Домейко Ігнатій Іполітович
| Ігнатій Іполітович Домейко | |
 |
|
| Народився | 31 липня 1802 Недзвядка, Новогрудський повіт, Мінська губернія |
|---|---|
| Помер | 23 січня 1889 Сантьяго-де-Чілі, Чилі |
| Громадянство | Російська імперія Чилі |
| Національність | Польща |
| Галузь наукових інтересів | геологія, мінералогія, георграфія, етнографія |
| Заклад | Чілійський університет |
| Alma mater | Віленський університет |
Ігнатій Іполітович Домейко; (білор. Ігнат Дамейка, лит. Ignas Domeika, пол. Ignacy Domeyko; 31 липня 1802 — 23 січня 1889) — видатний геолог, мінералог, географ і етнолог, довголітній ректор Чилійського університету і член багатьох наукових товариств, один з найвідоміших вихованців Віленського університету, національний герой Чилі. Уродженець Білорусі, незадовго до його народження включеної до складу Російської імперії, який засвоїв культурні та політичні традиції Великого князівства Литовського, займає важливе місце в історії науки та культури Білорусі, Литви, Польщі та Чилі.
Зміст |
[ред.] Ранні роки
Народився у маєтку Медведка (Мядзьведка, Недзвядка) Новогрудського повіту Мінської губернії (нині Кореличський район). З 1812 р. разом із старшим братом Адамом вчався у піарській школі в Щучині, підпорядкованій Віленському університету. Гувернером братів був Онуфри Петрашкевич. Закінчивши школу в 1816 р., Ігнатій Домейко вступив до відділення фізики та математики Віленського університету. Чотирнадцятирічний Домейко був одним з наймоолодших студентів університету. У червні 1817 р. отримав ступінь кандидата філософії. Навчання закінчив у першій половині 1820 р. Пізніше, у 1822 р., відвідував лекції астронома Петра Славінського, у 1823 р. слухав лекції філософа Глуховського та історика Іоахима Лелевеля. У червні 1822 р. йому було присвоєно ступінь магістра філософії.
1820 року став членом таємної студентської організації філоматів. Брав участь у діяльності дочірніх організацій філоматів — товариствах філадельфістів, осяйних та інших, завідував бібліотекою філоматів. Був заарештований у листопаді 1823 р. Разом з більшістю арештованих філоматів був ув'язнений в базиліанському монастирі Святої Трійці. Завдяки зусиллям родичів у січні чи лютому 1824 р. Ігнатія Домейко було звільнено. Вирок суду, закріплений імператором 14 серпня та проголошений 6 вересня 1824 р., був, у порівнянні з вироками, наприклад, щодо Томаша Зана чи Яна Чечота, м'яким. Судове рішення наказувало жити під наглядом поліції у сімейному маєтку без права будь-куди виїжджати та займати державні посади.
Шість років Домейко провів у маєтках свого дядька, спочатку в Жибартовщизні, потім в Запол'ї. Переклав на польску мову пісні Оссіана та Коран (разом із священиком Діонізом Хлевинським). Займався господарством — впроваджував сільськогосподарські новинки, споруджував млини, ґуральні, тартаки. Але життя поміщика його не приваблювало.
У 1829 р. поліцейський наглад було знято. Це дозволило брати участь у легальній громадській діяльності. У 1830 р. його було обрано до гродненського сеймику.
[ред.] Повстання та еміграція
У тому ж 1830 р. Домейко вперше виїхав з Литви. Відвідав Варшаву, де зустрівся з Іоахимом Лелевелем. Коли він повернувся на батьківщину, почалося повстання 1830 р. Домейко брав у ньому участь, воював у підрозділах Д.А. Хлоповського, деякий час разом з Емілією Плятер та її двоюрідними братами Ц. та В. Плятерами. Після програної битви під Шавлами влітку 1831 р. разом з іншими повстанцями відступив до Прусії, де був інтернований.
