Ізенгард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ізенгард (давн-англ. Isengard) – у легендаріумі Дж. Р. Р. Толкіна фортеця в долині Нан-Курунір на південному краю Імлистих гір, одна з головних у Середзем’ї. Слово «Ізенгард» є перекладом на мову рохіррім сіндарінського «Ангрене» («залізна фортеця»).

Розташування[ред.ред. код]

Ізенгард був частково природним гірським утворенням, а частково творінням рук нуменорців. Фортеця була оперезана кільцем кам'яних стін висотою не більше 100 футів (близько 30 метрів) з єдиними воротами, розташованими на півдні. Від воріт вела дорога до бродів на річці Ізен. Внутрішній простір являв собою коло діаметром в милю, спочатку наповнену зеленню, фруктовими деревами, які живилися від потоків, які збігали з гір до озера, але в часи панування Сарумана зелені вже не було. У центрі кільця стояла вежа Ортханк заввишки більше 500 футів (близько 150 метрів), одна з трьох найважливіших веж Гондору (дві інші перебували в Мінас Анорі і Мінас Ітілі).

Фортеця була побудована нуменорцями «у дні їх могутності » й була частиною Гондору, разом із землями Каленардону. Навіть після передачі цих земель народу Еорла Ізенгард залишався фортецею Гондору, що охороняється гондорською вартою на чолі з Капітаном (цей титул передавався у спадок), а ключі від Ортханка зберігалися у намісника Гондору. Двома милями південніше воріт Ізенгард була гребля та зовнішня огорожа, що тяглася між пагорбами, якими закінчувалися Імлисті гори. Усередині цієї огорожі були оброблені землі людей, які живуть у фортеці.

Знак ізенгардських урук-хай

Історія[ред.ред. код]

Коли Гондор ослаб, Ізенгард, який охороняв прохід між Білими та Імлистими горами, довелося залишити. У 2710 Третьої Епохи фортеця була зайнята дунландцями, але вже у 2759 вони були вибиті звідти, і в тому ж році Саруман прийшов до Рохірріму з дарами та зайняв Ізенгард з дозволу Берена, Намісника Гондору. Від нього ж Саруман отримав ключі від Ортханку. З тих пір долину Ізенгард стали називати Нан-Курунір.

Таким чином спочатку Саруман був лише командиром людей Гондору, який формально підпорядкорюється Наміснику. Але в 2953 він оголосив Ізенгард своєю власністю й почав зміцнювати його, зробивши великі перебудови. Саме тоді гаї були зрубані, а ставок осушениоі засипано. У фортечних стінах пробили численні тунелі, які стали казармами для армії Сарумана. Кузні та інші майстерні розташовувалися під землею. Приблизно в цей же час у Мордорі знову відбудовано Барад-Дур.

У 3019, після того, як Саруман зазнав поразки у війні з Роханом, енти затопили внутрішній простір водою Ізена, а потім зруйнували кільцеву стіну. Ортханк зруйнувати не вдалося. Домовившись з главою Ентов Фангором, Саруман покинув вежу, віддавши ключі від неї, які були потім передані Арагорну. Згодом Арагорн передав усю долину, крім Ортханку, у відання Ентів з умовою наглядати за вежею. Потім на місці Ізенгарду був розбитий сад, через який протікала річка, впадаючи в озеро, яке оточувало Ортханк.

Література[ред.ред. код]

  • David Day (англ.)русск.. Isengard // Tolkien: the illustrated encyclopedia. — Macmillan Publishers, 1991. — P. 92—93. — 279 p. — ISBN 0-025-33431-X, ISBN 978-0-025-33431-1
  • Greg Harvey. Isengard, the Iron Enclosure // The origins of Tolkien's Middle-earth for dummies. — John Wiley & Sons, 2003. — 338 p. — (For dummies). — ISBN 0-76454186-2, ISBN 978-0-76454186-5
  • Королёв К. Энциклопедия «Толкин и его мир». — Москва: Локид-Пресс, 2005. — С. 15. — 494 с. — 7100 экз. — ISBN 5-98601-018-3
  • «Властелин Колец», книга III, гл 8; книга 6, гл. 6. Приложние A, Приложение B
  • «Неоконченные сказания о Нуменоре и Средиземье», часть третья, глава 2
  • «Сильмариллион», «О Кольцах Власти и Третьей эпохе»
  • «История Средиземья», том 6, гл. 1; том 7, гл. 1-3; том 8, гл. 1-3; том 9, гл. 1; том 12, гл. 1