Ізюм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ізюм
Герб Изюма.png Izum.png
Герб Ізюма Прапор Ізюма
Центральна площа Ізюма
Центральна площа Ізюма
Ізюм
Ізюм на карті району
Ізюм на карті району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область Харківська область
Район/міськрада Ізюмський район
Рада Ізюмська міська рада
Код КОАТУУ 6310400000
Засноване 1681
Перша згадка 1571
Статус міста з 1685 року
Населення 51 511 (1 січня 2013)[1]
Площа 43,6 км²
Поштові індекси 64300-64318
Телефонний код +380-5743
Координати 49°11′45″ пн. ш. 37°16′49″ сх. д. / 49.19583° пн. ш. 37.28028° сх. д. / 49.19583; 37.28028Координати: 49°11′45″ пн. ш. 37°16′49″ сх. д. / 49.19583° пн. ш. 37.28028° сх. д. / 49.19583; 37.28028
Водойма Сіверський Донець
Міста-побратими Красногорськ (Красногорск Росія)
Відстань
Найближча залізнична станція Ізюм
До станції 1 км
До обл./респ. центру
 - фізична 115 км
 - залізницею 138 км
 - автошляхами 127 км
До Києва
 - фізична 502 км
 - автошляхами 592 км
Міська влада
Адреса 64300, Харківська обл., м. Ізюм, площа Центральна, 1
Веб-сторінка http://city-izyum.gov.ua/

Ізю́м — місто на Слобожанщині, центр Ізюмського району, одне з найбільших міст Харківської області України. Розташований біля підніжжя найвищої в Харківській області гори Кременець на звивистому березі Сіверського Дінця.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Місто Ізюм знаходиться на березі Сіверського Дінця

Місто Ізюм знаходиться на березі річки Сіверський Донець в місці впадання в неї річок Мокрий Ізюмець і Сухий Ізюмець, неподалік впадає річка Оскіл. До міста примикають села Кам'янка, Пимонівка, Донецьке, Діброва, Капитолівка, Бабенкове. Через місто проходять автомобільні дороги М03, Т 2109 і залізниця, станція Ізюм. Місто оточене дуже густими лісами, які чергуються з численними височинами, степовими розораними ділянками.

Назва[ред.ред. код]

Кам'яні баби на горі Кременець

Історики та краєзнавці так і не знайшли спільної точки зору на походження назви міста Ізюм. Одні стверджують, що місто отримало назву від річки Ізюмець (притока Дінця) і древнього Ізюмського броду, біля якого і виникло саме поселення.

Інші вважають, що Ізюм одержав свою назву від злегка зміненого татарського слова "гузун" - переправа. Дійсно, Ізюмський брід, або переправа був відомий ще задовго до заснування міста. Третя версія полягає в тому, що Ізюм - це змінене татарське слово "узун", що означає довгий, витягнутий, як р Кременець. Але як би там не було, назва міста Ізюм сьогодні викликає асоціацію з найсолодшим містом України.

Історія[ред.ред. код]

Усього знайдено 5 археологічних шарів різних культурних етапів. З давних давен тут існував Ізюмський брід, що разом з Кам'яним бродом у селі Кам'янка, біля якого мешкали бродники, який був частиною шляху, що згодом був відомій як Ізюмський. Вигідне природно-географічне положення Ізюму зумовило те, що з найдавніших часів на території сучасного міста відбулися події, які відіграли важливу роль як в історії регіону. Ще в XIстоліттях в межах сучасного міста відбувалися бої між древньоруськими князями і половцями, описи яких дійшли до нас у стародавніх літописах.

Згадки про «Ізюмську сакму» є в письмових джерелах 1571 року. У 60-х роках століття в цих місцях влаштувалася невелика група переселенців. В документах 1680 року поселення звалося Ізюмським містечком. У 80-х роках XVII століття на місці нинішнього Ізюму була побудована фортеця[2], яка складалася з «великого» та «малого» міст. Там, де було «велике місто» — нині центральна частина Ізюму. Головним спорудженням тут була фортеця, що займала майже чверть території «великого міста».

Розташування давнього Ізюму на кордоні з кочовими племенами зумовило і його подальший розвиток як військового центру. У XVI столітті, для контролю над Ізюмською сакмою — однією з найголовніших доріг від татарських нападів, на місці Ізюму створюється сторожова варта. Пізніше, в 70-х роках XVII століття з'являється невелике укріплення — Ізюмський окоп. А в 1681 році під керівництвом козацького полковника Григорія Донця-Захаржевського була збудована велика фортеця Ізюм. Вдалий рельєф місцевості — фортеця з трьох сторін омивається річкою Сіверський Донець, а з четвертої закривалося горою Кременець — послужив швидкому перетворенню Ізюму в центр краю.

Датою офіційного заснування міста Ізюму вважається 1681 рік. В 1685 Ізюм стає полковим містом — центром Ізюмського слобідського козацького полку, якому підпорядковувалися 13 навколишніх міст і слобід.

Ізюмський полк з 1765 р. — гусарський, брав участь майже у всіх військових кампаніях: Північній війні, російсько-турецьких війнах, штурмував Очаків, Бендери, Ізмаїл, бився під Бородино, вступав переможцем у столицю Франції.

Телевежа в Ізюмі

З 1765 року, після ліквідації на Слобожанщині полкового пристрою, територія полку була перетворена в Ізюмську провінцію Слобідської-Української губернії. З утворенням Харківського намісництва в 1780 році Ізюм став повітовим центром.

У 1911 році було відкрито станцію Ізюм на Північно-Донецькій залізнийці, яка зв'язала Харків з Донбасом. У 1915 році німецькою фірмою «Карл Брандт» були побудовані Головні Ізюмські залізничні майстерні (з 1929 р. — паровозоремонтний, а з 1961 року — тепловозоремонтний завод).

