Іван Скоропадський

Іван Скоропадський
Народився	1646 Умань, Річ Посполита
Помер	3 липня 1722 Глухів, Гетьманщина
Рід	Скоропадські
Батько	Ілля Скоропадський
Гетьман Війська Запорозького
1708—1722
Попередник	Іван Мазепа
Наступник	Павло Полуботок

Іва́н Скоропа́дський (1646 — 14 липня 1722) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1708—1722). Представник козацького роду Скоропадських. Старший син Іллі Скоропадського. Генеральний бунчужний (1698 — 1699), генеральний осавул (1701 — 1706), стародубський полковник (1706 — 1708). Після переходу Мазепи на бік шведів, призначений головою Гетьманщини з волі російського царя Петра І. Безуспішно намагався протистояти російським планам ліквідації козацької автономії.

Біографія

Старшина

Родом з Умані. Навчався у Києво-Могилянській академії.

У 1674 році, після її зруйнування турками, Іван Скоропадський переселився на Лівобережну Україну, де був військовим канцеляристом у гетьмана Івана Самойловича (1675—1676), чернігівським полковим писарем (1681—1694); 1698 генеральним бунчужним, 1701 генеральним осавулом (другим). Розумна й тактовна людина, Скоропадський не раз виконував важливі дипломатичні місії Самойловича (до Москви 1675 і 1676, до Криму 1681) й Івана Мазепи (до Польщі 1690, до Москви 1693 і 1696, до Січі 1703).

Гетьман

Скоропадський належав до тієї групи вищої старшини, що повнотою підтримувала Івана Мазепу, з яким він був пов'язаний і особистою приязню. 1706 Мазепа призначив Скоропадського на уряд полк. стародубського, особливо важливий в обставинах Північної війни й союзу України з Швецією; було відомо, що він готував Скоропадського на свого наступника. 1708 Мазепа, вже з шведського табору, писав Скоропадському, щоб він старався «московське військо зі Стародуба іскоренити». Цей лист був перехоплений росіянами, й Скоропадський лишився в московському таборі. Не мавши іншого кандидата (Данило Апостол, хоч і ворог Мазепи, пішов з ним до шведів, а Павло Полуботок не користався довір'ям Петра І), цар погодився на кандидатуру Скоропадського, який і був обраний на гетьмана у Глухові 6 листопада 1708. Але Петро І ніколи повнотою не довіряв Скоропадському, приховував від нього військові плани, відмовився затвердити пропоновані Скоропадським пункти нової угоди України з Москвою (Решетилівські статті 1709) й затримав (до 1710), видачу йому інсталяційної грамоти на гетьманський уряд.

Полтавська перемога Росії розв'язала руки Петрові І щодо України. Країна, спустошена війною, епідемією чуми, стала територією російської військової окупації^{[Джерело?]}. Росія не тільки тримала тут постійно своє військо (10 драгунських полків), коштом місцевого населення, але щораз більше втручалася у внутрішні справи України, які перед тим належали до компетенції гетьманського уряду. Козацьке військо було передане під командування російських генералів, а гетьманська артилерія була вивезена до Росії. У Глухові, куди була перенесена столиця Гетьманщини (1709), московський резидент (спершу А. Ізмайлов, а потім Вініус і Ф. Протасьев) наглядав за діяльністю гетьмана, який мусив радитися з ним у всіх справах. Цар не тільки залишив за собою виключне право призначати генереальську старшину й полковників (а іноді навіть і сотників), але й наставляв, чи міняв на ці уряди зовсім чужих для України людей: росіян, молдаван, сербів, поляків.

Репресії супроти колишніх мазепинців та їхніх родин, депортованих у Сибір, конфіскація їх маєтків і щедра роздача їх російським вельможам, створення в Україні величезних лятифундій Олександра Меншикова та ін. чужих достойників й обмеження права земельних надань гетьмана, численні й чимраз більші мобілізації козаків і посполитих на важкі будови військових укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дін) і нової російської столиці Петербургу — все це утруднювало, а навіть паралізувало діяльність українського уряду. Нарешті, 1722 Петро І утворив Малоросійську колеґію, яка значно обмежувала владу гетьмана й права українського уряду. Економічна політика Росії в Україні по 1709 набирає виразно колоніального характеру: обмежуються або й забороняються торгові відносини Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток української промисловості (зокрема гутницької й салітряної); економічне і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль російського уряду й купецтва. Чималих утисків зазнає також культурне і церковне життя (зокрема заборона українського друку 1720). Все це погіршувало політичну й моральну атмосферу країни, тероризувало українську людність, сприяло численним доносам на гетьмана та його уряд, кінець-кінцем дезорганізувало українське національне й громадське життя.

Підсумок

У важких умовах свого часу Скоропадський робив усе, що міг, щоб боронити права української держави та інтереси її населення. Скоропадський коректно ставився до свого попередника і навіть у своїх універсалах уникав офіц. російської термінології щодо «изменника» Мазепи, називаючи його звичайним «бувшим гетьманом» або «нашим антецесором». Скоропадський протестував проти російських утисків, загарбань і здирств (навіть всесильного Меншикова), був проти утворення Малоросійської колеґії. Звичайно, всі ці заходи Скоропадського не могли вплинути на Петра І, який, всупереч своїм урочистим обіцянкам зберігати автономні права України, у критичний момент переходу Мазепи на бік Швеції вирішив ліквідувати гетьманський устрій.

У колах української мазепинської еміграції ім'я і пам'ять Скоропадського завжди залишалися чистими (екзильний гетьман Пилип Орлик згадував у своєму «Діяріюші» його як свого «великого й любого приятеля»). Іван Скоропадський помер 3. (14) 7. 1722 і був похований у Гамаліївському монастирі м.Глухова.

Гетьман Іван Скоропадський, як і його попередник Іван Мазепа, відзначився благодійництвом. Так, зокрема він започаткував спорудження Гамалієвського монастиря, а в Стародубі на кошти Івана Ілліча зведена церква Предтечі. Турбувався гетьман і про розвиток Чернігівського Єлецького монастиря. Був також і великим шанувальником мистецтва. Так, після великої пожежі 1718 року дуже постраждала Києво-Печерська лавра. Іван Скоропадський опікується створення нових розписів Успенського собору. У чернігівській друкарні (вона знаходилась в Троїцько-Іллінському монастирі) на початку XVIII ст. були видані книги Іоанна Максимовича, зокрема «Молитва Отче Наш на седьм богомыслий расположения» та «Краткое поучение о 7 сакраментах или тайнах церкви». Унікальні книги мали родовий герб Скоропадського і робилися на його замовлення.

Сім'я

• Дружина (від 1675): Пелагія Каленикович (Калениченко) — донька чернігівського полковника Никифора Калениковича
• Донька:Ірина Іванівна Скоропадська (1679—1744)

+ Семен Лизогуб, бунчуковий товариш.

• Дружина (від 1700): Анастасія Маркович, донька прилуцького орендаря, єврейського вихреста Марка Марковича.
• Донька: Уляна Іванівна Скоропадська (9 березня 1703 — 13 березня 1733)

+ Петро Петрович Толстой, ніжинський полковник, перший росіянин на українському полковницькому уряді.

Література

• Пріцак О. Рід Скоропадських (Історично-генеальогічна студія). — Львів, 1938.
• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
• Гуржій О.І. Іван Скоропадський. Київ, 2004
• Історія України в особах: IX—XVIII ст. К.:Видавництво «Україна», 1993, 396 с.

Посилання

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Іван Скоропадський

• Івач Ілліч Скоропадський