В кінці року отримав дозвіл на виїзд і на початку 1832 р. виїхав до Дрездена. В Дрездені знову зблизився з Адамом Міцкевичем, спілкувався з Антонієм Едвардом Одинцем. Віїзжав до Саксонії, Швейцарії, відвідав Фрайберг, де ознайомився з Гірничою академією.
[ред.] Франція
У серпні 1832 р. разом із Міцкевичем та іншими емігрантами прибув до Парижу. Брав участь у діяльності різних емігрантських об'єднань. ДОпомагав Міцкевичу переписувати епічну поему «Пан Тадеуш» (Домейко був прототипом економа Жеготи, одного з героїв поеми). Відвідував лекції в Сорбонні та у Французській колегії, працював у Ботанічному саді, брав участь у геологічних екскурсіях.
1834 року вступив до Гірничої школи (фр. École des Mines). Склав географічну, геологічну та економічну мапу колишніх земель Речі Посполитої та написав до неї розгорнуті коментарі (мапа та коментарі не були опубліковані; матеріали використовувались в інших виданнях). У 1837 р. отримав диплом гірничого інженера. Того ж року прийняв запрошення гірничої школи Ла Серена в Кокімбо на півдні Чилі.
[ред.] Чилі
До 1846 р. викладав у гірничій школі Ла Серена (Кокімбо; зараз університет в цьому місті носить його ім'я). Проводив різноманітні досліди, комплектував мінералогічні колекції, заснував фізичну лабораторію, наукову бібліотеку, зоологічну колекцію. По методиці, розробленій Домейко, знання закріплювалися практичними заняттями хімією, фізикою, геологією. У 1845 р. опублікував книгу на іспанській мові з описом побуту, культури, мови індіанців арауканів, яка була перекладена на кілька мов.
Після закінчення строку контракту оселився в Сантьяго-де-Чилі. У грудні 1848 р. отримав чилійське громадянство, влітку 1850 р. одружився з чилійкою. У 1852 р. був призначений керівником делегатури у справах вищої школи і з того часу енергійно займався організацією освіти та наукових закладів у Чилі. У 1867 р. був обраний ректором Чилійського університету (ісп. Universidad de Chile) та чотири рази переобирався, залишаючись на цій посаді 16 років. У заснованій по його ініціативі Гірничій школі були підготовлені чилійські національні кадри викладачів гірничої справи, геологів, мінерологів.
Організував метеорологічну службу в Сантьяго-де-Чилі. Продовжував займатися мінералогічними дослідженнями, вивчав знайдений в пустелі Атакамі метеорит, досліджував аборигенів Південної Америки. Наукові праці (близько 100) писав переважно французською та іспанською. У декількох виданнях вийшов його підручник і разом з ним наукова праця Elementos de mineralojia (1854, 1860, 1879), з декількома додатками. Підтримував зв'язки з батьківщиною, посилаючи до університетів Варшави та Кракова свої праці та інші видання, що публікувалися в Чилі, піклувався про створення в Кракові мінералогічного музею. Став членом багатьох європейських наукових товариств.
[ред.] Пізні роки
Влітку 1884 р. разом з синами прибув до Бордо. В Парижі зустрівся з друзями юності Владиславом Ласковичем та Юзефом Богданом Залеським, відвідав родину Владислава Міцкевича, сина знаменитого поета. У Кракові був з ентузіазмом прийнятий науковою громадськістю. У Варшаві зустрічався з Одинцем, побував у Вільно, на батьківщині в Недзвядці, в Мирі та Новогрудку.
Восени повернувся до Парижу. У 1885 р. побував у Римі (мав аудієнцію у Папи римського Лева XIII) та в Неаполі, потім знову відвідав Краков, звідки з Петром Семененко вирушив у прочанську мандрівку до Святої землі. Повернувшись до Парижу, незабаром знову вирушив на батьківщину і провів там більше двох років, іноді ненадовго від'їжджаючи.
