Іларій Піктавійський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іларій Піктавійський
Hilaryofpoitiers.jpg
«Хіротонія св. Іларія», мініатюра XIV ст.
Народився 315
Помер 367

Іларій Піктавійський або «Іларій з Пуатьє» (бл.315 р. — †13 січня 367 р.) — християнський святий, єпископ і Вчитель Церкви, видатний теолог Заходу. За свою тверду позицію в боротьбі з аріанською єрессю, що заперечувала божественність Христа, отримав прізвисько «Афанасій Заходу».

Біографія[ред.ред. код]

  • За свідченням св. Ієроніма, народився в Пуатьє (Аквітанія) в другому десятилітті IV ст. Походить із знатного роду, отримав класичну освіту і присвятив ранні роки життя вивченню філософії. Прагнення осягнути сенс життя спонукало його звернутися до Нового Заповіту. За переказами, в той момент, коли він читав пролог Євангеліє від Івана, де містилося вчення про божественне Слово-Логос, на нього зглянувся небесне світло, що спонукало його до Хрещення.
  • Близько 350 р. Іларій був обраний єпископом його рідного міста, він був до того моменту одружений (білий священик). Іларій не прийняв участі в Арелатському (353 р.) і Медіоланському (355 р.) соборах, які підтвердили скинення св. Афанасія Олександрійського, проте активно зайнявся організацією опозиції гальських єпископів по відношенню до Сатурніна, аріанство єпископа Арля, за що був засланий Констанцієм в Малу Азію як політичний баламут.
  • У період заслання (356359 р.) Іларій написав свій головний богословський твір, трактат «Про Трійцю» (De Trinitate), присвячений доведенню божественності Сина (Іісуса Христа). Цікаво, що в іншому важливому творі, «Про собори» (De synodis), Іларій розповідає про те, що лише перед самим засланням він вперше познайомився з Нікейським символом віри. У трактаті «Про Трійцю» висловлена ​​думка про те, що різниця між правовірним і єретичним віровченням іноді може виявитися різним розумінням термінів, а не дійсно різними думками.
  • Про ліберальність його поглядів свідчить успіх, якого він досяг у встановленні контактів з різними релігійними партіями на Сході. У той же час Іларій засудив як «святотатство» декларацію крайніх аріан, які взяли 2-у Сірмійску формулу (357), згідно з якою Син «не подібний» до Отця. На Селевкійському соборі (359) він вітав перемогу помірної партії на чолі з єпископом Василем Анкірським і схвалив прийняття «Антіохійського символу віри», який міг стати гарантом правовірності Східної церкви.
  • На початку 360 року Іларій звернувся до імператора з проханням дозволити йому зустрітися в публічному диспуті з Сатурніном і взяти участь у новому Константинопольському соборі («До Констанцію Августа», книга друга), однак на обидва прохання отримав відмову, після чого виступив з викриттям Констанція («Проти Констанція Августа»). Все ж 361 року Іларію було дозволено повернутися в Галію, де він відновив свою боротьбу з Сатурніном, в результаті чого останній був знову засуджений на Паризькому соборі (361).
  • З цього моменту аріанство втратило свої позиції в Галлії, і Іларій спробував переконати імператора Юліана відправити у заслання аріанина Авксентія, єпископа Медіоланського, однак до аріан язичницький імператор ставився терпимо і відмовився це зробити.
  • Іларій помер, ймовірно, 13 січня 367 року. Папа Пій IX проголосив його Вчителем Церкви 13 травня 1851.

Переклади[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Орлов А. П. Тринитарные воззрения Илария Пиктавийского. Сергиев Посад, 1908. (рос.)
  • Орлов А. П. Христология Илария Пиктавийского в связи с обзором христологических учений II–IV вв. Сергиев Посад, 1909. (рос.)