Іда Аалберг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іда Емілія Аалберг
Ida Emilia Aalberg
Ida Aalberg.jpg
Іда Аалберг, 1907 рік
Ім’я при народженні Іда Емілія Аалберг
Народження 4 грудня 1857(1857-12-04)
Російська імперія Янаккала
Дата смерті 17 січня 1915(1915-01-17) (57 років)
Російська імперія Петроград
Інші імена Іда Ківекяс; Іда фон Ікскюль-Гюлленбанд
Роки діяльності 18741915
Чоловік Лаурі Ківекяс; Олександр Йоган фон Ікскюль-Гюлленбанд
Провідні ролі Нора («Ляльковий дім» Ібсена)
Іда Аалберг

І́да Емі́лія Аа́лберг (фін. Ida Emilia Aalberg; *4 грудня 1857, Янаккала — †17 січня 1915, Петроград) — фінська актриса. У першому заміжжі (від 1887) — Іда Ківекяс, у другому заміжжі (від 1894) — Іда фон Ікскюль-Гюлленбанд.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася 4 грудня 1857 року в місті Янаккалі в бідній сім'ї шляхового майстра Антті Альберга та Агнети Шарлотти Ліндроос. Через матеріальні труднощі не здобула повноцінної освіти: тільки рік навчалася у фінській школі для дівчат, а також брала приватні уроки в своєму селі.

У дівчини рано проявився природний талант до декламації. А перший перегляд гастрольної вистави фінського театру в місті Гяменлінна став визначальним у долі Іди. 1874 року у 17-річному віці вона втекла з рідного дому в Гельсінкі й прийшла у фінський театр до Каарло Берґбома. Той зумів розгледіти в молодій дівчині потенціал майбутньої актриси, тож узяв її на навчання.

Становлення актриси (1874—1880)[ред.ред. код]

У перші роки роботи у Фінському театрі (1874—1877) Іда Аалберг зіграла багато невеликих ролей, а також працювала асистентом під час оперних виступів. Інтерес публіки до її гри проявився тільки 1877 року — після успіху в ролі Бориски в угорській п'єсі «Сільський негідник». У 1877 та 1880 роках Аалберґ переймала акторську майстерність у відомої німецької актриси Марії Німан-Зеєбах. Крім аналізу ролі, сценічної мови та акторської майстерності, Аалберґ вивчала також німецьку мову. Засвоєний у Німеччині величавий декламаційний стиль, притаманний так званому зоряному театру, ніколи повністю не зникав з її творчості. Правда, пізніше вона розвивала свій стиль у напрямку чуттєвого ібсенівського реалізму, а також запозичила елементи стилю Сари Бернар та Елеонори Дюзе.

Навчання невдовзі принесло перші плоди. Уже 1879 року в Гельсінкі Іда Аалберг виконала дві перспективні ролі: головну роль у сценічній версії «Джєйн Ейр» Шарлоти Бронте та роль Луїзи Міллер у п'єсі Фрідріха Шіллера.

Перший смак міжнародного успіху Аалберг відчула влітку 1880 року — під час гастролей театру вона виступала в Мюнхені, Відні та Будапешті. У Будапешті, де Аалберґ виступала перед спорідненим народом (з фінсько-угорської мовної сім'ї), особливий успіх мав фінський варіант ролі Бориски в «Сільському негідникові». Звістка про тріумф актриси в Угорщині невдовзі донеслася до Фінляндії та зміцнила статус Аалберґ не тільки як актриси, але і як своєрідного національного надбання.

Того ж 1880 року Аалберг здіснила безперечний прорив у Фінському театрі, зігравши Нору в «Ляльковому домі» Генріка Ібсена. Виступ у Гельсінкі призвів до справжнього ажіотажу навколо персонажу Нори. Це також була перемога нового стилю гри у Фінському театрі: актори просто розмовляли на сцені, а не виголошували промови. Гру Аалберг вважали чудовим прикладом цієї нової реалістичної манери, в якій головним був природний і живий характер розмови замість важкуватого пафосу.

Провідна актриса[ред.ред. код]

Закріплення за Ідою Аалберг статусу популярної виконавиці головних ролей, зростання її артистизму як у комедійних, так і в трагедійних ролях для керівника Фінського театру Каарло Берґбума значило дуже багато. Завдяки добрій провідній актрисі можна було розширювати репертуар театру — як класичними творами, так і фінськими п'єсами. З участю Аалберг відбулося чимало фінськомовних прем'єр світової класики. Зокрема, вона зіграла Марію Стюарт у п'єсі Шіллера, Офелію в «Гамлеті» Шекспіра, Гретхен у «Фаусті» Гете.

Услід за професійним зростанням Аалберг Берґбум намагався підняти і рівень Фінського театру в цілому. Хоч гастрольні турне тривали, але із сезону 1879—1880 років театр усе більше став виступати в столиці.

Міцно закріпившись у статусі актриси, 1883 року Аалберг покинула Фінський театр. Тепер багато сил та енергії вона віддавала для розвитку своєї кар'єри за кордоном, хоча майже щороку виступала в Гельсінкі.

За тривалою поїздкою у 1883—1884 роках у Париж із навчальною метою послідували численні зарубіжні ангажементи, тож у 1885—1887 роках Аалберг виступала здебільшого за кордоном. 1885 року в Стокгольмському Королівському театрі вона фінсьою мовою зіграла Офелію в Гамлеті Вільяма Шекспіра (головну роль виконав Ернесто Россі). Великий успіх мала її Нора шведською мовою в столиці Норвегії Христіанії (Осло).

