Ігала

Ігала Igala
промовець-ігала Асоціації ігала США (Igala Association USA Columbus), 2007
Загальна кількість	бл. 2 млн. чол.
Найбільші розселення	Нігерія: штати Когі, Анамбра, Дельта та Едо (частково)
Мова	ігала
Релігія	традиційні культи (Анімізм) мусульмани—суніти
Близькі етнічні групи	ідома, ігбо, йоруба, нупе

Іга́ла (ігара) — народ мовної підгрупи ква на півдні Ніґерії.

Територія проживання і чисельність

Територія проживання ігала на мапі Нігерії

Люди ігала проживають у міжріччі Нігеру і Бенуе на території, площина якої складає прибл. 13,7 тис. км² і розташована між 6°30 і 8°40 півн. широти і між 6°30 і 7°40 сх. довготи. (Oguagha P.A, 1981)

Чисельність ігала складає бл. 2 млн. осіб (оцінка), і є основним населенням нігерійського штату Когі, також проживають у ін. штатах країнах — Дельта, Анамбра і Едо.

Мова і релігія

Мова ігала належить до мовної підгрупи ква нігеро-конголезької групи конго-кордофанської мовної родини.

Писемність — на латинській ґрафічній основі.

Ігала сповідують традиційні культи, частина мусульмани-суніти, також частково протестанти.

Історія і суспільство

За внутрішньою (напівлегендарною) генеалогією групи ігала походять з народу йоруба.

В ігала існувало ранньодержавне утворення з осередком у місті Іда. Також відомі інші центри работоргівлі народу ігала.

І дотепер у ігала зберігаються пережитки традиційних соціальних структур. Правитель народу — ата («священний цар»), якому підпорядковуються вожді різних рангів, у віданні яких, в свою чергу, перебувають селища і місцевості ігала.

Господарство і культура

Основне традиційне заняття ігала — ручне підсічно-вогневе землеробство (ямс, кукурудза, овочі, бавовник, какао). Скотарство (велика рогата худоба, вівці, кози) відіграє підсобну роль.

Жінка ігала на засіданні Асоціації ігала США, 2007

Ігала займаються також збиранням плодів олійної пальми й каучуку, поширені мисливство і рибальство.

Серед ремесел практикується гончарство (для внутрішніх потреб).

Існує статевий поділ праці — жінки зайняті землеробством, чоловіки розчищають місце під поля й випасають худобу.

Селища ігала не мають чіткого планування, домогосподарство складається з кількох складених з сирцю і обмазаних глиною хатин, круглих у плані з конічною верхівкою.

Давніший одяг ігала (шмат матерії, обернутий навколо стегон, з перекинутим через плече краєм) замінило вбрання хаусанського типу, на кшталт бурнусів (з обов'язковим головним убором — у жінок підв'язана у безліч способів хустина, в чоловіків шапочка на подобі фески), а у містах — нерідко європейський костюм.

Основу національної кухні складають різноманітні каші з сорго, проса, кукурудзи, заправлені пальмовою олією та спеціями.

У ігала розвинута календарна обрядність. Найбільшим святом вважаються свято поминання предків (культ предків) егу. Зберігається усний і танцювальний фольклор.

Джерела

• Исмагилова Р. Игала, Народы мира. Историко-этнографический справочник, М.: «Советская энциклопедия», 1988, стор. 167 (рос.)
• Исмагилова Р.Н. Народы Нигерии. Этнический состав и краткая этнографическая харакер., М., 1963 (рос.)
• Peoples of the Niger-Benue confluence, L., 1955 (англ.)