
41. Церква Іоанна Предтечі в Чернігові
42. Трапезна з двобанним храмом Всіх Святих в Чернігові
43. Микільська церква у Білій Церкві (1706)
44. Братський Богоявленський монастир
45. Михайлівський Золотоверхий монастир в Києві
46. Корпус Києво-Могилянської академії (1703)
47. Чернігівський колегіум (1701–1702)
48. Хрестовоздвиженський собор Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря (1689–1709)

Мазепа в літературі та мистецтві

Ежен Делакруа. Мазепа на коні

«Мазепа на переправі через Дніпро»
Корнило Устиянович, 1883

Файл:Mazepa v chernigove.jpg

Геннадій Єршов. Гетьман Мазепа

Нова банкнота у 10 гривень із зображенням I.C. Мазепи

Банкнота у 10 гривень із зображенням I.C. Мазепи (найстаріший варіант, підлягає поступовому вилученню з обігу)

Монета 10 гривень із зображенням I.C. Мазепи

Гетьман Іван Мазепа — найвідоміший в Європі та Америці гетьман України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур. Серед найвідоміших творів:

• гравюри І. Мигури, І. Щирського, Д. Галяховського, Л. Тарасевича, М. Бернінгротга;
• портрети невідомих художників XVII — початку XVIII ст., що зберігаються в музеях України;
• полотна історико-легендарного змісту відомих художників А. Деверія, Ю. Коссака, Є. Харпентера, М. Геримського; Теодора Жеріко («Мазепа», 1823), Ежен Делакруа («Мазепа», 1824), Г. Верне (два полотна: «Мазепа оточений кіньми», 1825 та «Вовки у погоні за Мазепою», 1826), Луї Буланже (картини: «Покарання Мазепи», 1827; «Смерть Мазепи», дата невідома), Теодор Шассеріо («Дівчина-козачка над тілом Мазепи», 1851).
• поетичні та прозові твори Дж. Байрона, В. Гюго, Ю. Словацького, О. Пушкіна, Ф. Булгаріна, Г. Асакі, Б. Брехта;
• музичні інструментальні та оперні твори П. Сокальського, К. Педротті, Ш. Пурні, Дж. В. Гінтона, Ф. Педреля, П. Чайковський, М. Гранваль, Ф. Ліста, Ж. Матіаса, О. Титова, С. Рахманінова
• образ Мазепи та його справ високо поцінований українським народом та зберігається в народному фольклорі, зокрема думах, приказках ("напр., «Від Богдана до Івана — не було Гетьмана») тощо, навіть у елементах одягу (мазепинка).

• Лорд Байрон — Мазепа, поема (1818)
• Олександр Пушкін — Полтава, поема (1828–1829)
• Віктор Гюго — Мазепа, поема (1829)
• Юліуш Словацький — Мазепа, поема (1840)
• Ференц Ліст — Мазепа, симфонічна поема (1851)
• Петро Чайковський — Мазепа, опера(1881–1883)
• Михаел Балфе. «Сторінкова» кантата. (1861)
• Тарас Шевченко — різні вірші
• Богдан Лепкий — «Мазепа».
• Бертольд Брехт — «Балада про Мазепу».
• Кондратій Рилєєв
• Володимир Сосюра — Мазепа, поема (1928—1959-1960)
• Антоній Стаховський — Молитва за гетьмана Мазепу та інші вірші.

У 1998 році скульптор Геннадій Єршов створює погруддя Мазепи, образ гетьмана — мецената. У 2001 році режисером Юрієм Іллєнком було знято україномовний фільм «Молитва за гетьмана Мазепу»

Йому присвячено фільми:

• «Мазепа» (1909) В. Гончарова (в гол. ролі А. Громов), «Мазепа» (1913) Д. Сахненка, «Мазепа» (1914) В. Гардіна з І. Мазжухіним, «Мазепа» (1914) Є. Пухальського, П. Чардиніна. Гетьмана грає Ф. Стригун у стрічці «Обітниця» (1992). Про нього і сценарій Г. Штоня «Ой горе тій чайці…», документальна стрічка Л. Анічкіна «Анатема» та кінотвір Ю. Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2002. В головній ролі П. Іллєнко, Б. Ступка).

У Полтаві із 2003 р. проходить всеукраїнський фестиваль «Мазепа-фест». На ньому митці представляють свої літературні, музичні твори, відбуваються зустрічі із діячами культури.

Нагороди

• Мазепинський хрест
• Хрест Івана Мазепи

Вшанування пам'яті

Населені пункти

• Мазепа (Міннесота), США
• Мазепа (Пенсильванія), США
• Мазепа (Південна Дакота), США
• Мазепа (Північна Кароліна), США
• Мазепа (Альберта), Канада
• Мазепа-Бей, Південно-Африканська Республіка
• Мазепівка, Росія
• Мазепинці, Україна

Вулиці

Детальніше див. Вулиця Мазепи

• Вулиця Івана Мазепи (Київ)
• Вулиця Гетьмана Мазепи (Львів)
• Вулиця Івана Мазепи (Тернопіль)
• Вулиця Івана Мазепи (Коломия)
• Вулиця Гетьмана Мазепи (Івано-Франківськ)
• Вулиця Івана Мазепи (Червоноград)
• Вулиця Гетьмана Мазепи (Рівне)

Вулиця в Києві

У жовтні 2007 року вулицю Січневого повстання у Печерському районі Києва рішенням Київради перейменовано на вулицю Івана Мазепи.

За відповідне рішення проголосували 71 з 96 присутніх депутатів Київради. Проти був лише один.

Рішення прийняте з метою вшанування пам'яті одного з найвидатніших гетьманів України та враховуючи рішення Київради від 20 листопада 1997 року «Про повернення деяких історичних назв та перейменування на відзнаку 80-річчя пам'ятних подій української революції 1917–1920 років».