1885 року в Копенгагені Аалберг прийняли в театр «Казино», а від 1886 року вона виступала в театрі «Дагмар», де зіграла чимало великих ролей спочатку шведською, а потім данською мовою.

1887 року Аалберг вийшла звміж за адвоката й політика Лаурі Ківекяса (1852—1893).

1893 року, зоставшись вдовою, актриса заснувала власну трупу, до репертуару якої входили «Нора», «Сільва». Вона також виступала на гастролях у Скандинавії.

Санкт-Петербург[ред.ред. код]

1894 року Іда Аалберґ вийшла заміж за завзятого театрала — дійсного статського радника, барона Олександра Йогана фон Ікскюль-Гюлленбанда (1864—1923), тож переїхала на постійне місце проживання в Санкт-Петербург.

Актриса багато грає, з особливим успіхом виступає у виставах «Дама з камеліями», «Леді Макбет», «Дім», «Теодора». З тріумфом пройшло відкриття «Народного театру» в Петербурзі, де Іда грала роль Ківен Леана. Вона виступає з німецькомовною трупою. Грає в п'єсах Ібсена, Стріндберга, Чехова. Багато гастролює по Росії, Фінляндії, Німеччині, Скандинавії.

1906 року помер Каарло Берґбом. Іда Аалберг бере на себе керівництво Фінським Національним театром. Вона і художній керівник, і режисер, а також грає у виставах.

1914 року було відзначено 40-річчя творчої діяльності актриси. Це був зоряний рік Іди Аалберг. Щовечора вона блискуче грала в п'єсі Судермана «Дім». Гастролювала зі своєю трупою. Під час цих гастролей її Нора незмінно зривала овації залу. Проте в січні 1915 року актриса раптово захворіла й померла в Петрограді. Поховали її в Гельсінкі.

У Петрограді в журналі «Театр і мистецтво» (№ 2 за 1915 рік) було вміщено некролог, в якому, зокрема, сказано про Іду Аалберг:

«Уже в перший період своєї діяльності вона заявила про себе в трагедіях Шекспіра, але коли їй випала можливість створити Нору, всі відчули, що норвезький драматург знайшов гідну подиву втілювачку своїх жіночих образів. Окремі моменти Нори виділяли, можливо, й краще інші актриси, наприклад Коміссаржевська, Дузе, але ту Нору, яку бачив у своїй уяві Ібсен, передавала тільки Іда Аалберг».

Творчість[ред.ред. код]

У ролі Магди, 1904—1905. Фото Гелени Мрозовської (Санкт-Петербург)
Могила Іди Аалберг на кладовищі в Гельсінкі

Мистецтво Аалберг, одної із найзначніших фінських актрис, відрізнялося великою драматичною силою. Актриса створювала не просто образи жінок, що кохають і страждають: її героїні вирізнялися глибиною почуттів, цільністю та пристрасністю. В грі Аалберг тонке розкриття психології героїнь поєднувалося з відточеною зовнішньою формою, ретельним оздобленням деталей.

Іда Аалберг залишилася в пам'яті сучасників як приголомшлива трагічна актриса, в якій рідкісно поєднувалися жіноча чарівність, твердий сильний характер і творча чутливість. Вражало її вміння перевтілюватися та повністю віддаватися характеру своєї героїні. Відважна та працелюбна, вона не знічувалася при невдачах, шукала нові можливості, щоб віддавати талант народові, фінському театрові. Всі відзначали працелюбність актриси, адже їй доводилося готувати та завчати ролі на п'яти мовах.

Постійно граючи Нору в «Ляльковому домі» Ібсена, Іда Аалберг з роками все більший акцент робила на останніх сценах п'єси. Трагічна суть її героїні очищувалася й оголювалася. Тим самим Аалберг стала сворідною попередницею трактування Віри Коміссаржевської — найвідомішої російської Нори. Аалберг панувала над глядачами навіть у німих сценах, де її виразна міміка ні на хвилину не відпускала уваги публіки. Коли 1902 року фінська актриса зіграла Нору німецькою мовою в Петербурзі, російський критик писав:

«Ця Нора поступово розгортає перед глядачем свою самовіддану, глибоку душу, захоплює драматизмом свого становища, коли кожне пошепки промовлене слово б’є молотом, потрясає та залишає незабутнє враження».

Крім театру, Іда Аалберг багато часу віддавала декламації. У неї був мелодійний голос зі специфічним грудним відтінком. З дитинства Іда багато виступала з читанням віршів і прози зі сцени, в також керувала в театрі постановкою голосу.

Пам'ять[ред.ред. код]

Пам'ятник актрисі, відкритий 1972 року. Скульптор Раймо Утріайнен
Фінська поштова марка до 100-річчя з дня народження актриси

Значення Іди Аалберг для фінського сценічного мистецтва було великим, а сама вона, з цілком зрозумілих причин, перетворилася ледве не на національний символ. Їй встановлено пам'ятник, на її часть названо вулицю. Біограф актриси Ілмарі Рясянен писав:

«Я вважаю, що вона щось більше, ніж улюблений спогад, непоясниме диво чи красивий портрет: для сучасної та майбутньої Фінляндії вона є передусім проблемою культури, її значимість рано чи пізно буде оцінено з допомогою об’єктивного та неупередженого дослідження».

Основні ролі[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Театральная энциклопедия: В пяти томах. — Т. 1. — М.: Советская энциклопедия, 1961.
  • Ханна Суутела. Ида Аалберг (1857—1915) // Сто замечательных финнов: Калейдоскоп биографий. — Хельсинки, 2004.

Джерела[ред.ред. код]