Ізгої
Ізгої (баніти) — у стародавній Русі XI—XII століть люди, що вийшли із свого звичайного суспільного становища у зв'язку із всілякими обставинами й перебували під опікою церкви.
Церковний устав князя Всеволода Мстиславича (XII століття, за деякими припущеннями — XIV століття) називає 4 категорії ізгоїв:
- не тямущий грамоти попів син;
- холоп, що викупився з холопства;
- купець, що заборгував;
- князь, позбавлений володінь.
Більшість ізгоїв походила, можливо, з холопів, що викупилися або яких відпустили на волю, та знедолених людей, вигнанців.
В сільській общині була категорія населення, яка мала назву ізгої. Ізгой — це людина «зжита», вибита зі звичайної колії, позбавлена свого попереднього стану. Ізгої були двох видів — вільні й залежні. Значний контингент феодально залежних ізгоїв формувався за рахунок холопів, які викупилися на волю.
Різниця у становищі ізгоїв залежала від того, з якого середовища люди потрапили в ізгойство. І серед перших, і серед других могли бути як жителі міст, так і селяни. Значний контингент феодально залежних ізгоїв формувався за рахунок холопів, які викупилися на волю. Останні, як правило, не поривали зв'язків з господарем і залишалися під його владою. Однак траплялися випадки, коли холоп, який звільнився, ішов від свого господаря. Такі ізгої (вільновідпущеники) звичайно потрапляти у залежність від церкви. Поряд з ізгоями вільновідпущениками у Київській Русі зустрічались ізгої — івихідці з вільних верств давньоруського суспільства ізгой залишався вільним, доки сам не ставав закупом або холопом.
В XIV столітті ізгої, як окрема категорія людей перестали існувати.
[ред.] Джерела
- Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001.
- Соціально-економічні стосунки у Київській Русі
