Іван Самойлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Самойлович
Іван Самойлович
Alex K Ivan Samoilovych.svg
Гетьман Війська Запорозького
1672 — 1687
Попередник: Дем'ян Ігнатович
Спадкоємець: Іван Мазепа
 
Народження: початок 1630
Ходорків, Річ Посполита
Смерть: 1690
Тобольськ, Московське царство
Династія: Самойловичі
Батько: Самійло
Діти: Григорій, Яків, Семен, Параска, Анастасія

Іва́н Самойло́вич (початок 1630-х рр. — 1690) — Гетьман Війська Запорозького, політичний та військовий діяч, реформатор, чільник Гетьманщини Лівобережної України та «Обох боків Дніпра» (від 1676 р.). Намагався приєднати до козацьких територій Слобожанщину, але не вдало. Закінчив своє життя у засланні в наслідок змови Голіцина та частини старшини на чолі з Мазепою.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у сім'ї священика Самійла Самойловича з Ходоркова (нині Житомирська область). Після Хмельниччини родина переїхала на Лівобережжя де батько отримав парафію в містечку Красний Колядин на Прилуччині.

Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Втім духовна стезя не привабила Івана і він вступив до війська. Оскільки мав гарну освіту то службу розпочав військовим писарем Красноколядинської сотні Прилуцького полку. Там же одружився з дочкою місцевого заможного міщанина Марією Голуб.

За протекції генерального писаря отримав звання значкового товариша. Згодом був веприцьким сотником Гадяцького полку, наказним полковником Прилуцького полку, сотником красноколядинським (1664), полковником охотницького полку (1665).

Політична кар'єра[ред.ред. код]

Брав участь у повстанні 1668 р. проти московської влади в Україні. Після загибелі гетьмана Івана Брюховецького приєднався до наказного гетьмана Дем'яна Многогрішного. У 16681669 рр. був наказним полковником та полковником чернігівським. 16691672 — генеральний суддя. Брав участь у старшинській змові проти гетьмана Дем'яна Многогрішного. На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672 р. обраний гетьманом. Прагнув об'єднати під своїм регіментом Лівобережну й Правобережну Україну, для чого проводив боротьбу проти правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Керував козацьким військом під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. (проти турків). За правління Самойловича Українська Православна Церква втратила свою незалежність і в 1686 р. була підпорядкована Московському патріархові.

Державна політика[ред.ред. код]

У внутрішній політиці Іван Самойлович започаткував виділення з козацької старшини т. зв. значкового (знатного, значного) військового товариства, яке стало прообразом українського («малоросійського») дворянства. Намагався об'єднати Правобережжя та Лівобережжя, 1674 навіть обраний гетьманом «обох сторін Дніпра». У результаті вторгнення військ Туреччини втратив контроль над Правобережжям. Саме ним у 1678-му році вперше в Гетьманщині була уведена оренда на горілку.

У роки правління Самойловича остаточно утвердився державно-політичний устрій лівобережного Українського гетьманату, який в основному залишався незмінним до 1764. Проявив себе здібним воєначальником у війні об'єднаних сил козацької України та Московії з Османською імперією. Заохочував переселення українського населення з Правобережжя на Лівобережжя. Претендував на поширення гетьманської влади і на Волинь та Західну Україну. Висловлював незадоволення укладеним між Московським царством і Османською імперією Бахчисарайського миру 1681, неодноразово виступав проти укладення польсько-російського Вічного миру 1686 року, який узаконював розділ України на дві частини.

На раді М. Ханенко склав гетьманську булаву, Петра Дорошенка формально було усунуто від влади, а гетьманом усієї України було проголошено Івана Самойловича.

Церковна політика[ред.ред. код]

За гетьманування Самойловича українська православна церква, яка до того була під зверхністю Константинопольського патріарха, була підпорядкована Московському патріархату. Мріяв створити Українське/Руське князівство і зробити гетьманську владу спадковою.[Джерело?] Після невдалого спільного українсько-російського походу на Крим у 1687 звинувачений у «зраді Москві», скинутий з гетьманства, заарештований і відправлений на заслання до залежних московських територій Західного Сибіру, де й помер.

Родина[ред.ред. код]

Батько

  • Самійло — православний священник з Правобережжя.

Діти

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У м. Батурин та с. Ходорків встановлено пам'ятники Гетьману Самойловичу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. А старшого сина Григорія взял з собою околничий до города Сівска, и там по многих спитках голову оттяли, рубаючи разов три задля болшой муки, и так безчестно загребено без похорону, бо не дано и священика, жеби его висповідати. Літопис Самовидця. — Київ: «Наукова думка», 1971. — С. 147.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.768-769.
  • Мельник Л. Гетьман Іван Самойлович // Київська старовина. — 1996.-№ 1. — С.77-84;
  • Станіславський В. «Статті» Івана Самойловича щодо «Вічного миру» // Україна в Центрально-Східній Європі. — К.,2000. — С.348 — 385;
  • Чухліб Т. Іван Самойлович // Історія України в особах. Козаччина. — К.,2000. — С.161 — 170;
  • Чухліб Т. Гетьмани і монархи. Українська держава у міжнародних відносинах 1648–1714 рр. — К.,2005.
  • Алмазов А. С. Политический портрет украинского гетмана Ивана Самойловича в контексте русско-украинских отношений (1672–1687 гг.) — М., 2012.

Посилання[ред.ред. код]