Тиктор Іван Микитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Іва́н Мики́тович Ти́ктор (* 6 липня 1896, с. Красне, нині смт. Красне Буського району Львівської області, — †26 серпня 1982, Оттава, Канада) — громадський і політичний діяч, хорунжий УГА, відомий український видавець і редактор.

Зміст

[ред.] Біографічні дані

Народився в заможній сім'ї, навчався в гімназіях Львова і Рогатина, студіював торговельні науки в Тайному українському університеті у Львові, вступив на правничий факультет Львівського університету.

Учасник Першої світової війни, польсько-української (1918-1919) та російсько-української (1919-1920) воєн, доброволець легіону Січових Стрільців, служив у ранзі підхорунжого. Як четар УГА вступив до підпільної Української Військової Організації.

[ред.] Іван Тиктор — видавець

Власник до 1939 найбільшого тодішнього львівського українського видавничого концерну Галичини «Українська Преса», який видавничою діяльністю спричинився до масового поширення преси, і книжок на західноукраїнських землях, зокрема в Галичині. Як приватний видавець і звеличник книжки перший увів в українську пресу західний принцип, що преса — це не продукт добродійності, чи харитативна та сутосуспільницька праця, а сполучення культури з купецтвом, яке мусить самооплачуватися.

Заснував у 1923 популярний ілюстрований щоденник «Новий час»; з часом добавив ряд часописів: «Наш прапор», «Народна справа», «Комар», «Дзвіночок», «Ранок», «Наш лемко». Паралельно з періодиками видавав календарі й монументальні твори: «Велика історія України», «Історія української культури», «Історія українського війська» — та щомісячно белетристичні твори у рамцях «Народної бібліотеки», «Лемківську читанку», та інші книжки.

[ред.] Видавнича діяльність на еміграції

Після розгромленням його підприємства за часів радянської окупації у 1939 очолював у Кракові релігійне видавництво «Нове Життя», а в роках 1941-1943 — видавництво «Волинь» уРівному.

З 1948 — в Канаді у місті Вінніпеґ, де заснував «Клюб приятелів української книжки», і перевидав у 1948-1954 свої найбільші довоєнні видання із доповненнями про новіші часи — та близько 40 книжок красного письменства.

[ред.] Заслуги

Заслуги Івана Тиктора великі: створення видань, які своєчасно приносили користь суспільству і стали тривкими надбаннями культури; введення періодичного друкованого слова в українське село; і, поставлення уперше газетного видавництва на купецькій базі, зберігаючи усі свої часописи у національно-громадському патріотичному дусі.

[ред.] Література

[ред.] Посилання

Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами