Ізоглоса кентум-сатем

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кордон між індоєвропейськими мовами кентум-сатем останнім часом.
Карта ареалів кентум (синій) та сатем (червоний). Передбачувана вихідна область сатемізації показана яскраво-червоним кольором
Гіпотетична ситуація близько 2000 р. до н. е. Область поширення культури шнурової кераміки виділена жовтим кольором

Розподілом кентум-сатем називається ізоглоса в родини індоєвропейських мов, що відноситься до еволюції трьох рядів дорсальних приголосних, реконструйованих для праіндоєвропейської мови, * (лабіовелярного),*k (велярного), і*; (палатовелярного).

Термінологія[ред.ред. код]

Терміни походять від слів, що позначають числівник «сто» у репрезентативних мовах кожної групи (латинська centum і авестійська satəm).

Класифікація[ред.ред. код]

Індоєвропейські мови: ліворуч кентумні, праворуч сатемні

До мов групи «сатем» входять індоіранські, балтослов'янські (балтійські та слов'янські), албанська, вірменська і, можливо, певна кількість незадокументованих мертвих мов, таких як фракійська та дакська. У цій групі велярні та лабіовелярні звуки праіндоєвропейської мови розвинулися у велярні, а палатовелярні стали шиплячими та свистячими. Хоча албанська мова визнана мовою сатем, можна припустити, що в праалбанській мові прості велярні та лабіовелярні звуки не були повністю об'єднані.

Група «Кентум» збігається з «не-сатем», тобто включає всі інші мови. Конкретніше, за визначенням «мов з лабіалізацією» К. Бругмана, до групи кентум входять італійські, кельтські, германські, грецька і, можливо, невеликі та невідомі групи мертвих мов (таких як Венетська мова та давньомакедонська мова, а також, імовірно, іллірійські мови). У цій групі велярні та палатовелярні звуки праіндоєвропейської мови були об'єднані у велярні. У тохарських мовах всі ряди звуків були теж об'єднані в один велярний ряд: відносна хронологія цієї зміни невідома, що характерно для мов групи кентум.

Анатолійські мови явно не зазнали змін, характерних для сатем або кентум. Велярні ряди залишилися незмінними в лувійській мові, натомість Хеттська мова, можливо, зазнала вторинної кентумізаціі, проте точні дані відсутні.

Праіндоєвропейські дорсальні звуки[ред.ред. код]

Ізоглоса кентум — сатем пояснює еволюцію трьох рядів дорсальних приголосних, реконструйованих для Праіндоєвропейської мови,*, *, *gʷ ʰ (лабіовелярние),*k, *g, * (велярние), і*, *ǵ, *ǵ ʰ; (палатовелярні) в дочірніх мовами. Поділ на групи кентум та сатем дає лише загальне уявлення про материнську мовою, що мала повний набір дорсальних звуків. Пізніші зміни в окремих групах індоєвропейських мов: схожі з описаними вище палаталізацією латинського k в s у деяких романських мовах або злиття * з *k у кельтських — не мали ефекту відокремлення.

Август Шлайхер у виданому 1871 року «Компендіумі» вважав, що існував єдиний велярний ряд,k, g, gh. Карл Бругман 1886 року у праці «Grundriss» («Короткий курс») визнавав лише два ряди, позначаючи їх q, g, gh «велярні проривні» проти , та g̑h «палаталізовані проривні». Терміни Бругмана: «мови з лабіалізацією» або «-мови» для мов кентум та «мови без лабіалізація» для сатем. На його думку,

Для слів і груп слів, що не з'являються в жодній мові з лабіалізованим велярним звуком [чисті велярні], на цей момент не можна визначити наявність колись у минулому -змішування.

Проте у виданні цієї праці 1897 року Бругман змінив свою думку та прийняв термінологію кентум/сатем, запроваджену Бадке 1890 року. Відповідно, він позначив лабіовелярні як q, qh, g, gh (доповнивши також сцему безголосними аспіратами).

Останнім часом наявність трьох дорсальних рядів у прамові не приймається усіма вченими. Реконструйований «середній» ряд може бути артефактом запозичення між ранніми дочірніми мовами в процесі сатемізації. Наприклад, Освальд Семереньї (у своєму «Вступі»), визнаючи використання поділу *,*k, * як символізації звукових відповідностей, стверджував, що підтримка трьох фонологічно розділених рядів у праіндоєвропейській мові незадовільна. Він віддав перевагу подвійній нотації *, *k. Серед інших вчених, які вважають, що праіндоєвропейська мова мала два дорсальних ряди, — Єжи Курилович (1935), Антуан Мейє (1937), Вінфред Леманн (1952) і Вудгаус (1998).

Сатем[ред.ред. код]

Мови групи «сатем» виявляють характерну зміну співзвучних праіндоєвропейській палатовелярних звуків (*ḱ, * ǵ, * ǵ ʰ) в африкат та фрикативні приголосні, вимовлені в передній частині рота. Наприклад, *ḱ став в санскриті ś [ʃ], в авестійській, українській та вірменській мовах — s, в литовській š [ʃ] і в албанській th [θ]. Водночас характерні для прамови велярні (*k, *g, *gʰ) і лабіовелярні (*kʷ, *g ʷ, *gʷ ʰ) злилися в цих мовах та пізніше втратили при їхній вимові округлення губ.

«Зсув» сатем легко проілюструвати числівником «100», що звучав праіндоєвропейській мовою як *ḱm̥tóm, яке стало, наприклад, satəm в авестійській (що і дало назву всій групі), (śatam) у санскриті, sad у перській, šimtasв литовській, сто в українській, тощо, на противагу латинській centum (вимовляється [кентум]), англійській hund(red) - (з /h/ з раннього * k), грецькій (he) katon, валлійській cantі т. д. Албанське слово qind— це запозичення з латинської centum.