На брифінгу перед початком засідання сесії секретар Київради Олесь Довгий підкреслив, що це перейменування є дуже важливим в історичному сенсі, бо Мазепа має безпосереднє відношення до зазначеної вулиці. Зокрема, розташовані тут Вознесенська церква та жіночий монастир зведені за кошти Івана Мазепи, за його ж кошти зведено кам'яний мур Києво-Печерської Лаври та проведено низку будівельних робіт на її території.

Проте на засідання Київради 8 липня 2010 більшу частину вулиці (від Площі Слави до площі Героїв Великої Вітчизняної війни) перейменували на вулицю Лаврську. Є інформація, що це було зроблено на прохання московського патріарха Кирила. При цьому комісія Київради з питань культури не ухвалювала рішення про таке перейменування.

Наукові заклади

• Науково-дослідний Центр козацтва імені гетьмана Мазепи

Інше

• Мазепа — мікрорайон місті Галаці, Румунія.
• Національний парк Мазепа — національний парк у штаті Квінсленд, Австралія.

Див. також

• Пам'ятник Івану Мазепі (Галац)
• Пам'ятник гетьману Мазепі та королю Карлу ХІІ (Дігтярівка)
• Пам'ятник Івану Мазепі (Кергонксон)
• Пам'ятник Івану Мазепі (Мазепинці)
• Пам'ятник Івану Мазепі (Перхтольдсдорф)
• Пам'ятник Івану Мазепі (Чернігів)
• Іван Мазепа й Харківщина
• Національний парк Мазепа
• Івановське (Рильський район)
• Виховання анафемою

Література

• Бантыш-Каменский Д. Жизнь Мазепы. — М., 1834.
• Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський. Історичні есе. — Львів.: «Червона калина», 1991. — 255 с.
• Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа: Життя і пориви великого гетьмана / Автор. пер. з франц. М.Рудницького. — Київ: Вид-во СП «Свенас», 1991. — 136 с.
• Вінтоняк О. Анатема на гетьмана Мазепу / «Український історик», 1990, № 01-04
• Степан Величенко. «Ми вас хахлов пабєділі». Мазепа і трагедія України, " <http://historians.in.ua/index.php/post-mazepa>
• Енсен А. Мазепа: исторические картины. — К.: Український письменник, 1992. — 205 с.
• Іван Мазепа: Худож.-док. кн.: Для серед. і ст. шк. віку (Упоряд. і передм. В. О. Шевчука); Худож. Л. А. Кацнельсон. — К.: Веселка, 1992. — 132 с.
• Ковалевська О. Збірник «Мазепа»: реконструкція видавничого проекту 1939–1949 років. — К.: Темпора, 2011. — 176 с.
• Костомаров М. І. Історія України в життєписах визначних її діячів. — Львів, 1918. — 494 с.
• Костомаров Н. И. Исторические монографии и исследования. — Т.XVI. — Мазепа и мазепинцы. — СПб., 1905. — 216 с.
• Костомаров Н. Иван Мазепа. — М.: Республика, 1992. — 335 с.
• Крупницький Б. Гетьман Мазепа та його доба. — К.: Видавництво «Україна», 2003. — 240 с.: іл.
• Борис Крупницький. Гетьман Пилип Орлик (1672–1742): його життя і доля. Мюнхен, 1956
• Луців В. Гетьман Іван Мазепа. — Торонто, 1954. — 130 с.
• Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. — Нью-Йорк, 1960. — 461 с.
• Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа і Москва / «Український історик», 1989, № 04; 1990, № 01-04; 1991, № 01-02
• Павленко С. Іван Мазепа як будівничий української культури. — К.: Вид.дім «КМ Академія», 2005. — 304 с.
• Павленко С. Іван Мазепа. — К.: Видавничій Дім «Альтернативи», 2003. — 416 с.: іл.
• Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. — 602 с.
• Радишевський Р., Свербигуз В. Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко. — К.: Видавничий центр «Просвіта», 2006. — 551 с.
• Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. — К.: Либідь, 1994. — 240 с.
• Таирова-Яковлева Т. Мазепа. — М.: Молодая гвардия, 2007. — 271 с.: ил.
• Уманец Ф. Гетман Мазепа. — СПб., 1897.
• Акти ЮЗР, т. XI, с. 496–497, 570; «Собраніе Государственных Грамот и договоров», ч. IV, с. 315, 316. Апанович, с. 264–265
• Символи волі. Український тиждень, № 20, 2010. С. 52-53
• Історія України в особах: IX–XVIII ст. К.:Видавництво «Україна», 1993, 396 с.
• Таїрова-Яковлева «Іван Мазепа і Російська імперія. Історія зради» Кліо, 2012

Посилання

• Сайт «Ім'я Івана Мазепи» (Громадський комітет з відзначення 300-ї річниці Повстання за незалежність України під проводом Івана Мазепи та Полтавської битви (1708–1709))
• Музиченко Ярослава Народження Мазепи. Одна з ключових постатей української історії ще чекає на серйозне наукове дослідження (Україна Молода, № 051 за 20 березня 2009 року)
• Дослідження Юрія Ситого про палаци Мазепи в Батурині
• Іван Мазепа в бібліотеці «Українського Центру»
• Листи Івана Мазепи до Мотрони Кочубеївни
• Фотоґалерея: «В Росії зберігся маєток Мазепи, а в Україні — ні» (ЗаУ портал / Бі-Бі-Сі українською)
• Науково-дослідний реферат-огляд життя видаткого діяча Івана Мазепи
• Сергій Сєряков. «Великі українці» і орден Єзуїтів // Український тиждень, 02.02.2011
• Хто зрадив гетьмана Мазепу? // Український тиждень