Ігнатій (Брянчанінов)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігнатій Брянчанінов
рос. Игнатий Брянчанинов
Основні відомості
Ім'я при народженні: Дмитро Олександрович Брянчанінов
Народження 5 лютого (17 лютого) 1807(1807-02-17)
Покровське
Країна: Російська імперія
Альма-матер: Миколаївське інженерне училище
Конфесія: РПЦ МП
Смерть: 30 квітня (12 травня) 1867(1867-05-12) (60 років)
Некрасовське
Місце поховання: Tolga monasteryd
Праці й досягнення
Рід діяльності: інженер, священнослужитель
Основні інтереси: теологія
Титул: монах, єпископ, святий
Нагороди:
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Автограф:
CMNS: Ігнатій у Вікісховищі

Єпископ Ігнатій (у миру Дмитро Олександрович Брянчанінов рос. Дми́трий Алекса́ндрович Брянчани́нов, епи́скоп Игна́тий; 1807, с. Покровське, Вологодська губернія — 1867, Миколо-Бабаєвський монастир, Костромська губернія) — російський релігійний діяч, богослов, проповідник, єпископ Кавказький і Чорноморський Синодальної РПЦ.

Біографія[ред. | ред. код]

Святитель Ігнатій (Брянчанінов) у 1861 році

Народився в селі Покровське Грязовецького повіту Вологодської губернії Російської імперії (село нині в межах Юровського муніципального утворення Грязовецького району Вологодської області Російської Федерації)[1].

З раннього віку тягнувся до чернечого життя, любив молитися і читати духовні книги. Вчився він прекрасно і був першим учнем у класі. Здібності були найрізнобічніші — не тільки в науках, але й у малюванні, музиці. Родинні зв'язки ввели його у дім президента Академії мистецтв; тут, на літературних вечорах, він став улюбленим читцем і незабаром познайомився з О. Пушкіним та I. Криловим.

Займався вивченням філософії, намагаючись заспокоїти своє духовне томління, але не знайшов вирішення найголовнішого питання про істину і сенс життя. І тоді Дмитро звернувся до вивчення Святого Письма і православної віри у писаннях святих отців. Дмитро в Олександро-Невській лаврі знаходить щирих наставників, які розуміють його духовні потреби. Остаточний переворот у житті зробило знайомство зі старцем Леонідом (згодом оптинський ієромонах Лев).

У 1826 р. здобув освіту в Миколаївському інженерному училищі зі званням поручика.

У 1827 році Дмитро залишає блиск і заможність аристократичного життя і, викликаючи найглибше здивування «світу» і невдоволення своїх батьків, йде у відставку. Згодом приймає чернечий постриг з ім'ям Ігнатій.

У 1833–1857 рр. архімандрит Ігнатій — настоятель Сергієвої пустині[ru]. У 1857 р. його хіротонісують у єпископа Кавказького. Через віспу святитель пішов на спокій і 1861 р. у Миколо-Бабаєвському монастирі[ru] вів усамітнене молитовне життя, створив багато відомих творів («Приношення сучасному чернецтву», «Отечник»), продовжував листування з духовними дітьми.

Нагороди[ред. | ред. код]

Вшанування[ред. | ред. код]

Прославлений Російською православною церквою серед святителів на Помісному Соборі РПЦ 1988 року.

Пам'ять — 30 квітня за юліанським (13 травня за григоріанським) календарем.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 59°02′11″ пн. ш. 39°57′24″ сх. д. / 59.03639° пн. ш. 39.95667° сх. д. / 59.03639; 39.95667.
  2. Ищите всюду Духа, а не буквы. Полное жизнеописание святителя Игнатия Кавказского. — М.: Сестричество во имя святителя Игнатия Ставропольского, 2010. — 544 с. — 3500 экз.(рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • АРХІВ «Подільської радниці»: 2006 рік: Середа, 10 травня.
  • Здравомыслов К. Я., Игнатий Брянчанинов [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Православная богословская энциклопедия. Том 5. Издание Петроград. Приложение к духовному журналу «Странник» за 1904 г.
  • Полное жизнеописание святителя Игнатия Кавказского / [Подг. к изд. Т.Н. Семеновой и Ю.Р. Редькиной]. — М.; СПб. : Изд-во им. Св. Игнатия Ставропольского, Российская Национальная библиотека, 2002. — 512 с. — 4000 прим. — ISBN 5-88904-028-8.(рос.)
  • Хондзинский П. свящ., Бежанидзе Г. В., Сухова Н. Ю., Яковлев А. И., Большакова С. Е. Игнатий (Брянчанинов). Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2009. — Т. XXI. — С. 74-89. — ISBN 978-5-89572-038-7.(рос.)(рос.)

Посилання[ред. | ред. код]