В 1916 році згідно з розпорядженням царя Миколи ІІ було розпочато в місті будівництво першого в країні заводу оптичного скла. Вже за радянські часи 1923 році вже було розпочато виробництво, що поклало початок розвитку всієї галузі оптичного скловаріння СРСР.

В 1923 році Ізюм став центром округу, до складу якого крім Ізюмського входило ще кілька районів Харківської області. З 1932 року Ізюм входить до складу Харківської області, як місто обласного підпорядкування.

У травні 1942 в околицях Ізюму, на Ізюмському-Барвінківському виступі, йшли важкі бої, відомі як Харківська операція 1942 року. На схід від міста, в районі між нп. Мерефа, Лозова і Балаклія, потрапили в оточення і загинули десятки тисяч солдатів і офіцерів Червоної Армії.

30 вересня 2014 року на території тепловозоремонтного заводу невідомими було повалено пам'ятник Леніну[3].

Економіка[ред.ред. код]

Транспорт[ред.ред. код]

Ізюмський вокзал, вигляд з перону

Місто є одним з найважливіших транспортних центрів Харківщини.

Автомобільний транспорт[ред.ред. код]

Автомобільний транспорт презентований міським автобусом.

Через місто проходить міжнародна автотраса E40 (в межах України траси міжнародного значення М11, М06 та М03), яка сполучає французьке місто Кале та Казахське Ріддер на кордоні з Китаєм. В межах України траса проходить через такі міста, як Львів, Рівне, Житомир, Київ, Полтава, Харків, Луганськ.

Міська автостанція обслуговує багато міжміських та приміських маршрутів. Прямими міжміськими рейсам Ізюм пов'язаний з Донецьком, Куп'янськом, Лозовою, Харковом. Транзитні маршрути пов'язують місто з Барвінковим, Волгоградом, Дніпропетровськом, Києвом, Костянтинівкою, Краматорськом, Красним Лучом, Краснодоном, Курськом, Лебедином, Луганськом, Полтавою, Ростовом, Свердловськом, Слов'янськом, Сніжним, Старим Осколом, Стахановим, Сумами, Торезом, Трускавцем.

Визначні пам'ятки[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Ізюм — батьківщина художника Сергія Івановича Васильківського (18541917), який у картинах поетично оспівав Слобідську Україну. Могила Васильківського — в Молодіжному парку в Харкові.

25 лютого 1921 в Ізюмі народився український поет, дитячий письменник Олександр Іванович Саєнко.

З 1923 по 1926 рік в місті мешкав полковник Армії УНР, начальник канцелярії Генерального штабу УНР Порфирій Андрійович Бучек.

В місті Ізюм навчався в гімназії нарком освіти УРСР Микола Олексійович Скрипник

17 січня 2007 в Ізюмській районній лікарні помер український політик Євген Петрович Кушнарьов[4].

Мікрорайони та інші місцевості[ред.ред. код]

Офіційного поділу в Ізюмі немає, але місцеві мешканці виділяють кілька районів міста

  • Веприцький хутір. Розташований на півдні міста. Приватний сектор, аграрний ліцей № 61.
  • 1-й мікрорайон. У народі - «ІЗОС» (Ізюмський завод оптичного скла). Найстаріший мікрорайон міста, розташований між ІКПЗ і другим мікрорайоном. Забудований переважно в 1930-60-х роках триповерховими будівлями.
  • 2-й мікрорайон. У народі - «Жовтик». Найбільший мікрорайон Ізюма. Розташований між 1-им мікрорайоном і центральним ринком. Забудований в 1970-90-х роках, в основному п'яти- і дев'ятиповерховими будинками.
  • Центр. У народі - «Місто» (центральна частина міста).
  • Пам'ятник (Гончарівка). Це приватний сектор. Де розташовані Сільгосптехніка, Держлісгосп, Тубдиспансер.
  • Нафтовик (за назвою Ізюмської нафтогазорозвідувальної експедиції ІНГРЕ). Це приватний сектор, а також одна п'ятиповерхівка. Де розташовані Комунгосп, РЕЗ, Пожежна частина, ЗСШ № 6.
  • Поворітка. Район розташований при в'їзді в Ізюм по Харківській трасі, з боку Харкова. Має торговий комплекс де зупиняються далекобійники.
  • Піски. Великий район, представлений переважно одноповерховою приватною забудовою, (одна 5-поверхівка і 4-поверхівка).
  • Майдан Революції. Невелика північна частина міста.
  • Островського (Локомотив). На північно-східній частині міста.
  • Залізничний вокзал. Розташований на північному сході міста. Забудований п'яти- і двоповерховими будинками, а також приватним сектором. На території району є Ізюмський тепловозоремотний завод, Залізничний ринок, 5 дистанція колій Південної залізниці та залізничний вокзал, професійно-технічний ліцей № 24 і школа № 12.
  • Бараки. Північний схід від залізничного вокзалу. Представлений в основному приватним сектором, а також дев'яти- і п'ятиповерховими будинками. На території району розташований Ізюмський хлібозавод.
  • ІОМЗ. Східна частина міста від залізничного вокзалу. Дев'яти- і п'ятиповерхові будинки, а також приватний сектор. У цьому районі розташовані Оптичний ринок, рештки ІОМЗ, Паливний склад.
  • Сонячна. Крайня частина міста, розташована на околиці ІОМЗ. Тут є оптичний інститут.
  • Верхнє селище - приватний сектор вище ІОМЗ. Посередині розташована ЗОШ № 11.
  • Нижнє селище (у народі Гнидівка) - в районі річки Сухий Ізюмець.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]