У квітні 1887 р. краковський Ягеллонський університет присвоїв Домейко ступінь почесного доктора медицини. Влітку 1888 р. Домейко виїхав до Чилі. В дорозі важко захворів. Помер в Сантьяго-де-Чилі 23 січня 1889 р. Був похований коштом чилійського уряду; день похорону було проголошено днем національної жалоби.
[ред.] Увічнення
Ім'ям Домейко названа мала планета, відкрита чилійським астрономом Карло Торресом у 1975 р. (астероїд 2784 Домейко), мінерал домейкіт, знайдений самим Домейко у 1844 р. в Чилі, амоніт (лат. Amonites domeykanus), виведений у Варшаві сорт азалії, родина рослин Domeykiaceae та декілька її представників, кактус (лат. Maihueniopsis domeykoensis), фіалка (лат. Viola domeykiana), головоногий молюск, невелике місто в Чилі, вулиці в Сантьяго-де-Чилі, Вальпараїсо та ще у восьми містах чилі, а також у Вільнюсі, горний хребет в Андах (ісп. Cordillera Domeyko), польська бібліотека в Буенос-Айресі (Biblioteca Polaca Ignacio Domeyko), декілька лицеїв, інших навчальних та наукових закладів в Чилі, музей в Крупові (Білорусь) і т. п.
На його честь випускалися поштові марки в Польщі та Литві, а також названо астероїд головного поясу — 2784 Домейко.
2002 р. у зв'язку з 200-річчям народження Домейко був оголошений ЮНЕСКО Роком Ігнатія Домейко. Ювілейні заходи під патронажем президента Польщі Александра Кваснєвського та президента Чилі Рікардо Лагоса пройшли в Чилі, а також в Білорусі та Литві. У вересні 2002 р. було відкрито меморіальну таблицю з його барельєфом (скульптор Валдас Бубялявічюс, архітектор Йонас Анушкявічюс).
[ред.] Література
- Мыслiцелi i асветниiкi Беларусi. Энцыклапедычны даведнік. Мiнск: Беларуская энцыклапедыя, 1995. ISBN 985-11-0016-1. С. 408—411.(біл.)
- Ignotas Domeika Lietuvai, Prancūzijai, Čilei. 1802—1889. Ignacy Domeyko for Lithuania, France, Chile. Ignacy Domeyko Lituanie, France, Chili. Vilnius: Vilniaus universitetas, Lietuvos istorijos institutas, Lietuvos nacionalinis muziejus. 2002. ISBN 9955-415-20-7.(лит.)(англ.)(фр.)
- Ignacy Domeyko. Moje podróże: pamiętniki wygnańca. Wrocław: Ossolineum, 1962.(пол.)
- Zbigniew Wójcik. Ignacy Domeyko: Litwa, Francja, Chile. Wrocław: Polskie Towarzystwo Ludoznawcze, 1995. ISBN 83-904914-2-7.(пол.)
- Małgorzata Kośka. Ignacy Domeyko. Warszawa: DiG, 1998. ISBN 83-7181-062-8.(пол.)
- Jadwiga Garbowska, Krzysztof Jakubowski. Ignacy Domeyko: (1802—1889). Warszawa — Lida: Towarzystwo Kultury Polskiej Ziemi Lidzkiej, 1995. ISBN 83-901353-6-1.(пол.)
- Zdzisław Jan Ryn. Ignacio Domeyko — ciudadano de dos patrias. Antofagasta: Universidad Catolica del Norte, 1994.(порт.)
- Zdzisław Jan Ryn. Ignacy Domeyko — obywatel świata. Kraków, Jagiellonian University Press, 2002. ISBN 83-233-1552-3. review, Polish language (пол.)
- Paz Domeyko Lea-Plaza. Ignacio Domeyko. La Vida de un Emigrante. Santiago, Chile.2002. Random House Mondadori (Editorial Sudamericana). ISBN 956-262-161-8.(ісп.)
- Paz Domeyko. A Life in Exile. Ignacy Domeyko 1802—1889. Sydney, Australia 2005. ISBN 0-646-44728-9.(англ.)