Кентум[ред.ред. код]

У мовах групи «кентум» палатовелярні приголосні злилися зі звичайними велярними (*k, *g, *). Більшість мов кентум зберегли праіндоєвропейські лабіовелярні (*, *, *gʷ ʰ) або їхні історичні похідні, відмінні від простих велярних; наприклад, праіндоєвропейський *k: * → латинський c /k/: qu /kʷ/, грецький κ /k/: π /p/ (або τ /t/ перед першим голосним), готський /h/: /hʷ/, тощо.

Назва «кентум» походить від латинського слова centum «сто» (від праіндоєвропейської *ḱm̥tóm), ілюструючи об'єднання *k та *. Можна порівняти з санскритським śata- або українським сто, в яких * змінилося на фрикативний звук.

Підтвердження існування лабіовелярних звуків /kʷ/, на відміну від простих подвійних /kW/, знайдено в грецькій (q- серії лінійного письма B), італійських (латинське qu), германських (готська hwair ƕ і qairþra q) та кельтських (огамічне письмо ceirt Q). Таким чином, за прийнятою реконструкцією праіндоєвропейської мови, лабіовелярність цього ряду можуть бути також новою для групи кентум, причинно пов'язаною з перенесенням палатовелярних звуків уперед. Головний аргумент на користь такого підходу надають анатолійські мови, хоча їхня фонетика й невідома в деталях. Хетти (і лувійці) використовували не символи серії q- тогочасного клинопису (які передавали безголосний увулярний звук у акадській мові), а передавали відповідні лабіовелярні звуки праіндоєвропейської мови як ku. Думки про те, передавало це один звук анатолійських мов чи групу /k+w/, розходяться. Подібність трьох дорсальних рядів оскаржується також за типологічними причинами, але цей аргумент не має великого значення, оскільки існують мови з такою трьохрядовою системою, наприклад язгулямська мова (одна з іранських мов, але її систему дорсальних не можни порівнювати з фонологією праіндоєвропейської мови). Загалом такі мови рідкісні, і один з трьох рядів зазвичай не вживається. Можна вважати, що жодна з існуючих індоєвропейських мов не зберегла повністю трьохрядову систему, навіть якщо вона була в прамові.

Останнім часом з'являлися повідомлення про те, що мова бангані в Індії має ознаки мови типу кентум, але згодом вони були визнані помилковими.

Причина зміни фонетики[ред.ред. код]

У XIX столітті іноді вважалося, що ізоглоса кентум — сатем розділяла в минулому різні діалекти індоєвропейської мови. Проте вже Карл Бругман та частково Йоганнес Шмідт довели, що поділ кентум/сатем був територіальною особливістю.

Неповна сатемізація в балтійських і, меншою мірою, слов'янських мов, була прийнята як доказ проникнення сатемічної зміни або як наслідок запозичень при ранніх контактах протобалтів та протогерманців. Приклади слідів лабіальних елементів лабіовелярних звуків у балто-слов'янських мовах включають литовське ungurys «вугор» <*angʷi-, литовське dygus «гострий» <*dʰ eig ʷ-. Відомі також приклади неповної сатемізації в індоіранських мовах, такі як санскритське гуру «важкий» ←*gʷer-; Кулам «стадо» ←*kʷel-; також куру «робити» ←*kʷer-, але це слово з'являється лише в текстах після написання Рігведи.

Література[ред.ред. код]

  • Solta, G. R., Palatalisierung und Labialisierung, Indogermanische Forschungen. 70 (1965), 276–315.
  • Karl Brugmann, Grundriss der Vergleichenden Grammatik der indogermanischen Sprachen , Strassburg, Karl J. Trübner, 1886, Erster Band.
  • Karl Brugmann, Grundriss der vergleichenden grammatik der indogermanischen sprachen, 2nd, Strassburg, K.J. Trübner, 1897-1916, Volume I Part 1.
  • Benjamin W. Fortson, Indo-European Language and Culture: An Introduction, 2nd, Chichester, U.K.; Malden, MA, Wiley-Blackwell, 2010.
  • Frederik Kortlandt. General Linguistics & Indo-European Reconstruction (PDF). Frederik Kortlandt, 1993.
  • Winfred Philipp Lehmann, Theoretical Bases of Indo-European Linguistics, Taylor & Francis Group, 1993.
  • Anatole Lyovin, An introduction to the languages of the world, New York, Oxford University Press, 1997.
  • Proto-Indo-European in Encyclopedia of Indo-European Culture, London, Chicago, Fitzroy Dearborn Publishers, 1997.
  • Melchert, Craig (1987). PIE velars in Luvian: 182–204. URL consultato in data 28 novembre 2009.
  • Remys, Edmund (2007). General distinguishing features of various Indo-European languages and their relationship to Lithuanian. Indogermanische Forschungen (IF) 112: 244–276.
  • August Schleicher, Compendium der vergleichenden grammatik der indogermanischen sprachen (in German), Weimar, Hermann Böhlau, 1871.
  • Oswald J. L. Szemerényi, Introduction to Indo-European Linguistics, Oxford [u.a.], Oxford University Press, 1990.
  • Francisco Villar, Gli indoeuropei e le origini dell'Europa, Bologna, Società editrice il Mulino, 2012.
  • Peter von Bradke, Über Methode und Ergebnisse der arischen (indogermanischen) Alterthumswissenshaft, Giessen, J. Ricker'che Buchhandlung, 1890.