Еренбург Ілля Григорович

Еренбург Ілля Григорович
Эренбург Илья Григорьевич
Еренбург Ілля Григорович у 1943 році
При народженні:	Эренбург Илья Гиршевич
Дата народження:	15 (27) січня 1891 року
Місце народження:	м. Київ, Російська імперія
Дата смерті:	31 серпня 1967 року
Місце смерті:	м. Москва, СРСР
Національність:	єврей
Громадянство:	СРСР
Мова творів:	російська
Рід діяльності:	письменник, перекладач

Ілля́ Григо́рович Еренбу́рг (15 (27) січня 1891, Київ — 31 серпня 1967) — радянський письменник. Державна премія СРСР (1942, 1948).

Біографія

Народився в Києві на вул. Інститутській (будинок не зберігся). 1918 — 1919 мешкав на вул. Мерингівській (тепер Заньковецької) № 10/7, в той час був учасником київського літературного об'єднання "Київський Парнас", підтримував зв'язкит з багатьма київськими літераторами, зокрема з Маккавейським. Згодом неодноразово відвідував місто.

Навчався в 1-й Московській гімназії разом з М. І. Бухаріним. У 1905 році приєднався до більшовиків. У січні 1908 року був арештований і звільнений до суду, в грудні емігрував у Францію. У Парижі займався літературною діяльністю, випустив збірки «Вірші» (1910), «Я живу» (1911), «Будні» (1913). У 1914 - 1917 роках був кореспондентом російських газет «Ранок Росії» і «Біржові відомості» на Західному фронті. У 1917 році повернувся в Росію. Негативно сприйнявши перемогу більшовиків (збірка віршів «Молитва про Росію», 1918), в 1921 році знову виїхав за кордон. У 1921-1924 рр. жив у Берліні, у 1922 році опублікував філософсько-сатиричних роман «Незвичні проходження Хуліо Хуреніто та його учнів ...», в якому дана мозаїчна картина життя Європи та Росії часів 1-ї світової війни і революції. Був пропагандист авангардного мистецтва «А все-таки вона крутиться» (1922).

У 1923 році написав оповідання «Тринадцять трубок» і роман «Трест Д. Е ». Еренбург був близький до лівих кол французького суспільства, активно співпрацював з радянською пресою. З 1923 року працює кореспондентом «Ізвєстій». Його ім'я і талант публіциста широко використовувала радянська пропаганда для створення привабливого образу сталінського режиму за кордоном. З початку 1930-х років постійно жив в СРСР і почав проводити у своїх творах думки «про неминучість перемоги соціалізму». Роман «День другий» (1934), «Книга для дорослих» (1936).

Під час громадянської війни в Іспанії 1936-1939 років Еренбург був військовим кореспондентом «Ізвєстій»; виступав як ессеіст, прозаїк (збірка оповідань «Поза перемир'ям», 1937; роман «Що людині треба», 1937), поет (збірка віршів «Вірність» , 1941). Розпал «великого терору» (грудень 1937 - червень 1938) пережив в СРСР.

Військовий період творчості

Після повернення з Франції до СРСР опублікував роман «Падіння Парижа» (1941; Сталінська премія, 1942) про політичні, моральні та історичні причини розгрому Франції Німеччиною у Другій світовій війні.

У роки Великої вітчизняної війни був кореспондентом газети «Червона зірка», писав для інших газет і для Совінформбюро. Брав участь у роботі ЄАК. Прославився яскравими антифашистськими статтями і творами. Значна частина цих статей постійно друкуються в газеті «Правда», «Ізвєстія», «Червона зірка», зібрані у книзі публіцистики «Війна», т. 1-3, 1942-44. Автор гасла «Вбий німця!». Гітлер особисто розпорядився піймати і повісити Еренбурга. Німецька пропаганда дала Еренбургу прізвисько «Домашній єврей Сталіна».

Втім, після статті «Досить!» в «Правді» в квітні 1945 року з'явилася стаття завідувача Управлінням пропаганди та агітації ЦК ВКП (б) Г. Ф. Александрова «Товариш Еренбург спрощує».

Післявоєнний період творчості

Після війни випустив роман «Буря» (1946–1947; Сталінська премія, 1948). Положення Еренбурга серед радянських письменників було своєрідним — з одного боку, він отримував матеріальні блага, часто їздив за кордон, захищаючи сталінський режим, з іншого боку — був під контролем спецслужб і часто навіть отримував догани. Після смерті Сталіна написав повість «Відлига», яка дала назву цілій епосі радянської історії. В 1957 році вийшли «Французькі зошити» — есе про французьку літературу, живопис та переклади із Дю Белле. Таким же подвійним було ставлення влади до Еренбурга в епоху Хрущова і Брежнєва. Автор мемуарів «Люди, роки, життя», що мали в 60-х і 70-х роках минулого століття велику популярність у середовищі радянської інтелігенції. Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

Присвятив Києву статті «Київ» (1942), «Перед Києвом» (1944), згадував про нього в ряді інших творів. 1976 на його честь названо вулицю в Києві.

Бібліографія

• 1918 - Молитва про Росію
• 1922 - Незвичайні пригоди Хуліо Хуреніто
• 1923 - Життя і смерть Миколи Курбова
• 1923 - Тринадцять люльок
• 1923 - Трест «Д. Е.»
• 1924 - Любов Жанни Ней
• 1925 - Рвач
• 1926 - Літо 1925 року
• 1927 - В Проточному провулку
• 1928 - Біле вугілля, або Сльози Вертера
• 1928 - Бурхливе життя Лазіка Ройтшванеца
• 1929 - Змова рівних
• 1933 - День другий
• 1934 - Розв'язка, що затягнулась
• 1950 - Дев'ятий вал
• 1954 - Відлига
• 1961-1965 - Люди, роки, життя (книги 1-7)

Література

• Віталій Абліцов «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» – К.: КИТ, 2007. - 436 с.