Ізюмський полк
| Ізюмський полк | |
 Розташування полку на карті. |
|
| Центр | Ізюм |
| Полковники | |
| 1685—1691 | К.Донець-Захаржевський |
| 1703—1706 | Ф.Шидловський |
| 1707—1719 | М. Донець-Захаржевський |
| 1730—1751 | Л. Шидловський |
| 1743—1751 | І.Квітка |
| 1751—1761 | М.Милорадович |
| 1762—1765 | Ф.Краснокутський |
Ізюмський полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця Слобідської України. 1685 року виділився з Харківського полку. Полковий центр — Ізюм (нині місто Харківської області).
До полку відійшли 25 міст і містечок та 54 села, зокрема Ізюм, Ольховатка, Дворіччя, Новий Перекоп, Балаклія, Андрієви Лози, Бишкін, Лиман, Савинці, Царевоборисів, Сеньків, Купецький, Кам'янка, Переніги, Махнач, Зміїв, Співаківка, Тор та ін.
1732 року складався з 17 сотень.
Після ліквідації полкового поділу у 1765 році реорганізований в регулярний Ізюмський гусарський полк російської армії, а його територія увійшла до складу Ізюмськоі провінції Слобідсько-Української губернії.
Управління полком здійснювали полковники: К.Донець-Захаржевський (1685—1691), Ф.Шидловський (1703—1706), М. Донець-Захаржевський (1707—1719), Л. Шидловський (1730—1751), І.Квітка (1743—1751), М.Милорадович (1751—1761), Ф.Краснокутський (1762—1765).
На території полку перебував Святогірський монастир, який у ХХІ столітті отримав статус Лаври.
[ред.] Література
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
|
|||||||||||||
